Рішення № 82040536, 12.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року Справа № 804/1698/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2018 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетрвоській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за минулий час, а саме за період з 01 липня 2014 року по 01 травня 2017 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) належної їй пенсії за минулий час, а саме за період з моменту припинення її виплати, тобто з 01 липня 2014 року по 01 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно проігнорував вимогу позивача щодо здійснення повного розрахунку з нею та виплату пенсії за минулий час, а саме за період з 01.07.2014 року по 01.05.2017 року. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за вказаний період є протиправними, оскільки згідно з Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016 року, орган, що здійснює соціальні виплати на підставі рішення комісії здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства. Також зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, що відповідачем зроблено не було та на підставі рішення оформленого протоколом №22 від 14.07.2017 року виплата пенсії була поновлена лише 11.05.2017 р. Отже, позивач вважає, що відповідач змінив умови та механізм реалізації права на отримання пенсії за минулий час, на думку позивача, таке обмеження прямо порушує його права на соціальний захист та є дискримінаційним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.11.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 року, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За розпорядженням в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду №77д від 22.01.2019 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 року справу №804/1698/18 передано на розгляд судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року провадження у справі було зупинено.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи № 804/1698/18 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

11.02.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заборгованість з виплати пенсії позивачу виникла протягом періоду коли вона перебувала на обліку в Бахмутському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Також зазначено, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 міститься інформація відповідно до якої адреса фактичного проживання 06.09.2016 року не підтверджена, що і стало підставою для припинення виплати пенсії. Таким чином, за даними пенсійної справи заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_1 становить період з 01.08.2014 року по 30.04.2017 року, а не з 01.07.2014 року, як зазначено в позовній заяві, у зв`язку з чим відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 р. провадження у справі було поновлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , правом на отримання пенсії за віком користується з 2006 року, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 , виданим 26.07.2006 року Пенсійним фондом України.

В травні 2017 року позивач залишила своє місце проживання у м.Луганську та перемістилася до м .Павлограда, що підтверджується довідкою №0000204812 від 15.05.2017 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради.

16.05.2017 року позивач звернулась до Павлоградського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про взяття її на пенсійний облік та запит пенсійної справи у зв`язку зі зміною місця реєстрації.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000204812 від 15.05.2017 року.

Розпорядженням Павлоградського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 17.07.2017 року, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради, оформленого протоколом №22 від 14.07.2017 року, виплату пенсії позивачу було відновлено (призначено) з 01.05.2017 р.

Рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за минулий період.

ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою до відповідача, з вимогою про виплату їй пенсії за весь минулий час протягом якого виплата пенсії не здійснювалася, а саме за період з 01 липня 2014 року по 01 травня 2017 року.

Листом відповідача від 08.09.2017 року за вих. № С/265, позивачу було повідомлено, що при вирішенні питання відновлення пенсійних виплат останній керувався положеннями постанов КМУ №365 від 08.06.2016 року та №509 від 01.10.2014 року, а також рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради, оформленим у вигляді протоколу №22 від 14 липня 2017 року, яким було визначено, що відновлення пенсійних виплат позивачу необхідно здійснити з 01.05.2017 року, та виплата заборгованості за період з 01.07.2016 року по 01.05.2017 року не призначена.

Також, листом органу пенсійного фонду від 30.11.2017 року за вих. №С7445 позивачу було повідомлено аналогічну за змістом інформацію, окрім періоду заборгованості по пенсійній виплаті, яку відповідач не визнає та яка виникла, на його думку, за період з 01.08.2014 року по 01.05.2017 року.

Отже, спірним в даному випадку є невиплата позивачу належної їй пенсії та період такої невиплати.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VІ (надалі - ЗУ №1058).

Відповідно ст.5 ЗУ №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно зі ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ (надалі - Закон №1706-VІІ), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., №81, ст.2296; 2015 р., №70, ст.2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМУ №352 від 08.06.2016 року) (надалі - Порядок №509). довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту.

Довідка, яка видана позивачу 15.05.2017 року не скасована, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (далі - Порядок №365) визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.12 Порядку №365 соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби . МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції. ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 14 Порядку №365 встановлено, що у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п.15).

Рішення комісії про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати може бути оскаржене до суду (п.16).

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради, оформленим у вигляді протоколу №22 від 14 липня 2017 року, яким було визначено, що відновлення пенсійних виплат позивачу необхідно здійснити з 01.05.2017 року, та виплата заборгованості за період з 01.07.2016 року по 01.05.2017 року не призначена.

Згідно атестату від 11.07.2017 року та розпорядження Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.07.2017 року про зняття обліку, пенсію ОСОБА_1 виплачено по 31.07.2014 року.

Разом з тим, згідно документів пенсійної справи (розпорядження, протоколи призначення пенсій) позивачеві поновлено виплату пенсії з 01.05.2017 року, проте за період її несплати з 01.08.2014 року по 30.01.2017 року заборгованість не сплачена.

Відповідач наявність заборгованості підтверджує.

Відповідно до ст. 1 Закону №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону №1706-VІІ визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з ч.І ст.4 Закону №1706-VІІ факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.І ст.7 Закону №1706-VІІ для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві га професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону №1706-VІІ визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Згідно ст.14 Закону №1706-VІІ (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 ЗУ №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст.4 ЗУ №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 ЗУ №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч.І ст.47 ЗУ №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у ст.49 ЗУ №1058.

Так, передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-1V.

Статтею 8 ЗУ №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Враховуючи те, що відповідно до ч.З ст.4 ЗУ №1058-ІУ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року. Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу (див. цитату у п.25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підгрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Суд зауважує, що згідно з п.6 ч. 1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними. а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі №П/800/259/15 (21- 3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено обставини припинення виплати пенсії позивачеві з 01.08.2014 року та поновлення таких виплат з 01.05.2017 року.

Проте, матеріали пенсійної справи не містять відповідного рішення та мотивів, підстав його прийняття, які мають бути оформлені документально у відповідності до наведених норм законодавства. А отже суд зазначає про їх відсутність.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи, який визначений статтею 1 Закону № 1706-VІІ не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VІІ), не звужуючи, між тим. обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058, положення якого детально наведені вище.

Враховуючи те, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.08.2014 року відбулося не з підстав передбачених ст.49 Закону №1058-ІV, а тому сталося не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату пенсії за минулий час без обмежень будь- яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.І ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина. її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Свропейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції га законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058 щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VІІ) не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Судом встановлено та підтверджено даними пенсійної справи, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по 31.07.2014 р., тобто за повний місяць липень 2014 р. позивач пенсійні виплати отримала. Починаючи з 01.08.2014 р. нарахування та сплата пенсіонеру призначеної у відповідності до законодавства пенсії відсутні.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ у Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.08.2014 року по 01.05.2017 року, відповідно для ефективного відновлення порушених прав позивача така заборгованість має бути виплачена пенсіонеру.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню з коригуванням періоду виплати заборгованості.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 287, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за минулий час, а саме за період з 01.08.2014 року по 01.05.2017 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) належної їй пенсії за минулий час, а саме за період з 01.08.2014 р. по 01.05.2017 р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили 12.04.19

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун