Рішення № 81977663, 23.04.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.04.2019

Справа № 334/8497/17

Провадження № 2/334/512/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року (справа № 334/2707/16-а) його адміністративний позов до УПСЗН Запорізької міської ради по Ленінському району про визнання протиправними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни було задоволено та дії відповідача щодо недоплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016 рік було визнано протиправними; постановлено зобов`язати УПСЗН Запорізької міської ради по Дніпровському району зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну державну допомогу до 5 травня за 2016 рік, як інваліду 2 групи, у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком виходячи із розміру, який встановлено ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплаченої суми.

До сьогоднішнього дня рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року не виконано у зв`язку з постійними відмовками УПСЗН ЗМР по Дніпровському району щодо розрахунку конкретної суми недоплаченої допомоги до 5 травня за 2016 рік та браку коштів. Вказані протиправні дії тривають вже більше ніж рік (з моменту виявлення позивачем порушення права та часткової виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, а саме з 05 травня 2016 року і до теперішнього часу).

Протиправними діями УПСЗН ЗМР по Дніпровському району позивачу спричинено моральну шкоду, яка виражається у погіршенні здоров`я через переживання, які викликані неможливістю тривалий час отримати щорічну разову грошову допомогу у повному, встановленому законом розмірі, з`явилися приступи головного болю, почав різко підвищуватись тиск, позивач постійно перебуває у пригніченому настрої. Також позивач часто дратується, що призводить до погіршення відносин з рідними та оточуючими людьми.

Завдана моральна шкода полягає у моральних стражданнях та переживаннях у зв`язку з порушенням конституційних прав та гарантій щодо отримання гарантованих законом виплат, необхідності відстоювати в судах своє право. У вказаних протиправних діях позивач вбачає глузування з нього з боку УПСЗН ЗМР по Дніпровському району та відчуття всесильності та безкарності органів державної влади, що завдає ОСОБА_1 моральних страждань, оскільки він вимагає лише того, що гарантовано йому Законами України. Протиправні дії УПСЗН ЗМР по Дніпровському району завдали позивачу моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачення додаткових зусиль на відновлення його порушеного права, матеріальних зусиль (витрат на правову допомогу) для звернення до суду із вищевказаним позовом. Окрім цього навіть після винесення рішення суду відповідний орган відмовляється його виконувати, у зв`язку із чим ОСОБА_1 тривалий час зазнає душевних хвилювань.

Внаслідок вчинених протиправних дій відповідача УПСЗН ЗМР по Дніпровському району та порушення ним чинних положень Конституції України та законів України, якими встановлено соціальні гарантії, відбулося фактичне позбавлення ОСОБА_1 права на соціальний захист, а саме права на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі передбаченому законом, що призвело до порушення гарантованого у статті 48 Конституції України права позивача на достатній життєвий рівень для нього та його сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Тривале неотримання ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги призвело до незаконного втручання у право позивача на мирне володіння майном у порушення ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а тому у даному випадку важливою і такою, що має враховуватися при стягненні моральної шкоди на користь ОСОБА_1 є та обставина, що якби позивач не звернувся до суду за захистом свого порушеного права, то він через протиправну відмову не отримав би належних йому за законом грошових виплат, а невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо позивача поставило його у нерівні умови, підірвало принцип довіри до держави, що закономірно у даному випадку призвело до порушення принципів соціальної, правової держави.

З урахуванням вказаних конкретних обставин справи, глибини та тяжкості моральних страждань, наслідків незаконних дій УПСЗН ЗМР по Дніпровському району, ОСОБА_1 , вважає, що належною компенсацією моральної шкоди, що підлягає стягненню на його користь буде сума у розмірі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень), яку він просить стягнути з Державної казначейської служби України, визнавши протиправними дії УПСЗН ЗМР по Дніпровському району щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року.

Під час розгляду справи представником УПСЗН ЗМР по Дніпровському району було подано письмові заперечення та відзив на позовні вимоги, згідно яких вимоги позивача не підлягають задоволенню, у зв`язку з тим, що Управління є бюджетною установою, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного або місцевого бюджету і вправі здійснювати бюджетні платежі тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний рік, як визначено ст. 95 Конституції України, що виключно вказаними Законом визначаються будь видатки держави на загально - суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За цим конституційним приписом у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), його обсяги можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет Україні».

