Рішення № 82137021, 21.05.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2019 року м. Ужгород№ 807/805/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі судового засідання Петрус К.І.,

за участю сторін:

позивача: ПрАТ "Мукачівський завод "Точприлад", представники - Лакіза О.Є., Райко В.В.,

відповідача: Управління Держпраці у Закарпатській області, представник - Турянський Я.І.,

третя особа: ОСОБА_1 , представник - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 КАС України 21 травня 2019 року в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 31 червня 2019 року.

Публічне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад" (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесеного головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 року, яка занесена до журналу судового засідання, судом було допущено заміну первинного відповідача Територіальну державну інспекцію з питань праці у Закарпатській області на його правонаступника - Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 року, яка занесена до журналу судового засідання, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа)

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано припис №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Закарпатській області, задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року - скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу передано для розгляду судді Микуляку П.П.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року прийнято дану адміністративну справу до провадження.

Представники позивача в судовому засіданні просили визнати протиправним та скасувати припис №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесений головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Халантою І.Ю., враховуючи пояснення, які містяться в матеріалах справи (Т. 4 а.с. 244-250), а саме наступні пункти вказаного припису:

1) оплату часу вимушеного простою ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до ст.113 КЗпП України;

2) індексацію заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до вимог ст.95 КЗпП України;

3) при звільненні працівників додержуватись вимог ст.116 КЗпП України;

4) оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.07.2000 року по 01.10.2000 року, привести у відповідність до ст. 117 КЗпП України;

5) виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України;

6) виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи зазначав, що позов не визнає та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, представника третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року (а.с. 212-217, Т.1), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року (а.с. 249-253, Т.1) в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 50-51, Т.2).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (а.с. 251-257, Т.2), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року (а.с. 79-84, Т.3), позовні вимоги було задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області в частині пунктів 1, 2, 4 та 5 цього припису. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2017 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 127-129, Т.3).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано припис №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишеною без змін.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Закарпатській області, задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року - скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за наслідками проведеної позапланової перевірки Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області склала Акт за № 07-03-022/0082 від 30.01.2014 pоку, а головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Хлантою І.Ю. внесено припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року (а.с. 16, Т.1) та складено протокол про адміністративне правопорушення від 30.01.2014 року № 07-03-022/0088 (а.с. 17, Т.1).

Відповідно до Акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 pоку, під час перевірки позивача було виявлено наступні порушення, що пов`язані із періодом роботи ОСОБА_1: статтею 83 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_1 їй не виплачено грошової компенсації за усі дні невикористаної щорічної відпустки; статті 95 КЗпП України, а саме: за час роботи у 1997-2000 роках ОСОБА_1 не проводилась індексація заробітної плати; статті 113 КЗпП України, а саме: період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року слід кваліфікувати як простій, який виник не з її вини, та цей період роботи їй повинен бути оплачений; статті 116 та статті 47 частини 1 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_1 29.07.2000 року, належні їй при звільненні суми (розраховані не у повному об`ємі) були виплачені станом на 01.10.2000 року; статті 117 КЗпП України, а саме: при виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні сум, їй не виплачено середнього заробітку за усі дні затримки розрахунку при звільненні, аж до дня фактичного розрахунку. Також, в Акті зафіксовано порушення відповідачем статті 115 частин 1 та 2 КЗпП України, а саме: заробітна плата працівникам товариства за другу половину грудня 2014 року в сумі 1210925,47 грн. була виплачена 08.01.2013 року згідно платіжного доручення №8 пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата заробітної плати (Т. 1 а.с. 28).

Відповідно до припису від 30 січня 2014 pоку (а.с. 16) приписано:

1) оплату часу вимушеного простою ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до ст.113 КЗпП України;

2) індексацію заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до вимог ст.95 КЗпП України;

3) при звільненні працівників додержуватись вимог ст.116 КЗпП України;

4) оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.07.2000 року по 01.10.2000 року, привести у відповідність до ст. 117 КЗпП України;

5) виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України;

6) виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України.

Листом Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 21 лютого 2014 року за № 01-08/297 розглянуто скаргу позивача (а.с.12-15, Т.1) та зазначено, що виявлені порушення ґрунтуються на даних отриманих у процесі перевірки копій кадрових та бухгалтерських документів товариства, а тому відсутні правові підстави для скасування Акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 року та припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року. Така ж позиція викладена у Листі від 21 лютого 2014 року за № 10 Державної інспекції України з питань праці по розгляду скарги позивача (а.с. 76-78, 164-166, Т.1).

У відповідності до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), що діяло на час виникнення правовідносин, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 7 п. 6 Положення, Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування, обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до ст. 221 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Згідно ст. 260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про оплату праці» контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах у межах наданих повноважень здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Згідно п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 100) Кабінет України постановив: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Установити, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.

Згідно додатку до Постанови №100 Територіальне управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області реорганізуються шляхом утворення Управління Держпраці у Закарпатській області.

Отже, аналіз Положення, ст. 260 КЗпП України та ст. 35 Закону України «Про оплату праці» свідчить, що відповідач як територіальний орган Держпраці виконує функції з контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (в тому числі щодо оплати праці, дотримання трудової дисципліни, надання гарантій і компенсацій).

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи дану справу на новий розгляд Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в свої постанові від 31.10.2018 року, вказав на те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності повноважень Управління Держпраці у Закарпатській області при винесенні спірного припису є помилковими.

Зазначив,що діючим законодавством передбачено право особи, яка вважає що її права та гарантії в галузі трудового законодавства порушені, на звернення з відповідною скаргою до уповноваженого органу з питань праці з метою проведення відповідної перевірки зазначених нею обставин. Крім того, положення КЗпП України надають такій особі право на звернення до комісії з розгляду трудових спорів або до суду в разі наявності спору між нею та власником про суми, що підлягають до виплати. При цьому зазначені права особи, яка потребує захисту своїх порушених прав, є альтернативними та не обмежують особу у виборі способу їх захисту.

Отже, Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області, правонаступником якої є відповідач, не здійснювала у спірних правовідносинах розгляд трудового спору між ОСОБА_1 та ПАТ «Мукачівський завод «Точприлад», а діяла виключно як орган, уповноважений на здійснення контролю у сфері законодавства про працю.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у Постанові від 31 жовтня 2018 року вказав, що задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Мукачівський завод «Точприлад» суди попередніх інстанції:

- не дослідили правомірності винесення відповідачем спірного припису,

- не надали правової оцінки зібраним у справі доказам в контексті правомірності застосування саме таких заходів щодо усунення виявлених порушень.

- не перевірено правомірність обраних відповідачем способу і порядку усунення виявлених порушень.

Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Досліджуючи правомірність винесення відповідачем спірного припису, правомірність застосування заходів щодо усунення виявлених порушень, слід повідомит наступне.

Як вже зазначалося вище пп. 7 п. 6 Положення, Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування, обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю.

Відповідно до припису від 30 січня 2014 pоку пунктом 1 приписано - оплату часу вимушеного простою ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до ст.113 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки» (в редакції яка діяла на час проведення перевірки), у порядку визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган в разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Аналогічна норма права містилася в ч. 3 ст. 84 Кодексів Законів про працю України (в редакції яка діяла на час проведення перевірки).

Відповідно до п. 3.1.10 Колективного договору на 1997-2000 роки укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом заводу «Точприлад» зазначено, що адміністрація у разі простою підприємства чи підрозділів з незалежних від працівників причин зобов`язана надавати відпустку без збереження заробітної плати без подання заяв працівниками та без оплати, який міститься в матеріалах справи. ОСОБА_1 працювала контролером в підрозділі № 67 ВТК (відділ технічного контролю), працівники якого (в тому числі і ОСОБА_1) знаходилися у відпустці без збереження заробітної плати.

Положення Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 року, № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зокрема підпункт 3 пункту 17 кореспондуються із ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки» та ч. З ст. 84 КЗпП України. Крім цього, в даному пункті постанови зазначено, що надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.

Оскільки, колективним договором передбачено, знаходження працівників (в тому числі і ОСОБА_1) у відпустці в разі простою підприємства з незалежних від працівників причин, а тому відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки» не можна вважати вказану відпустку простоєм.

Пунктом 2 оскаржуваного припису приписано індексацію заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до вимог ст. 95 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 %.

Враховуючи, що індекс інфляції в січні та травні 1998 року, в березні 1999 р., в березні 2000 року не перевищував 105,0 %, проведення індексації зазначених виплат ОСОБА_1, відповідно до вказаної норми права, не передбачено (незалежно від виду виплати, чи оплата часу відпусток, чи заробітна плата).

Пунктом 1 ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Враховуючи той факт, що премія до Міжнародного жіночого дня в сумі 10 гривень є одноразовою, а тому вона не підлягає індексації.

