Рішення № 82106531, 13.05.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1865/19 2/335/1260/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря Кудряшової Ю.І., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго” про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та розрахункових при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Опанасенко Л.В. звернувся до суду з позовом до ПАТ „Запоріжжяобленерго” про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та розрахункових при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго», однак протягом останнього року заробітну плату отримував нерегулярно, а потім її виплату взагалі припинили. За викладених обставин, він був змушений розірвати трудовий договір за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але в день звільнення заборгованість з заробітної плати, розрахункові та належні компенсації сплачені не були. Загальний розмір заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та розрахункових при звільненні після відрахування податків та зборів складає 77 185, 49 гривень, яку позивач на підставі ст.ст. 115, 116 КЗпП України просить стягнути з відповідача у судовому порядку, а також просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 2 350 гривень.

Ухвалою суду від 18.02.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

07.05.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач 14.03.2019 року повністю виплатив заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 , на підтвердження чого надав бухгалтерську довідку, якою підтверджується відсутність заборгованості по нарахованій заробітній платі та виплатам нарахованим при звільненні позивачу. Отже, враховуючи те, що предмет спору відсутній, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, суду надали письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність. Крім того, 13.05.2019 року представником позивача надано письмову заяву про уточнення позовних вимог, у зв`язку із погашенням відповідачем заборгованості про нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у повному обсязі, відповідно до якої позивач позовні вимоги зменшив до суми стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 350 гривень, понесених позивачем.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, суду надала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго». Був звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (наказ № 2596-к від 14.06.2018 року).

Відповідно до повідомлення ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 15.06.2018 року № 642 станом на 15.06.2018 року, нарахована сума, належна до виплати при звільненні ОСОБА_1 за період з вересня 2017 року по червень 2018 року, у загальному розмірі складала 77 185,49 гривень.

Судом встановлено, що 14.03.2019 року відповідачем заборгованість по заробітній платі та виплатам, нарахованим при звільненні, позивачу виплачено у повному обсязі, що підтверджується Довідкою, долученою відповідачем до відзиву.

Враховуючи подану представником позивача письмову заяву про зменшення позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем факт погашення заборгованості під час розгляду справи судом підтверджено, тому підстави для її стягнення з відповідача на думку суду відсутні.

У відповідності до ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року „Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах ” (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015 року), якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Визнання відповідачем позову не є підставою для звільнення його від сплати судових витрат.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі і факт надання правової допомоги підтверджено ордером на надання правової допомоги, угодою про надання професійної правничої допомоги, квитанцією на суму 2 350 гривень та Актом прийняття-передачі наданої правничої допомоги. Адвокат у судовому засіданні участі не приймав. Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є не співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом послугами, розміром позовних вимог, справа не є складною, не потребує значного часу на виконання робіт, тому, на підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 1000 гривень, виходячи із розрахунку витраченого часу на складання позовної заяви.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

На підставі п. 1.ч. 1 ст. 5 ЗУ „Про судовий збір” позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовним вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

Керуючись ст.ст.2,3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго” (код ЄДРПОУ 00130926 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та розрахункових при звільненні– задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго” на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго” на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: В.В. Калюжна