Рішення № 82101045, 31.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/906/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 06 лютого 2019 року №Ф-12533-55 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 17572,72 грн.

В обґрунтування позову (нова редакція – а.с.13-17) позивач вказав, що 20 березня 2019 року отримав спірну вимогу, якою його зобов`язано сплатити 17572,72 грн. боргу з єдиного внеску. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою та вважає її протиправною, оскільки необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, при цьому свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на заняття адвокатською діяльністю, однак не є доказом здійснення цієї діяльності. Позивач зазначає про відсутність у нього рахунків, відкритих у банках, які призначені для виплат гонорарів, печаток та штампів, крім того зазначає, що не отримував ордерних книжок. Також вказує, що у відповідача відсутні будь-які докази, що підтверджують здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання від неї доходу, що свідчить про відсутність у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення обов`язку зі сплати єдиного внеску.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 24 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.1).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечує (а.с.27-29). В обґрунтування своєї позиції вказав, що 02 листопада 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, а з 22 лютого 2017 року він перебуває на обліку в контролюючому органі як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат). ОСОБА_1 з обліку в контролюючому органі не знятий; право на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не зупиняв, відтак він зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальних умовах.

Вказує, що нормами статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464-VI) прямо визначений обов`язок зі сплати єдиного внеску і у тому випадку, коли платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Наголошує, що після прийняття Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи така особа фактично займається адвокатською діяльністю та чи отримує дохід від такої діяльності.

У зв`язку з наведеним в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 02 травня 2018 року в розмірі 7744,00 грн. за лютий – грудень 2017 року; 19 квітня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. за перший квартал 2018 року; 19 липня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. за другий квартал 2018 року; 19 жовтня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. за третій квартал 2018 року; 21 січня 2019 року в розмірі 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 року. Загальна сума заборгованості становить 17572,72 грн.

Зважаючи на те, що станом на 31 січня 2019 року згідно з даними автоматизованої інформаційної системи (АІС) «Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_1 обліковується борг у сумі 17572,72 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Головним управлінням ДФС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 лютого 2019 року №Ф-12533-55. Цією вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов`язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення рахувався в інтегрованій картці платника.

Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02 листопада 2011 року №6/152 отримав свідоцтво №579 від 16 листопада 2011 року на право зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.40).

З 22 лютого 2017 року позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с.30-31).

06 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано Молчанову Т.Є. вимогу №Ф-12533-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 17572,72 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.22).

Позивач не погоджується із такою вимогою, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є адвокатом.

Правові засади здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI), згідно зі статтею 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

У осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, обов`язки платників єдиного внеску виникають з початку провадження відповідної діяльності (частина четверта статті 5 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З 01 січня 2017 року пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску» (діє з 01 січня 2018 року).

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Відповідно до абзацу четвертого частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції, що діяла до прийняття Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VІ).

Частиною четвертою статті 25 цього Закону визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі – Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

З матеріалів справи слідує, що станом на 31 січня 2019 року недоїмка зі сплати позивачем єдиного внеску становить 17572,72 грн. (а.с.32-33). З розрахунку, наведеного у відзиві на позов, видно, що за 2017 рік сума боргу становить 7744,00 грн. (704,00 грн. х 11 місяців); за перший-четвертий квартали 2018 року – 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців).

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідачем правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 лютого 2019 року №Ф-12533-55, згідно з якою позивачу як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату), необхідно сплатити єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 17572,72 грн.

Разом з тим, суд не погоджується із позицією позивача щодо відсутності в нього обов`язку щодо сплати єдиного внеску у зв`язку з нездійсненням адвокатської діяльності та не отриманням доходу від неї з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої частини третьої статті 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Положеннями статті 32 Закону № 5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Зважаючи на викладене, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, а наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість подальшого її здійснення взагалі, у зв`язку із чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Позивачем не надано суду доказів зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право позивача на заняття адвокатською діяльністю не зупинено та не припинено (а.с.40).

Крім того, позивач не надав доказів того, що він звертався до органів ДФС із заявою встановленої форми про зняття його з обліку як платника єдиного внеску.

З урахуванням цих обставин суд дійшов переконання, що позивач не звільнений він обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від того, чи він отримує дохід від адвокатської діяльності. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до статті 13 Закону №5076-VI адвокат має право, а не обов`язок відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а тому їх відсутність не впливає на виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску. Як уже зазначалося судом, з 01 січня 2017 року діє правило, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом; при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку, що спірна вимога від 06 лютого 2019 року №Ф-12533-55 відповідає нормам чинного законодавства.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними матеріалами справи, оскільки ґрунтуються на довільному трактуванні ним фактичних обставин і норм матеріального права. Разом з тим, інших підстав для скасування оскаржуваної вимоги позивач не зазначив. Відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, то відшкодування судових витрат позивачу не проводиться.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк