Ухвала суду № 82105421, 27.05.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 27.05.2019

Справа № 320/2835/19

1-кс/320/1916/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

слідчого судді – Урупи І.В.

за участі:

секретаря судового засідання – Литвиненко В.Є.

заявника - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді зі скаргою, в якій просить визнати порушення процесуального права в частині неприйняття рішення після отримання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та зобов`язати слідчого внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, які містяться у його повідомленні про вчинення суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_3 злочину, передбаченого ст.375 ч.2 КК України, надати йому копію витягу та пам`ятку потерпілого. Свої вимоги заявник мотивує тим, що 29.03.2019 року він подав повідомлення про вчинення суддею ОСОБА_3 злочину, передбаченого ст. 375 ч.2 КК України, але у визначений КПК України строк рішення за його зверненням прийнято не було.

В судовому засіданні заявник, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої було забезпечено Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, доводи, викладені в скарзі, підтримав у повному обсязі, просить зобов`язати уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі внести відомості до ЄРДР про вчинення суддею ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 с.2 КК України.

Представник слідчого органу в судове засідання не з`явився, його відсутність не є перешкодою для розгляду скарги.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали скарги та матеріали заяви, слідчий суддя вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 29.03.2019 на адресу керівника ТУ ДБР, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_1 подано повідомлення про підозру у скоєнні злочину, в якому він просив у відповідності до ст. 214 КПК України внести до ЄРДР відомості про вчинення суддею Жовтневого районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст.375 ч.2 КК України, посилаючись на те, що суддя Клименко Л.В. ухвалою від 01.02.2019 залишила без розгляду та повернула йому скаргу на бездіяльність уповноваженої особи щодо внесення відомостей до ЄРДР у зв`язку з неявкою потерпілого, чим ухвалила завідомо неправосудне рішення. статтею 307 КПК України визначено перелік ухвал, які можуть бути прийняті за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, а також законодавець у ч.2 ст. 304 КПК України навів вичерпний перелік обставин про повернення скарг, але суддя вийшла за межі правового поля, визначеного КПК України, що потягло за собою тяжкі наслідки.

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв`язку.

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч.1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

У даному випадку повідомлення ОСОБА_1 не відповідає вищевикладеним вимогам діючого законодавства, в ньому не наведено об`єктивних даних, які свідчать про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.

Частиною 2 статті 375 КК України передбачена кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.

Отже, в розумінні диспозиції ст. 375 КК України вказаний злочин характеризується тільки прямим умислом усвідомленням судді про те, що він постановляє завідомо неправосудний судовий акт.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальним рішенням судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_3 , яке може бути оскаржене в апеляційному порядку. В скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст. 214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Власно сумніви скаржника щодо законності судового рішення не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.2 ст. 375 КК України. Припущення заявника про постановлення суддею завідомо неправосудного та незаконного рішення ґрунтуються на суб`єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддю не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташоване у м.Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 засновано на положеннях ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст. 11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про вчинення суддею Жовтневого районного суду ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а тому, скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 29.03.2019 залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: