Рішення № 82193087, 05.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2019 року № 826/13688/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним дії, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року;

- визнати відмову Міністерства юстиції України в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року в частині надання завіреної копії доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16, сформованого листом Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 протиправною;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року на його електронну адресу;

- зобов`язати Міністерство юстиції України повторного розглянути запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року з проханням надіслати на поштову та електронну адресу запитувача завірену у порядку встановленому законодавством копію доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16 та цього запиту з реєстраційними відмітками.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що фактичне порушення відповідачем Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI.

Представником відповідачем подано до суду письмові заперечення на позову заяву, у яких останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні 20.03.2018 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

09.09.2017 року засобами електронного зв`язку ОСОБА_1 подав до Міністерства юстиції України запит на отримання публічної інформації, у якому просив на підставі статей 13, 19-22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслати на поштову та електронну адресу запитувача у порядку встановленому законодавством копію доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16 та цього запиту з реєстраційними відмітками.

Листом від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 Міністерство юстиції України повідомило позивача , що згідно Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.08.2015 року №1405/5 не передбачено надання заявникам копій службових листів, складених з метою обміну інформації між установами.

Крім того, ОСОБА_1 повідомлено, що його запит зареєстрований 11.09.2017 року №ПІ-Ч-2455.

Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність та вчинено протиправні дії під час розгляду його запиту на отримання публічної інформації від 09.09.2017 року з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року №2657-XII далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 20 зазначеного Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 Закону № 2657-XII).

В той же час, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Згідно частини 1 статті 1 вказаного закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Приписами статті 16 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

За правилами частини 1 статті 6 цього Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону 2939-VI).

Стаття 9 Закону №2939-VI що до службової відносить інформацію: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (ч. 2 ст. 9 Закону №2939-VI ).

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (ч. 3 ст. 9 Закону №2939-VI ).

Таким чином, нормами законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

До таких випадків закон відносить, зокрема, службову інформацію.

Суд зазначає, що вирішальним моментом для повного та всебічного вирішення даного спору є встановлення чи відноситься запитувана позивачем інформація до службової.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року розпорядник повинен застосовувати «трискладовий тест» - вимоги, передбачені частиною 2 статті 6 Закону №2939-VІ, - з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування «трискладового тесту» в такому разі повинно здійснюватись таким чином: 1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно); 2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам; 3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.

У той же час, слід зазначити, що належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 22 Закону №2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №9901/510/18.

Судом встановлено, що лист Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 не містить в собі висновку розпорядника інформації, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

У той же час, суд не бере до уваги посилання відповідача, як підстави для відмови у наданні ОСОБА_1 запитуваної інформації на Інструкцію з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.08.2015 року №1405/5, оскільки нею встановлено єдині вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у Міністерстві юстиції України (далі - Міністерство) незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься у документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

Також, зазначена інструкція не встановлює обмеження доступу до публічної інформації, у тому числі щодо службових листів - доручення.

Суд наголошує, що у листі Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 відсутнє обґрунтування наявності підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI.

Також, слід вказати, що лист Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 не містить в собі зазначення норми права, зокрема Закону №2939-VI щодо підстави відмови в задоволенні запиту позивача.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що фактично відповідачем протиправно відмолено в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року в частині надання завіреної копії доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16, сформованого листом Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 протиправною.

Суд зазначає, що протиправність відмови полягає, зокрема, у відсутності обґрунтування наявності підстав обмеження у доступі до публічної інформації, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту» передбаченого частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI.

Тобто, відповідачем порушено пункт 3 частини 4 статті 22 Закону №2939-VІ.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

За таких обставини, на думку суду позовні вимоги про визнання протиправною відмови Міністерства юстиції України в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року в частині надання завіреної копії доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16, сформованого листом Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4 є обґрунтованими.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року, оскільки фактично запит позивача розглянуто та дотримано строки його розгляду.

Питання щодо правового обґрунтування та й відповідна оцінка безпосередньо відповіді на запит ОСОБА_1 надана судом вище.

Також суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року на його електронну адресу, оскільки Закон №2939-VI не вимагає від розпорядника інформації в обов`язковому порядку надсилати відповіді на запити як засобами поштового зв`язку так і в електронному вигляді одночасно.

На думку суду, в даному випадку розпорядник інформації діє на власний розсуд, окрім випаду чіткого визначення запитувачем інформації засобу отримання відповіді на запит. Як наслідок, проаналізувавши в повній мірі матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії підлягають до задоволення частково шляхом зобов`язання Міністерства юстиції України повторного розглянути запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року.

Суд звертає увагу, що оцінка змісту доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16 на предмет відношення її до службової інформації з обмеженим доступом в ході розгляду справи не надається, а тому позовні вимоги про зобов`язання Міністерства юстиції України повторного розглянути запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року з проханням надіслати на поштову та електронну адресу запитувача завірену у порядку встановленому законодавством копію доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16 та цього запиту з реєстраційними відмітками у формі викладеної позивачем, на думку суду, є передчасними.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 5 статті 139 КАС України визначено, зокрема, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 року позивача звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а в ході розгляду справи судом не встановлено понесення сторонами витрат, відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 00015622) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Міністерства юстиції України в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 09.09.2017 року в частині надання завіреної копії доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.10.2016 року №24/20.4/33-16, сформованої листом Міністерства юстиції України від 14.09.2017 року №ПІ-Ч-2455/20.4.

3. Зобов`язати Міністерство юстиції України повторного розглянути запит ОСОБА_1 від 09.09.2017 року.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін