Рішення № 82084968, 30.05.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/105/19

Провадження № 2/629/547/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого-судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що вона з 20.01.2007 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, шлюб між ними розірваний на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.07.2011 року. Від даного шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення мешкає разом з нею. У квартирі, де мешкає дитина, створені належні умови для повноцінного проживання, виховання, навчання та проведення дозвілля дитини. Біологічний батько дитини, відповідач по справі, з донькою не спілкується, участі у її вихованні не приймає, матеріальної допомоги на її утримання не надає, її життям та здоров`ям не цікавиться, не турбується про її духовний та фізичний розвиток, її навчанням та підготовкою до самостійного життя, тобто відсторонився від виховання дитини. Крім того, відповідач з 2008 року по 2017 рік не сплачував аліменти на утримання дитини та має заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини в розмірі 80000 гривень. Проведення генетичної експертизи для встановлення батьківства, ініційованого відповідачем, нанесло дитині психологічну травму, в зв`язку з чим прийшлося звертатися до дитячого невропатолога. На теперішній час відповідач не працює, має другій шлюб, від якого також мається дитина, але в вихованні доньки не приймає участі на протязі 8 років. В зв`язку з чим просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Лозова Харківської області, батьківських прав у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Лозова Харківської області, актовий запис про народження № 299, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області 12 липня 2007 року.

21.02.2019 року відповідач ОСОБА_2 . надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними, незаконними, викладені з урахуванням тільки емоцій позивача, надані нею письмові докази неможливо визнати належними та допустимими. Зазначив, що від участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею не ухиляється, але позивач сама забороняє йому та його матері спілкуватися з донькою. Позивач та її батько ОСОБА_4 постійно ставили перешкоди, щоб він не спілкувався з донькою, навіть змінили прізвище доньці з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Він постійно намагався зустрітися з донькою, але доступу до квартири, де проживає позивач немає. Незважаючи на всі погрози, він та його мати постійно намагалися зустрітися з ОСОБА_3 , купляли подарунки, були на випускному в садочку, в школі на перше вересня кожного року, сплачував аліменти, незважаючи на своє матеріальне та сімейне становище та стан здоров`я членів сім`ї. Посилання позивача на той факт, що ним було подано позов про оспорювання батьківства і це образило його доньку не може бути взято до уваги судом, тому що це його право і на то у нього були причини, бо позивач допустила подружню зраду. Тому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

25.02.2019 року позивач ОСОБА_1 надала суду відповідь на відзив, в якій вказала, що відповідачем не надано обґрунтованих доводів, які б довели недоцільність позбавлення його батьківських прав. Все, що зазначив відповідач у відзиві не відповідає дійсності, оскільки на протязі останніх восьми років участі у вихованні дитини він не приймає та навіть не спілкується з нею, на дні народження ні мати відповідача ні відповідач доньку не поздоровляли. Вона ніколи не забороняла ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_1 спілкуватися з дитиною. Зазначила, що ОСОБА_2 жодного разу не звертався до служби у справах дітей для встановлення часу для спілкування з дитиною, що підтверджує той факт, що останній умисно не спілкується зі своєю донькою через своє небажання це робити, а не через те, що вона заборонила йому. Тому просить задовольнити її позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 в повному обсязі.

02.04.2019 року відповідач ОСОБА_2 надав суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що він бажає приймати участь у вихованні доньки, але позивач та її батько не дають йому можливості цього робити.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягала в повному обсязі. У разі неявки відповідача в судове засідання не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву, в якій прохав справу розглядати за його відсутності.

Представник третьої особи служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської міської ради Лобенко Т.Г. в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечує.

Представник третьої особи виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування Кара Я.В. в судове засідання не з`явилася, але надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечує. Крім цього надала суду висновок виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача по справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , шлюб між ними розірваний на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 липня 2011 року. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області 25 квітня 2012 року.

Після розлучення відповідач проживає окремо, дитина залишилася мешкати разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Дитина знаходиться на утриманні позивача по справі, про що свідчать наступні документи.

Згідно довідки Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 18376/119-86/01/12-2018 від 03.12.2018 року майор поліції ОСОБА_1 , старший слідчий відділення розслідування злочинів скоєних у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 07.11.2015 року по теперішній час перебуває на службі в Національній поліції України.

Згідно рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.12.2017 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно характеристик, виданих Лозівським навчально-виховним комплексом «Загальноосвітній навчальний заклад - ліцей» № 4 за № 01-22/306 від 12.11.2018 року та № 01-22/326 від 04.12.2018 року ОСОБА_3 навчається у даному навчальному закладі з 4 класу. Має навчальні досягнення на високому та достатньому рівнях. Систематично відвідує навчальний заклад, пропуски має тільки з поважної причини або через хворобу. Завжди охайна та стримана. Вихованням Єлизавети займається мати, яка приділяє цьому велику увагу, що позитивно впливає на навчання дитини. Дівчинка проживає разом з мамою ОСОБА_1 , дідусем ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_13 . Матеріально-житлові умови проживання задовільні, дитина має всі належні умови для навчання та відпочинку. Мати піклується про здоров`я доньки. Батьки розлучені. Батько ОСОБА_2 із сім`єю не проживає. Протягом двох навчальних років батьківські збори не відвідував, з питань освіти і виховання до класного керівника не звертався.

Згідно інформації Комунального закладу охорони здоров`я Лозівська центральна районна лікарня Дитяча поліклініка протягом всього життя дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і медичного нагляду за нею, лікуванням при захворюванні, оздоровленням, проведенню щеплень дитині, займається тільки мати.

Із акту обстеження житлово-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 від 03.01.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 , у квартирі створені належні умови для повноцінного проживання, виховання, навчання та проведення дозвілля дитини.

З дитиною практичним психологом вищої категорії завідувачем КУ «ІРЦ» ЛМР Шаламовою О.А. було проведено психолого - педагогічне обстеження, без участі її матері ОСОБА_1 , згідно висновку якого у дитини має місце образа на батька, простежується тривожність, неприйняття власних позитивних якостей, має місце високий рівень агресії, пов`язаної з невираженими почуттями щодо батька. Має місце прихована потреба у спілкуванні з обома батьками і з татом, і з мамою. ОСОБА_3 має бажання спілкуватись із батьком за межами будь-чийого дому один раз на місяць, підтримувати телефонний зв`язок. Порушення у системі батьківсько - дитячих стосунків в лінії «батько - доньки»- зона контакту бідна: спілкування, зустрічі, подарунки з боку батька взагалі відсутні. Повне «почуття провини» у ОСОБА_3 за відсутність в родині батька, яке впродовж років підкріплюється батьківським небажанням спілкуватися , ігноруванням потреб дитини у турботі, любові, підтримці, захисті, безпеці. У ОСОБА_3 підвищена тривожність, пов`язана з сімейною ситуацією. В ситуації по проведенню процедури з визнання батьківства найбільше вразила не сама процедура, а поведінка батька до дитини, його ігнорування, відсутність роз`яснень щодо своїх дітей. В повсякденному житті дівчина намагається стримувати свою тривогу, приховати емоційне напруження та пригнічений настрій. Штучно маскує біль від образи на батька та розчарування за не втілені очікування. Постійно перебуває в стані надконтролю. Ситуація, яка склалася є небезпечною в плані того, що вже перевага дитиною надається зовнішнім атрибутам соціального існування: обмеження спогадів, знецінення своїх справжніх бажань та станів, уникнення травмуючої ситуації « не можу терпіти знущань від інших дітей, що я «безотцовщина»» через штучний вихід з неї - як наслідок «зміна» для оточуючих свого соціального статусу на «напівсирота» (для всіх - «мій ІНФОРМАЦІЯ_5 помер»), отримання умовного спокою. В дорослому віці можуть мати місце подавлені невротичні стани, викликані постійною ситуацією напруги, замовчування, проблеми у стосунках протилежною статтю, прагнення довести всім, що «я хороша, мене є за що любити», намагання «заслужити» прихильність інших значимих до себе або взагалі знецінення почуттів оточуючих до себе і себе в цілому. Супутниками психологічної травми у дитини можуть бути депресія, різні фобії прояв агресії або постійного відчуття страху в разі подальшого ігнорування потреб та почуттів дитини значимими дорослими.