Відповідно до ч.4 ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» порядок провадження індексації грошових доходів громадян визначається Кабінетом Міністрів України згідно з законодавством. Постановою КМУ від 07.05.1998 року № 663 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян, відповідно до пункту 1 якого: «Базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року»

У разі збільшення індексу інфляції більш, як на 105 % підприємство збільшувало тарифну ставку/оклади кожного працівника на суму що перевищує індекс інфляції і цей місяць підвищення ставав базовим, що відповідає вимогам ст.ст. 4, 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та пунктів 1,5 «Порядку проведення індексації грошових доходів громадян», затвердженого Постановою КМУ від 7.05.1998 року № 663.

Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 2 припису є неправомірним, оскільки суперечить ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Наведене підтверджується розрахунковими відомостями, в яких міститься інформація про підвищення тарифної ставки ОСОБА_1, зокрема: за квітень місяць 1998 року, де тарифна ставка з 0,47 коп./год. збільшилася до 1,00 грн., тобто більше як у 2 рази; за листопад місяць 1998 рік тарифна ставка збільшилася з 1.00 грн. до 1,20 грн.; за квітень місяць 1999 року тарифна ставка збільшилася з 1.20 грн. до 1,36 грн.; за січень місяць 2000 року тарифна ставка збільшилася з 1.36 грн. до 1,68 грн., та довідкою № 945/72 від 28.03.2014 року про терміни підвищення заробітної плати ОСОБА_1 з 1.01.1998 року по 09.2000 рік.

Пунктом 3 припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року, вказано при звільненні працівників додержуватись вимог статті116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Обов`язок при звільненні працівників додержуватись вимог ст. 116 КЗпП України визначений чинним законодавством України, а тому пункт 3 припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року був передчасним по факту.

Також, судом було встановлено, що дану вимогу відповідач зазначив лише при перевірці одного працівника - ОСОБА_1, оскільки не проводив перевірку щодо звільнення інших працівників за даний період, що підтверджується додатком до акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30.01.2014 р.

Суд звертає увагу, що відповідач не проводив перевірку розрахункових відомостей, в яких проведений розрахунок заробітної плати всіх працівників ВТК 67 де працювала ОСОБА_1 та на їх підставі зробити висновок про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 . Крім цього, в додатку до акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30.01.2014 р. «Детальний опис виявленого порушення», про зазначені розрахункові відомості не згадується, хоча вони є доказом нарахування заробітної плати і термін їх зберігання 75 років.

Відповідач зробив даний висновок без будь-яких доказів, оскільки в додатку до акту перевірки зазначив, що платіжні відомості про виплату заробітної плати за період з 1996 по 2005 рік на підприємстві не збереглися. Крім, цього в матеріалах справи міститься і відповідна довідка позивача про відсутність платіжних відомостей.

Таким чином, відповідач без розрахункових відомостей та без платіжних відомостей (таку назву мали на час перевірки згідно наказу № 144 від 22.05.1996 року Міністерства статистики України), зробив помилковий висновок, про те, що належні при звільненні суми ОСОБА_1 розраховані не в повному об`ємі та виплачені їй тільки станом на 1.10.2000 року.

Досліджуючи правомірність пункту 3 спірного припису судом було враховано наступні докази:

1) розрахункові відомості, в яких міститься інформація про нарахування вихідної допомоги та виплати по скороченню за два місяці після звільнення зокрема:

- вихідна допомога за липень місяць 2000 року в сумі 276,00 грн.;

- виплата по скороченню за серпень місяць 2000 року в сумі 276,00 грн.;

- виплата по скороченню за вересень місяць 2000 року в сумі 276,00 грн.;

2) довідку № 945/72 від 28.03.2014 року про терміни підвищення заробітної плати ОСОБА_1 з 01.01.1998 року по вересень 2000 року, де зазначено суми виплат;

3) довідку від 07.04.2014 року за № 976/72 про відсутність табелів обліку робочого часу та платіжних відомостей в зв`язку із закінченням строку їх зберігання;

4) акт від 25.05.2011 року про вилучення та знищення документів, термін зберігання яких закінчився, де в пункті 3 зазначено знищення прибуткових та видаткових касових ордерів, в пункті 9 зазначено знищення табелів (графіків) виходу робітників і службовців на роботу.

Пунктом 4 припису приписано оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.07.2000 року по 01.10.2000 року, привести у відповідність до ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із системного аналізу статей 116 та 117 КЗпП України, випливає, що у разі відсутності порушення передбаченого ст. 116 КЗпП України (не порушені строки виплат), відсутнє і порушення передбачене ст. 117 КЗпП України (обов`язок виплатити середній заробіток за весь час затримки).

