Рішення № 82154571, 03.06.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/322/17

провадження № 2/631/125/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Трояновської Т.М.

за участю секретаря судового засідання - М`ячиної Ю.В.,

представника позивача - адвоката Мякоти Т.М.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Кислого А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовомдо ОСОБА_1 , в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 12 серпня 1987 року по 07 грудня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . У період шлюбу за сумісні кошти подружжя був придбаний житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 06 квітня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Звернувшись до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку, придбаного під час шлюбу, позивачу було повідомлено, що її колишній чоловік - ОСОБА_3 за життя склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно він заповів свої другій дружині - ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що без згоди спадкоємця за заповітом - ОСОБА_1 , видати свідоцтво про право власності на частину домоволодіння як співвласнику неможливо, ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні вказаної нотаріальної дії. Посилаючись на норми статтей 22 та 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, а також норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, позивач просила визнати за неюправо власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2017 року головуючим суддею визначено суддю Пархоменко І.О.

Ухвалою від 05.10.2017 року відкрито провадження по справі. Строк відрядження судді Пархоменко І.О. закінчився 06.08.2018 року, цивільна справа по суті не розглянута.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 17.09.2018 року за № 807 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2018 року, справу передано до розгляду судді Трояновській Т.М.

Ухвалою від 18 вересня 2018 року зазначена цивільна справа була прийнята до провадження суддею Трояновською Т.М., визначено, що справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

30 жовтня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , який був зареєстрований за вхідним № 5320/18-вх., відповідно до якого адвокат відвідача зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними, оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільної участю подружжя коштами або працею в набутті цього майна. Визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, повинен бути також встановлений той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти подружжя, доказів чого позивачем не надано. Також адвокат Кислий А.М. зазначив, що позивачем порушено строк позовної давності на пред`явлення вимоги щодо поділу майна колишнього подружжя, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 71 - 73).

Ухвалою від 05 грудня 2018 року було частково задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від Комунального підприємства «Нововодолазьке архітектурно інвентаризаційне бюро» копію інвентарної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та від Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області копію спадкової справи, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 31 січня 2019 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Представник позивача - адвокат Мякота Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у позові. При цьому, адвокат звернула увагу на те, що заперечуючи проти позовних вимог відповідачем не надано доказів того, що спірний житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_3 , та який за життя не спростував поширення правового режиму спільного сумісного майна на нього, в тому числі у судовому порядку.

Спростовуючи доводи відповідача та її захисника щодо застосування строку позовної давності, ОСОБА_4 зазначила, що в даному випадку перебіг строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом повинен відраховуватися не від часу розірвання шлюбу, а від часу смерті її колишнього чоловіка. Так, адвокат звернула увагу на те, що право позивача - ОСОБА_2 щодо її майнових прав на 1/2 частину житлового будинку, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_3 було порушено після смерті останнього та відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності у квітні 2017 року .

ОСОБА_1 та її захисник - адвокат Кислий А.М. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували та наполягали на застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.Посилаючись на положення статтей 257 та 261 Цивільного кодексу України зазначили, що шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано 07 грудня 2010 року, а отже саме з цього часу ОСОБА_2 ,було відомо про порушення її майнових прав на спірний житловий будинок

На думку відповідача та її представника, позивачем не доведено факту того, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Також адвокат Кислий А.М. зазначив, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що спірний житловий будинок був придбаний за спільні кошти колишнього подружжя.

Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З матеріалів справи судом встановлено, що12 серпня 1987 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, про що Нововодолазьким районним відділом запису актів громадського стану Харківської області зроблено відповідний актовий запис № 76 та видане свідоцтво про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 . Відповідно до вказаного свідоцтва після укладання шлюбу подружжю було присвоєні прізвища « ОСОБА_2 » (а.с. 8).

07 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області в Книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 79 та 20 січня 2012 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 06 квітня 2001 року відповідно до договору купівлі - продажу, посвідченого державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 520, ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_7 житловий будинок, щознаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11, 48).

З копії інвентаризаційної справи № 236 на вищевказаний житловий будинок, яка була надана Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно - інвентаризаційне бюро» 12.02.2019 року за вихідним № 132, вбачається, що вищевказаний договір у встановленому законом порядку був зареєстрований за місцем знаходження будинку у Нововодолазькому малому державному підприємстві технічної інвентаризації (а.с. 110 - 120).

Таким чином, спірний житловий будинок було придбано під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстровану шлюбі.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 31.03.2017 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років у селі Ватутіне Нововодолазького району Харківської області помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 15 вересня 2016 року Виконавчим комітетом Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області складений відповідний актовий запис № 27 (а.с.10).

Перевіривши матеріали спадкової справи № 6/2017 (номер у Спадковому реєстрі № 60162687, дата реєстрації 27.01.2017 року), що направлені на адресу суду Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області 09.01.2019 року встановлено, що ОСОБА_3 визначивсвоїх спадкоємців шляхом складання заповіту.

