Рішення № 8217418, 12.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 лютого 2010 р.           Справа 9/16-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" (код ЄДРПОУ 31614281, Тупик Запорізький, буд. 5, к. 3, м. Дніпропетровськ, 49055)

до: Приватного підприємства "ТРАНС-ЛЮКС" (код ЄДРПОУ 32215556, вул. Північна, буд. 65, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)

про стягнення 21523,15 грн. заборгованості

Головуючий суддя Балтак О.О.

Секретар судового засідання Здорик Я.С.                                        

Представники сторін:

позивача: Шумілова М.В. - представник за довіреністю;

відповідача: не з"явився;

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з Приватного підприємства "ТРАНС-ЛЮКС" (м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" (м. Дніпропетровськ) 19703,10 грн.- основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1588,08 грн. - пені, 231,97 грн. - 3% річних.

12.01.10 господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 9/16-10 та призначено її до розгляду на 28.01.10р.

У зв"язку з неявкою в судове засідання 28.01.10р. представників сторін, розгляд справи відкладено на 12.02.10р.

В судовому засіданні 12.02.10р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судові засідання уповноваженого представника не направив, доказів витребуваних ухвалами суду від 12.01.10р., 28.01.10р. не надав, причин неявки та неподання документів суду не повідомив.

Слід зауважити, що ухвали від 12.01.2010 року та від 28.01.2010 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул. Північна, буд. 65, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700). Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 686795 серія АБ, місцезнаходженням Приватного підприємства "ТРАНС-ЛЮКС" є наступна адреса: вул. Північна, буд. 65, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались процесуальні документи відповідачу.

При черговій неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали справи № 9/16-10, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.05.09р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро", м. Дніпропетровськ (продавець) та Приватним підприємством "ТРАНС-ЛЮКС", м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область(покупець) укладено договір купівлі-продажу № 25.05.09р., відповідно до якого продавець зобов"язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов"язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно п.2.1. договору кількість, ціна та асортимент товару вказується в накладній. Загальна вартість товару визначається згідно накладних, які є невід"ємною частиною договору.

На виконання умов договору позивач 07.07.09р. провів поставку автогуми загальною кількістю 6 штук на суму 19200,00 грн. з ПДВ, що підтверджується накладною № 2119025 від 07.07.2009р. та довіреністю суворої звітності серії ЯПБ № 1177755 (а.с. 15,16).

У відповідності до п. 4.2. договору оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту його відвантаження.

Як свідчать матеріали справи, відповідач за отриманий товар розрахунків з позивачем не провів, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 19200 грн.

Судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 19200 грн. основного боргу, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище сторони погодили порядок розрахунків, у відповідності до п. 4.2. договору оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту його відвантаження. Таким чином кінцевий строк оплати становив 06.08.09р.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 19200 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 503,10 грн. - інфляційних нарахувань, 231,97 грн. - 3% річних, 1588,08 грн. - пені, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 5.1.1 договору сторони встановили, що в разі несвоєчаної чи неповної оплати товару, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому суд зазначає, що у розрахунку пені позивач посилався на дану норму та нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку пені, річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

З розрахунку пені, поданого позивачем в заяві про уточнення позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути пеню станом на 31.12.09р.

Виходячи з викладеного, судом проведено розрахунок пені за період з 07.08.09р. по 31.12.2009 року, згідно боргу у розмірі 19200 грн. судом отримано значення більші ніж вказані в обрахунку позивачем, а саме -1589,13 грн. пені. Оскільки отримана судом сума пені в результаті перерахунку є більшою ніж заявлена позивачем, судом задовольняються позовні вимоги в цій частині в розмірі визначеному позивачем, а саме 1588,08 грн. пені.

Виходячи з матеріалів справи, заявлені до стягнення позивачем 231,97 грн. - 3% річних та 503,10 грн. індексу інфляції підлягають задоволенню, оскільки нараховані відповідно до чинного законодавства та фактично відповідають матеріалам справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 12.01.10., 28.01.2010 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

          Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ТРАНС-ЛЮКС" (код ЄДРПОУ 32215556, вул. Північна, буд. 65, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро", код ЄДРПОУ 31614281, Тупик Запорізький, буд. 5, к. 3, м. Дніпропетровськ, 49055 (р/р 26003010038457 у ВАТ ВТБ Банк, м. Київ МФО 321767)19200 грн. основного боргу, 503,10 грн. - індексу інфляції, 231,97 грн. - 3% річних, 1588,08 грн. - пені, 215,23 грн. - витрат на сплату державного мита, 236 грн. - витрат на оплату інформаційно - технічного забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 лютого 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу (Тупик Запорізький,буд. 5, к. 3, м. Дніпропетровськ, 49055); (49034, а/с 2139, м. Дніпропетровськ, 34);

4 - відповідачу (вул. Північна, буд. 65, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)