Рішення № 82163394, 23.05.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2019 року м. Ужгород№ 260/81/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Стенавської А.М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 - в судове засідання не з`явився,

представник позивача: адвокат Попюк Марат Іванович,

відповідач: Головне управління ДФС у Закарпатській області - представник Ігнатенко Ольга Володимирівна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ код ЄДРПОУ 39393632) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 23 травня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 03 червня 2019 року.

22 січня 2019 року, ОСОБА_1 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС України у Закарпатській області, якою просить визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф - 3242-50 Головного управління ДФС України у Закарпатській області.

25 січня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі.

14 березня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що всупереч Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", згідно з оскаржуваною вимогою, обчислення боргу недоїмки здійснено ГУ ДФС у Закарпатській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Оскільки, контролюючий орган: не проводив перевірку ФОП ОСОБА_1 та відповідно не складав акт перевірки; звітність, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу) на суми з яких нараховується єдиний внесок не подавав, а тому відсутні фактичні та правові підстави для оформлення та направлення йому вимоги. Також, вказує на відсутність розрахунку боргу (недоїмки), що унеможливлює обґрунтоване заперечення проти визначеного розміру боргу. У вимозі зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску утворилась станом на 31.10.2018, але початок нарахування та розмір внеску не зазначений, (а.с. 6-9).

11 лютого 2019 року представником відповідача подано до суду відзив, відповідно до якого відповідач вказує, що необхідно відмовити в позові у зв`язку з тим, що незалежно від того чи отримував позивач доходи та чи здійснював фактично підприємницьку діяльність, він є платником єдиного внеску з 01 січня 2017 року по 30 листопада 2018 року (дата припинення підприємницької діяльності). Станом на 31 жовтня 2018 року, відповідно до облікових карток за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн. Вказує на те, що позивач зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок та те, що позивачем не враховано імперативні норми законодавства щодо нарахування, обчислення та обов`язковості сплати єдиного соціального внеску (а.с. 26-28).

12 березня року, позивача надав до суду відповідь на відзив, де вказує, що доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу 2 Закону 2390-VI строк, реєстраційну картку для включення відомостей про неї до ЄДР та для зміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем не надано. Крім того, вказує, що про факт реєстрації, як ФОП в листопаді 2018 року дізнався від відповідача, у зв`язку з чим, реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням, подав державному реєстратору з метою виключення відомостей про себе з ЄДР, які були внесені в квітні 2013 року без його відома, а не для підтвердження свого статусу ФОП, (а.с. 44-47).

Під час розгляду справи по суті позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2003 року, ОСОБА_1 , був зареєстрований Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17).

Із доданих відповідачем до відзиву доказів, зокрема інформаційні дані системи блок містять відомості, що 24 листопада 2003 року- позивач взятий податковий облік у Ужгородській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (а.с.34), стан - припинено, але не знято з обліку. Дата зняття з обліку - 30 листопада 2018 року, ( а.с.34).

29 листопада 2018 року, позивач ініціював процедуру ліквідації суб`єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подавши державному реєстратору заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною - особою - підприємцем (а.с. 16).

На момент припинення підприємницької діяльності перебував на загальній системі оподаткування (а.с. 21), що не заперечувалось представником відповідача.

07 листопада 2018 року, Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було складено та надіслано позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3242-50, якою орган доходів і зборів вимагав у позивача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн. (а.с. 10).

Оскаржувана Вимога про сплату боргу (недоїмки), сформована відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Як слідує з розрахунку єдиного соціального внеску позивача ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2018 року, недоїмка з ЄСВ виникла у зв`язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за чотири квартали 2017 року по 2112,00 грн. та три квартали 2018 року по 2457,18 грн., в загальному розмірі 15819,54 грн.,(а.с.37).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07 лютого 2019 року №1004973532 станом на 07 лютого 2019 року внесено відповідний запис до розділу дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підставою для його внесення щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є власне рішення, (а.с. 35-36).

06 грудня 2018 року, позивачем було подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф-3242-50 (а.с. 11-12).

11 січня 2019 року, Державною фіскальною службою України було прийнято рішення за результатами розгляду скарги про залишення скарги без задоволення, (а.с. 13-14).

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи питання застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Предметом оскарження у даній адміністративній справі є податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф - 3242-50 Головного управління ДФС України у Закарпатській області, яка була винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 10).

Для встановлення даних обставин справи, 25 січня 2019 року, ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі було зобов`язано відповідача надати оригінал або належним чином засвідчену копію облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, щодо заборгованості позивача та розрахунок боргу (недоїмки), (а.с. 29-37).

Таким чином, дослідивши матеріали справи та витребувані судом докази, суд приходить до наступних висновків.

