Постанова № 8204392, 04.12.2009, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2009 р.                                                             Справа № 2а-2821/09/1870

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.,

          за участю секретаря -Нероди Г.М.,

представника позивача – Олексич А.Д.

представника відповідача – Рибалко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції, про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ,-

В С Т А Н О В И В:

Обласне комунальне підприємства «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» (далі по тексту – Позивач) звернулось з позовом до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі по тексту – Відповідач) та просить суд визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.05.2009 року № 0000302321.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач, за результатами планової перевірки з питань дотриманням вимого податкового, валютного та іншого законодавства безпідставно прийняв оскаржуване рішення. Дане твердження позивач обґрунтовує тим, що, на його думку, висновок відповідача про необхідність отримання торгових патентів для комунальних підприємств е безпідставним з огляду на положення ч. 3 ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), де зазначено, що дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що перебувають у державній власності, а також розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання. При цьому Позивач стверджує, що комунальна та державна форми власності є тотожними поняттями.

В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовом не погодився з підстав, викладених в запереченнях.

Заслухавши повноважного представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що Обласне комунальне підприємство «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» зареєстроване юридичною особою згідно свідоцтва про реєстрацію № 109478, серія А 00 (а.с. 9) та довідки з ЄДРПОУ № 2079 (а.с. 10), має ліцензію Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення серії АВ № 154363 на роздрібну торгівлю лікарськими засобами (а.с. 8). Згідно Статуту (а.с. 11-19) Обласне комунальне підприємство «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» - є комунальним підприємством охорони здоров’я Сумської обласної ради.

Глухівської міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено перевірку Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району», за наслідками якої було складено акт від 12.05.2009 року № 617\23\01979434 (а.с. 19-52). На підставі даного акту прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 08.05.2009 року № 0000302321 в сумі 43207 грн. 90 коп.

Підставою прийняття даного рішення послугувало те, що на думку відповідача обласне комунальне підприємство «Центральна районна аптека №27» з 20.06.07р., тобто з дня втрати чинності Закону України «Про власність» втратило пільгу, визначену в п.1 ч. З ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», яка надавала право комунальним аптекам здійснювати свою діяльність без придбання торгового патенту. Дане твердження відповідача базується на тому, що з втратою чинності Законом України «Про власність», комунальна форма власності перестала бути видом державної власності, як це було визначено в зазначеному законі. В ході перевірки було встановлено відсутність торгових патентів на здійснення торговельної діяльності лікарськими засобами вітчизняного та імпортного виробництва, а також на інші види товарів, що і послугувало причиною застосування штрафних санкцій. При цьому відповідачем був застосований формальний підхід при тлумаченні норм права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Суд не може погодитись з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексом України, Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а також до 20.06.2007 року, Законом України «Про власність».

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Дані норми Констутції продубльовані також в ст. 148 Господарського кодексу України та ст. 324 Цивільного Кодексу України.

Таким чином, з наведених вище норм випливає, що право державної та комунальної форми власності є похідним від єдиного джерела - права власнсті Українського народу. Відмінність полягає лише в органах, які від імені Українського народу здійснюють права власника – державні органи або органи місцевого самоврядування.

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» був прийнятий 23 березня 1996 року. Закон України «Про власність» був прийнятий 7 лютого 1991 року. Таким чином при розробці та прийнятті Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», законодавець виходив з приписів статті 31 Закону України «Про власність», в якій було зазначено, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Таким чином, за логікою законодавця, положення ч. 3 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», розповсюджувались як на державні так і на комунальні підприємства.

Варто також проаналізувати положення правових актів, якими надаються визначення права державної та комунальної власності.

З набранням чинності 28 червня 1996 року Конституцією України, було надано визначення права комунальної власності. Так статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Стаття 327 того ж кодексу визначає, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

          Зазначені вище визначення державної та комунальної власності по суті співпадають з визначеннями наданими в Законі України «Про власність». Проте в наведених нормативних актах відсутні норми, які б визначали, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Проте відсутність даної узагальнюючої норми аж ніяк не спростовує загальних положень Конституції України, а також Цивільного та Господарського кодексів, з яких випливає єдність державної та комунальної форми власності, які є похідними від права власності українського народу.

          Таким чином можна зробити висновок, що твердження про те, що комунальна форма власності не є видом державної власності є хибним з огляду на викладений вище системний аналіз правових норм.

          Окрему увагу вато також звернути на те, що 09.06.2009 року був прийняти Закон України «Про внесення змін до статті 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Даними змінами п.1 ч. 3. заначеного закону був доповнений та викладений в наступній редакції: «Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що перебувають у державній та комунальній власності, а також розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання».

          В пояснювальній записці до проекту, зазначеного вище закону зазначено наступне. Положеннями законопроекту передбачено встановити, що дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» не поширюється на торгівельну діяльність комунальних аптек. На сьогодні зазначеним законом передбачено, що дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що перебувають у державній власності, а також розташованих у селах, селищах та містах районного значення підприємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання. Отже, запровадження більш чітких норм може сприяти усуненню можливості неоднозначного тлумачення (у тому числі органами державної влади) положень частини третьої статті 1 в редакції зазначеного закону і не поширювати дію цього закону на комунальні аптеки.

Наведена в пояснювальній записці позиція законодавця, підтверджує обгрунтованість висновків щодо єдності державної та комунальної форми власності, викладених вище.

          Окрему увагу необхідно звернути на питання реалізації лікарських засобів позивачем через фельдшерсько-акушерські пункти (надалі ФАП).

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів передбачено, що у сільській місцевості у разі відсутності аптеки (структурного підрозділу) роздрібна торгівля лікарськими засобами може здійснюватися фельдшерськими, фельдшерсько-акушерськими пунктами, сільськими дільничними лікарнями та амбулаторіями на підставі договорів, укладених із суб'єктом господарювання, що має відповідну ліцензію, за умови, що відпуск буде здійснюватися особою з медичною освітою та за письмовим погодженням органів місцевого самоврядування.

Як було встановлено в судовому засіданні, організаційна основа реалізації лікарських засобів через ФАП заснована на укладені угод між ОКП «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» та медичними працівниками, які працюють у медичних закладах, що обслуговують мешканців сільської місцевості. Копії даних договорів містяться в матеріалах справи (а.с. 57-59). Фактично працівники, що здійснюють реалізацію медичних препаратів в ФАП не перебувають у трудових відносинах з позивачем, а співпрацюють з ним на засадах цивільно-правових угод. З огляду на дані обставини можна зробити висновок, що реалізація лікарських засобів в ФАП провадиться без створення відокремленого підрозділу на засадах цивільно-правових угод.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» встановлено, що патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Таким чином, з урахуванням правового статусу ФАП та приписів ч.1 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», отримувати торговий патент для ФАП не потрібно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.05.2009 року № 0000302321 не відповідає вимогам ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 17, 71, 94, 161-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Позов Обласного комунального підприємства «Центральна районна аптека № 27 Кролевецького району» до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції, про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій –задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним в повному обсязі рішення Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.05.2009 року № 0000302321 на суму 43207 грн. 90 коп.

За рахунок Державного бюджету України повернути позивачеві сплачений при поданні позову до суду судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп. <Текст >

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                               (підпис)                               В.М. Соколов

З оригіналом згідно

Суддя                                                                       В.М. Соколов