Вирок № 82085514, 29.05.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Кримінальне провадження № 629/1003/19

Номер провадження 1-кп/629/291/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді: Каращука Т.О., за участю: секретаря - Котяй А.Ю., прокурора Кольчевського О.О., обвинуваченого – ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого – Зольнікової В.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження № 12018220380001507 від 11 серпня 2018 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Селидове, Донецької області, громадянина України, з середньою технічною освітою, водія штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти військової частини А3220, старшого солдата, не працюючий, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 407 КК України, -

в с т а н о в и в :

Згідно ст.1 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).

Протягом 2014-2016 років Президентом України неодноразово приймались рішення про часткову мобілізацію, а саме: Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 (затверджено Законом України від 17 березня 2014 року №1126VII), Указ Президента України від 06 травня 2014 року №454 (затверджено Законом України від 06 травня 2014 року №1240 VII), Указ Президента України від 21 липня 2014 року №607 (затверджено Законом України від 22 липня 2014 року №1595VII), Указ Президента України від 14 січня 2015 року №15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року №113VIIІ).

Крім того, відповідно до п.5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію» Кабінету міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб`єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з веденням ступеня повна готовність.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.4 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Таким чином, визначення особливого періоду, наведеного в Законі України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не суперечить визначенню наведеному у Законі України «Про оборону України», а лише містить ширше визначення поняття.

Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих її місцевостях.

Таким чином, часткова мобілізація, яка оголошувалася Указами Президента України, є складовою частиною особливого періоду.

Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.

В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.

У відповідності до абзацу 8 статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.

Демобілізація – це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу.

За викладених обставин особливий період, як часовий проміжок, що охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій, не завершився.

Так, старший солдат ОСОБА_1 25 травня 2018 року призваний на військову службу за контрактом та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини А3220.

Наказом командира військової частини А3220 №124 від 25 травня 2018 року відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти військової частини А3220.

Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.2, 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, старший солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Проте, старший солдат ОСОБА_1 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо, діючи умисно, 16 липня 2018 року допустив їх порушення та вирішив стати на злочинний шлях, шляхом самовільного залишення без поважних причин військової частини А 3220, яка дислокувалась за адресою: Харківська область, м. Лозова.

Реалізуючи свій злочинний умисел, старший солдат ОСОБА_1 , в порушення ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, розуміючи наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, 16 липня 2018 року самовільно залишив військову частину А3220, яка дислокувалась за адресою: Харківська область, м. Лозова, та до 28 лютого 2019 року до військової частини А3220 не повертався, а вільний час, що з`явився у зв`язку із відсутністю на військовій службі, використовував на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків по військовій службі.

Разом з обвинувальним актом на адресу суду надійшла угода про визнання винуватості між обвинуваченим ОСОБА_1 . та прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону Гаврилюком М.Л.

Згідно угоди про визнання винуватості між ОСОБА_1 та прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону Гаврилюком М.Л. від 28 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12018220380001507 від 11 серпня 2018 року сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.4 ст. 407 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, а також покарання, яке повинен понести ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обвинувачений ОСОБА_1 винним себе визнав повністю та пояснив у судовому засіданні, що дійсно скоїв злочин при зазначених обставинах. Щиросердно розкаюється у скоєному ним злочині.

Своїми умисними діями, ОСОБА_1 , скоїв злочин, передбачений ч.4 ст.407 КК України – тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів

Відповідно до ч.4 ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_1 скоїв тяжкий злочин.

Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він з середньою технічною освітою, водій штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти військової частини А3220, старший солдат, на даний час не працює, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставинами, пом`якшуючими покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд визнає щире каяття у скоєнні злочину, активне сприяння розкриттю злочину, виконання завдань за призначенням в зоні проведення антитерористичної операції.

Відповідно до вимог ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , не встановлено.

Відповідно до ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин

Враховуючи, що судом встановлено кілька обставин, які пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, виконання завдань за призначенням в зоні проведення антитерористичної операції, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також приймаючи до уваги обставини що по даній справі укладена угода про визнання винуватості, з урахуванням особи винного, суд приходить до висновку про можливість застосування положення ч.1 ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_1 .

Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 розуміє свої права, визначені п.1 ч.4 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, те, що він в змозі виконати умови угоди в повному обсязі, а також розуміє інші заходи, які будуть застосовані відносно нього у разі затвердження угоди про визнання винуватості, щиро кається у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину та виконув завдання за призначенням в зоні проведення антитерористичної операції.

Допитавши обвинуваченого, суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, відносно нього не застосовувалося будь-якого насильства, примусу, погроз, угода не є наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, не суперечать інтересам суспільства, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, угода укладена на добровільних засадах, обвинувачений ОСОБА_1 в змозі виконати взяті на себе зобов`язання та є винуватим в скоєнні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 4 ст. 407 КК України.

Заслухавши думку учасників судового розгляду та враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості від 28 лютого 2019 року, укладену між прокурором та обвинуваченим, та призначити останньому міру покарання, узгоджену сторонами в угоді із застосуванням ст.69 КК України.

Цивільний позов по справі не заявлений.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 371, 373, 374, 474, 475 КПК України, суд –

в и р і ш и в:

Затвердити угоду про визнання винуватості між обвинуваченим ОСОБА_1 та прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону Гаврилюком Михайло Леонідовичем.

Визнати ОСОБА_1 винним за ч.4 ст. 407 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень (на р/р 31115106020015, код отримувача (ЄДРПОУ) 38053090, код банку (МФО) 899998, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), отримувач – Лозівське УК/мЛозова/21081100, банк Казначейство України (ЕАП).

Заходи забезпечення кримінального провадження не обиралися.

Речові докази та витрати по справі відсутні.

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений, з підстав передбачених статтею 394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому та прокурору положення ст. 476 КПК України, що в разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому, прокурору та захиснику.

Головуючий суддя: Т.О.Каращук