Відповідач ОСОБА_2 з донькою не спілкується, участі у її вихованні не приймає, матеріальної допомоги на її утримання, окрім аліментів, які стягуються з нього за рішенням суду, не надає, її життям та здоров`ям не цікавиться, не турбується про її духовний та фізичний розвиток, її навчанням та підготовкою до самостійного життя, матеріально її не утримує, тобто відсторонився від виховання дитини. Крім того, факт самоусунення відповідача від утримання та виховання дитини підтверджується його зверненням до суду з позовною заявою про оспорювання батьківства.

Згідно листа начальника Лозівського ВП ГУНП України в Харківській області за № 1442/119-86/01/202019 від 05.02.2019 року ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за ст. 184 КУпАП.

Згідно висновку виконавчого комітету Лозівської міської ради як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 за № 02-13-7/382 від 25.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 Спільне життя не склалося, тому шлюб між сторонами був розірваний. Після розірвання стосунків між матір`ю та батьком, батько ОСОБА_2 життям та здоров`ям дитини не цікавився, не виявляв бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою, виявляв повну байдужість, хоча знав місце проживання матері з дитиною, не турбувався про моральний та духовний розвиток доньки. Матеріальної та фінансової допомоги на утримання дитини не надавав. Спеціалістами служби у справах дітей з батьком дитини ОСОБА_2 проведено профілактично - роз`яснювальну бесіду щодо належного виконання своїх батьківських обов`язків, рекомендовано найти засоби для сплати аліментів та утримання дитини, попереджено про відповідальність, що настає за недотримання прав неповнолітніх згідно із законодавством України, запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дітей. ОСОБА_2 пояснив, що виявляє бажання спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, але коли дитина досягне відповідного віку. Але, до цього часу до служби щодо встановлення порядку спілкування з дитиною не з`являвся. Наведені факти свідчать, що ОСОБА_2 свої батьківські обов`язки не виконує, тому виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 по відношенню до його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В даній ситуації суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (див. пункт 3.1 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).

Для суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини" (статті 1, 9 Конвенції).

Досліджуючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в статті 29 Декларації, згідно із якими:

Кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов`язаний піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов`язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до п. п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі "Хант проти України" втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є "необхідним у демократичному суспільстві" для забезпечення цих цілей.

Згідно з наданими доказами та поясненнями сторін, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а тому суд вважає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток малолітньої ОСОБА_3 , не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров`я, хоча б мав це робити, тобто по своїй вині ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що повністю відповідає інтересам дитини.

При цьому суд критично ставиться до доводів відповідача, про те що саме з вини позивача він немає можливості спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, так як позивач йому це забороняє робити, оскільки ОСОБА_2 не був позбавлений можливості звернутися до служби у справах дітей для встановлення часу для спілкування з дитиною, а також відвідувати навчальний заклад, в якому навчається його донька. Також, факт свідомого ухилення відповідача від спілкування з дитиною підтверджується його поясненнями, наданими представнику службі у справах дітей, де він вказав, що виявляє бажання спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, але коли дитина досягнення відповідного віку.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст. 169 Сімейного кодексу України).

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, з урахуванням відзиву відповідача та відсутності доказів на підтвердження його доводів, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на нього ст. 150 СК України, відносно малолітньої дитини.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 430 ЦПК України, ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР N 789-XII від 27.02.1991р., ст. ст. 150, 164-167, 180-183, 191, 193, 248 СК України, п.п. 15, 16. Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 299 від 12 липня 2007 року, складений повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області 25 квітня 2012 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка м. Лозова, Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області 16 вересня 2011 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Лозова, Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 15 лютого 2000 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа - служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: м. Лозова, Харківська область, вул. Ярослава Мудрого, 1.

Третя особа - виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування, місцезнаходження: м. Лозова, Харківська область, вул. Ярослава Мудрого, 1.

Суддя Н.А. Смірнова