Відповідно до копії заповіту, посвідченого секретарем Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Удовицею Наталією Василівною 15.12.2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 123, ОСОБА_3 все його майно, де б воно не знаходилось і в чому б воно не виражалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що по закону він буде мати право, заповів ОСОБА_1 , 1967 року народження.

Також з матеріалів спадкової справи, судом встановлено, що окрім відповідача по справі - ОСОБА_1 , до нотаріальної контори також звернулась колишня дружина ОСОБА_3 - позивач, ОСОБА_2 , яка відповідно до заяви, зареєстрованої по книзі обліку і реєстрації спадкових справ № 38 від 24.02.2017 року о 10 годині 00 хвилин, повідомила про те, що приймає спадщину та претендує на половину майна померлого, яке було придбано останнім в період їх зареєстрованого шлюбу (а.с. 91 - 96).

З копії постановидержавного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської областіЗмієвської Т.М., прийнятою 12 квітня 2017 року та зареєстрованою за вихідним № 242 вбачається, що ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 через те, що позивачем не надано оригіналу правовстановлюючого документу, який пройшов державну реєстрацію, на спірний житловий будинок, а також через те, що між спадкоємцями померлого виник спір (а.с. 14).

Вирішуючи даний спір суд враховує приписи частини 1 статті 58 Конституції України відповідно до якої,закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими Сімейним кодексом України.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинний до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вищевказане положення закону кореспондується з положеннями статті 60 Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтею 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що конструкція норми статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України та статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, проте тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Нормами частини 1статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 6 вказаної статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

В даній конкретній справі відповідачем не доведено та не надано жодного доказу того, що спірний житловий будинок був придбаний за особисті кошти померлого ОСОБА_3 , а отже не спростовано презумпцію спільності майна колишнього подружжя.

Натомість, з письмових доказів по справі вбачається, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 був придбаний 06 квітня 2001 року під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у юридичному шлюбі та задовго до його розірвання - 07 грудня 2010 року.

Також окремо слід відзначити,що презумпція спільності права власності на житловий будинок, що був придбаний колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не була спростована за життя й самим померлим.

Відповідно до вимог частини3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як вже зазначалося майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Положеннями статті 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 Сімейного кодексу).

Крім того,судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 і відкриття спадщини, його колишня дружина - ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні. Подаючи зазначену заяву, остання заявила про те, що зареєстроване за спадкодавцем майно має статус спільного майна подружжя і належить їм у рівних частках.

У судовому засіданні відповідач та її представник просили застосувати строк позовної давності та відмовити в позові з тих підстав, що позивач з дня розірвання шлюбу, а саме 07 грудня 2010 року, не ставила питання про поділ майна подружжя, а отже втратила право на поділ майна колишнього подружжя у судовому порядку.

Проте, суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача та її захисника, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного процесуального кодексу України).

Приписами статті 20 Сімейного кодексу України встановлено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених, зокрема, частиною другою статті 72 цього Кодексу.

У частині 2 статті 72 Сімейного кодексу України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюбу, на який посилається відповідач, а з часу, коли особа дізналися або повинна буда дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось з подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності

Аналогічний висновок щодо застосування строку позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя зроблений колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року по справі № 441/1224/15-ц (провадження № 61 - 7994св18) та колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 року по справі № 2 - 142/2011 (провадження № 61 - 31864св18).

Обов`язковою умовою застосування позовної давності є порушення права на майно одним із співвласників. У зв`язку з цим перебіг позовної давності не розпочнеться, якщо після розірвання шлюбу права того, хто залишив свою частку у спільному майні, не вимагаючи його поділу, не будуть порушені колишніми дружиною чи чоловіком. Тобто, перебіг строку позовної давності почнеться з моменту (часу) порушення співвласником права власності на майно.

В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача про те, що її майнове право на житловий будинок було порушено після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідно строк позовної давності у спірних правовідносинах, розпочався з моменту, коли позивач дізналася про відкриття спадщини на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 та те, що ОСОБА_1 виявила бажання успадкувати після смерті ОСОБА_3 спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому. А отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом.

Оскільки судом встановлено, що спірний житловий будинок було придбано під час юридичного шлюбу позивача зі спадкодавцем ОСОБА_3 , то незалежно від того, хто із подружжя був зареєстрований його власником, він є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення та повністю задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.

Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частинами 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 640 гривень 00 копійок, що підтверджено квитанцією № 0.0.761961944.1 від11.05.2017 року, виданої Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 3а).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд дійшов до висновку про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , у зв`язку з чимнеобхідно стягнути з ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 гривень 00 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 76 - 81, 83, 128 - 131, 133 частинами 1 та 2 статті 141, статтями 211, 214, 223, 235, частинами 1 та 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 293, 315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 03 червня 2019 року.

Суддя: Т.М. Трояновська