Щодо доводів позивача про відсутність правових підстав для винесення податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Частиною четвертою статті 8 Закону ""Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування -Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує, формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Згідно з абзацами 1-4 частини першої статті 25 цього Закону, контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 цього Закону, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою. (абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

Як було встановлено судом, 29 листопада 2018 року, позивач звернувся із заявою до державного реєстратора про припинити підприємницьку діяльність (а.с. 16), даний факт також підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 35-36), однак позивач та його представник вказують, що доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу 2 Закону 2390-VI строк, реєстраційну картку для включення відомостей про нього до ЄДР та для зміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем не надано. Крім того, вказує, що про факт реєстрації, як ФОП в листопаді 2018 року дізнався від відповідача, у зв`язку з чим, реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням, подав державному реєстратору з метою виключення відомостей про себе з ЄДР, які були внесені в квітні 2013 року без його відома, а не для підтвердження свого статусу ФОП.

Представник відповідача у судовому засіданні проти даних доводів заперечувала, вказавши, що дані дії державного реєстратора не є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Суд погоджується з доводами представника відповідача, оскільки оскарження дій державного реєстратора не є предметом оскарження у даній адміністративній справі, як наслідок, не може розглядатись судом, як підстава для визнання оскаржувальної податкової вимоги протиправною.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

В силу приписів пункту 1 та пункту 4 частини другої статті 6, абзаців 3 та 4 частини восьмої, частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Слід сказати, що Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ця інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, де за розділом ІІІ (база нарахування та розміри єдиного внеску), пунктом 3 визначено, що для платників зазначених у підпункті 3, а це фізичні особи - підприємці, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку) отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Пункт 4 розділу IV Інструкції, визначає порядок обчислення і строків сплати єдиного внеску платниками - фізичними особами - підприємцями (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування).

Даним пунктом 4, зокрема підпунктом 1, врегульовано, що обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник єдиного внеску.

Вищевказані норми регулюють порядок дій самих платників даної категорії.

Однак, пункт 10 Розділу IV Інструкції, визначає , що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

За пунктом 3, у випадках передбачених абзацом другим цього пункту, Розділу V цієї Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. вручається вимога платнику протягом 3-х робочих днів з дня її винесення.

Пунктом 4 даного Розділу, також визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) здійснюється на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за визначеними формами.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відповідач не проводив перевірку ФОП ОСОБА_1 та не складав акт перевірки; не перевірялася звітність такого платника що мала подаватися ним до податкового органу; не перевірялися бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; не перевірялася належність ведення бухгалтерських документів, не виносились з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій по несплату, неповну сплату сум єдиного внеску; не приймались рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності передбаченої Законом та для вчинення таких дій так само передувало винесення контролюючим органом акта перевірки чи за даними акта документальної перевірки.

Крім того, стаття 14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначає, що органи доходів і зборів зобов`язані в тому числі:

2) щокварталу інформувати Кабінет Міністрів України про основні показники сплати єдиного внеску. Перелік показників, порядок та строки інформування визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону;

6) надавати безоплатно платникам єдиного внеску в усній та письмовій формі консультації з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, роз`яснювати їхні права і обов`язки.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд вважає, що облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути достатньою та єдиною підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) та свідчать про те, що відповідачем не було дотримано зокрема процедури, що визначена Інструкцією № 449 та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до винесення незаконної вимоги.

Крім того, суд не може погодитися із діями контролюючого органу, що проявилися в розрахунку єдиного соціального внеску позивача ОСОБА_1 за чотири квартали 2017 року по 2112,00 грн. та три квартали 2018 року по 2457,18 грн., в загальному розмірі 15819,54 грн.,(а.с.37).

Суд звертає увагу на те, що відповідач самостійно вказує на той факт, що податкова вимога приймалась на підставі даних інформаційної системи органу доходів і збору, а не на підставі звітності позивача, оскільки він такої не подавав.

Також відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки).

Крім того, наведені у відзиві на позов правові норми Закону України №2464-VI, якими відповідач обґрунтовує свої доводи є загальними і стосуються процедури стягнення заборгованості по єдиному соціальному внеску.

Водночас, слід зауважити, що як вбачається з письмових пояснень відповідача, викладених у відзиві на позов, відповідно до яких нарахування єдиного внеску відбувається в автоматичному режимі, а саме на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Як вказано у частині першій статті 12 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", завданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 12 цього Закону, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У зв`язку з цим відповідачем не доведено суду, що він діяв у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. Із наведених відповідачем аргументів не слідує право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки, натомість саме під час проведення документальної перевірки контролюючий орган може встановити чи було отримано платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки саме в автоматичному режимі, що за переконанням суду свідчить про здійснення такого нарахування не відповідачем, як уповноваженим на те органом, а засобами відповідного програмного забезпечення ДФС України, яка є центральним органом в системі органів доходів і зборів і не уповноважена нараховувати єдиний внесок платнику податків, який знаходиться на обліку в територіальному органі доходів і зборів.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами нарахування позивачу єдиного внеску, що стало підставою для виникнення недоїмки у сумі 15819,54 грн., у тому числі доказів, які б свідчили про самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску чи нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів на підставі акта перевірки, суд дійшов висновку про протиправність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф - 3242-50, у зв`язку з чим позов необхідно задовольнити у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджено квитанціями від 21.01.19 №ПН1576516 (а.с. 5).

Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2018 року № Ф - 3242-50 Головного управління ДФС у Закарпатській області.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ код ЄДРПОУ 39393632) судові витрати у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В. Скраль