Згідно вимог пункту «а» ч. 2 ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення» (чинна в 2000 році) та п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578 «Про затвердження положень щодо застосування ЗУ «Про зайнятість населення» підприємство зобов`язано виплачувати скороченим працівникам допомогу по безробіттю протягом трьох місяців.

Виконуючи дану норму права, позивач при звільненні ОСОБА_1 в липні 2000 року виплатив їй вихідну допомогу, а в серпні та вересні 2000 року - допомогу по безробіттю, відповідно до ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення» та п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578 «Про затвердження положень щодо застосування Закону України «Про зайнятість населення», яка діяла в цей період.

Доказом того, що дані виплати не є затримкою розрахунку при звільненні, а є виплатою допомоги по безробіттю в розмірі середнього заробітку підтверджуються розрахунковими відомостями про нарахування заробітної плати за липень-вересень 2000 року, що підтверджується матеріалами справи. Тому у підприємства відсутня будь-яка затримка виплат ОСОБА_1 , а значить відсутня і підстава для виплати їй середнього заробітку, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач виконав вимоги ст.ст. 49.3, 116 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 , а отже підстави для застосування положень, передбачених ст. 117 КЗпП України відсутні.

Пунктом 5 припису приписано виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України.

ОСОБА_1 використала відпустку у березні та квітні 2000 року в кількості 9 днів за майбутній період, що підтверджується довідкою, яка знаходиться в матеріалах справи.

За період з 07.06.1999 року по 29.07.2000 рік у ОСОБА_1 мали місце прогули, а вимогами ст. 9 Закону України «Про відпустки» передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, час прогулів не зараховується, а тому при звільненні у ОСОБА_1 за вказаний період прогулів, право на відпустку не виникло, а отже не виникло і право на її компенсацію.

Відповідно до пункту 6 оскаржуваного припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 приписано виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 115 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що пункти 3 та 6 оскаржуваного припису є попереджувальними та спрямовані на майбутнє.

Так, перевіркою встановлено та зазначено в Акті перевірки за № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 року і не заперечується позивачем, виплата заробітної плати працівникам позивача за другу половину грудня 2013 року в сумі 1210925,47 грн. була проведена 08 січня 2014 року згідно платіжного доручення № 8.

Відповідно до ст. 115 частин 1 та 2 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Судом встановлено, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №920-р від 21 листопада 2013 року, з метою створення сприятливих умов для святкування Нового року та Різдва Христового , а також раціонального використання робочого часу було рекомендовано керівникам підприємства (крім банківських установ) перенести, у 2014 році для працівників, яким встановлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, робочі дні: з четверга 2 січня - на суботу 11 січня; з п`ятниці 3 січня - на суботу 25 січня; з понеділка 6 січня - на суботу 8 лютого.

У розпорядженні Кабінету Міністрів України №920-р від 21 листопада 2013 року, також, передбачено, що режим роботи банківських установ визначається Національним Банком України.

Згідно з листом Національного Банку України № 25-205/28803 від 19 грудня 2013 року, банківські установи 03 січня 2014 року працювали у звичайному режимі, що підтверджується також і наданою позивачем копією листа Філії "Західного регіонального управління" Банк "Фінанси і кредит" AT Відділення № 15 м. Мукачеве.

Згідно Наказу позивача за №765 від 23.12.2013 року "Про режим роботи підприємства на період новорічних та різдвяних свят" визначено, що для працівників підрозділів робочий день 01.01.2014 року переноситься на 11.01.2014 року, робочий день 03.01.2014 року переноситься на 18.01.2014 року, а робочий день 06.01.2014 року переноситься на 25.01.2014 року.

Таким чином, позивачем, у межах наданих йому повноважень, 03.01.2014 року було визначено, як вихідний день, який було перенесено 18.01.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, врахувавши надані учасниками докази, пояснення, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не довів правомірності прийнятого ним припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року.

Таким чином, суд приходить висновку щодо протиправності пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесеного головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.

Також, суд звертає увагу, що суб`єкт владних повноважень здійснюючи перевірку - реагуючи на подану скаргу третьої особи по справі, не врахував факту, що положення КЗпП України надають особі право на звернення до комісії з розгляду трудових спорів або до суду в разі наявності спору між нею та власником про суми, що підлягають до виплати.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України за вирішенням трудових спорів у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до належного суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесений головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Халантою І.Ю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П. Микуляк