Відповідно до норм Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлені законом про Державний бюджет України. Розпорядники державних коштів визначені ст. 22 Бюджетного кодексу України - є головні розпорядники та розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня - саме головними розпорядниками грошової допомоги до 5 травня є Верховна рада України, Кабінет Міністрів України, його міністерства. Саме Кабінет Міністрів контролює використання розпорядниками нижчого рівня цих бюджетних призначень відповідно до їх певного призначення.

Закон про Державний бюджет України затверджує повноваження органам держави влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Управління в своїй діяльності керується Конституцією України та законами України указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказам Міністерства праці та соціальної політики України, розпорядженнями голови районної адміністрації, актами відповідного органу місцевого самоврядування, а також положенням про управління.

Управління є органом місцевого самоврядування, якому надаються законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ч.3 ст.143 Конституції України). Ці повноваження визначені, насамперед, Бюджетним кодексом України, Законам України про Державний бюджет України на відповідний рік, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідними постановами Кабінету Міністрів України. В межах повноважень, визначених Конституцією України, управління не має права самостійно вийти за межі цих повноважень: внести зміни до Державного бюджету України щодо збільшення бюджетних асигнувань на виплату цієї допомоги, затвердити їх, надати завдання щодо виплати.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що фінансування витрат щорічної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 96 Конституції України суб`єктом права законодавчої ініціативи щодо закону «Про Державний бюджет України» є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього.

Відповідно до Бюджетного кодексу України розпорядник коштів (нижчого рівня) управління, бере на себе зобов`язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Жодним нормативно-правовим актом на Управління не покладено функцію визначення розміру цієї щорічної грошової допомоги. До того ж управління не має повноважень щодо надання центральним органам виконавчої влади пропозицій, заявок відносно збільшення розміру допомоги не передбачених законодавством.

Цим же нормативно-правовим актом визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Держави бюджет України.

Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачено статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

На виконання цього Закону України, Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова № 141 від 02.03.2016 року «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», згідно якої встановлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної поліпшити шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі органи соціального захисту населення), які через відділення зв`язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання.

У зв`язку з вищевикладеним, управлінню згідно діючого законодавства України були надані відповідні повноваження з виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня - збирання списків ветеранів війни, формування виплатних відомостей, відповідно до цих списків, їх відправлення до поштових відділень зв`язку або банківських установ, відкриття казначейських рахунків для отримання виділених Міністерством фінансів і Державним казначейством коштів на виплату допомоги для подальшого перерахунку їх одержувачам.

У відзові додатково зазначено, що Управлінню не були надані повноваження щодо здійснення перерахунку розміру допомоги, ці повноваження надані Кабінету Міністрів України, які в здійснює при розробці проекту Державного бюджету України. Також повноважень Кабінету Міністрів України визначені у ст. 116 Конституції України, де зазначено, що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону «Про Державний бюджет України» забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Отже, позивач відповідно до норм діючого законодавства в Україні на 2016 рік отримав щорічну державну допомогу до 5 травня, як інвалід війни 2 групи в квітні 2016 року у розмірі 2600,00 грн.

З огляду на вищевказане, представник УПСЗН вважає, що позивач не надав достатніх доказів того, що управління діяло незаконно та не в межах свої повноважень, оскільки фактично позивач оскаржує дії, які не належать до компетенції УПСЗН ЗМР по Дніпровському району.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 334/2707/16-а від 22.11.2016 року винесено відносно виплати щорічної державної допомоги до 5 травня за 2016 рік, яка безпосередньо фінансується тільки за рахунок коштів державного бюджету. Всі рахунки управління є цільовими, на виконання окремих програм. На 2018 рік видатки бюджету на здійснення виплат згідно з рішенням суду цим Законом не передбачені. Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

Управлінням постійно інформує Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації про стан позовної роботи в судах та щодо наявності рішень суду, які винесені на користь громадян щодо зобов`язання управлінь здійснити виплату додаткових бюджетних коштів.

Кошторисом на 2018 рік відповідних асигнувань не передбачено, тому відсутні грошові кошти щодо виплати відповідної допомоги за рішенням суду.

Управлінням є бюджетною установою і вправі здійснювати бюджетні платежі тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом України про державний бюджет України. Невід`ємною складовою здійснення правового регулювань відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державні органів, на які покладається обов`язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення держави соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення. Відповідно до положень закону України «Про статус ветеран війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань: визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністр України. Виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Управління не являється розпорядником коштів, а фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Зазначене вище знайшло своє відображення і у рішенні Конституційного Суду України № рп/2012 від 25.01.2012 року, а отже Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району діє виключно в рамках діючого законодавства України.

В обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вказує, що йому спричинено моральну шкоду, яка виражається у погіршеній здоров`я через переживання, які викликані неможливістю тривалий час отримати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, з`явилися приступи головного болю, почав різко підвищуватись тиск, погіршились відносини з рідними, моральна шкода також полягає у моральних стражданнях та переживаннях у зв`язку з порушенням конституційних прав та гарантій щодо отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Але дані факти окрім слів позивача не підтверджуються жодним належним доказом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є буд які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтверджена їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Відповідач вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, понесених моральних страждань, та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні, розрахунок грошової сум компенсації.

В судове засідання позивач не з`явився, подав суду заяву, в якій просить розгляд справи провадити без його участі, на задоволенні позову наполягає.

В судовому засіданні 04.12.2018 року представник відповідача УПСЗН ЗМР по Дніпровському району заперечував проти задоволення позову, надав пояснення аналогічні відзову на позов.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, згідно вимог ЦПК України. З запереченнями та відзивом на позов, а також з заявою про розгляд справи без його участі до суду не звертався.

За відсутності учасників процесу розгляд справи здійснено в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у ній доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи та з`ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року (справа № 334/2707/16-а) адміністративний позов ОСОБА_1 до УПСЗН Запорізької міської ради по Ленінському району про визнання протиправними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни було задоволено та дії відповідача щодо недоплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016 рік було визнано протиправними, постановлено зобов`язати УПСЗН Запорізької міської ради по Дніпровському району зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну державну допомогу до 5 травня за 2016 рік, як інваліду 2 групи, у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком виходячи із розміру, який встановлено ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно постанови Апеляційного суд Запорізької області (провадження №22-ц/778/2320/18) від 17.08.2018 року, на виконання вищевказаного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя, УПСЗН ЗМР по Дніпровському району було здійснено перерахунок щорічної державної допомоги до 5 травня за 2016 рік у розмірі 5992,00 грн. У межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову від 24.10.2017 року про повернення виконавчого документа, у зв`язку з тим, що рішення суду в частині виплати сум грошової допомоги виконано не було, оскільки станом на 2017 рік Управлінню праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району коштів на виплату заборгованості не було виділено. Після цього державним виконавцем до суду було направлено подання про зміну способу і порядку виконання рішення суду, в задоволенні якого судом було відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно доводів УПСЗ ЗМР по Дніпровському району, проти яких не заперечував позивач, відповідно до норм діючого законодавства в Україні на 2016 рік ОСОБА_1 в квітні 2016 року отримав щорічну державну допомогу до 5 травня, як інвалід війни 2 групи у розмірі 2600,00 грн.

Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району та Державна казначейська служба України згідно із ст.19 Конституції України, як органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 2) пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок) (пункт 1 Порядку).

У пункті 3 Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

При цьому боржники в контексті пункту 2 Порядку - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, яка закріплена за Державною казначейською службою України.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача по цій справі і жодним нормативним актом або договором не передбачено цивільно-правової відповідальності органів Державної казначейської служби за дії або бездіяльність посадових осіб органу місцевого самоврядування.

Предметом спору по зазначеній справі є відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 , у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року.

Суд виходить з того, що рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001, на яке посилається позивач, не може бути обґрунтуванням позовних вимог по вищезазначеній справі, оскільки Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району є бюджетною установою і вправі здійснювати бюджетні платежі тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом України про державний бюджет України. Невід`ємною складовою здійснення правового регулювань відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державні органів, на які покладається обов`язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення держави соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення. Відповідно до положень закону України «Про статус ветеран війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань: визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністр України. Виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Управління не являється розпорядником коштів, а фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Зазначене вище знайшло своє відображення і у рішенні Конституційного Суду України № рп/2012 від 25.01.2012 року, а отже Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району діє виключно в рамках діючого законодавства України.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, визначається Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також Постановою Кабінету Міністрів України №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою».

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разу відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч.2 ст.3 цього Закону стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Порядком погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, визначено механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Згідно із зазначеним Порядком заявник, тобто особа, на користь якої винесене судове рішення, подає до органу державної виконавчої служби заяву про виконання рішення з доданими копіями документів, в тому числі рішень суду, а орган державної виконавчої служби обліковує, визначає черговість виконання та передає рішення до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він у відповідності до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Закону України «Про виконавче провадження» повторно звертався до органу державної виконавчої служби із заявою про виконання судового рішення, орган державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження, визначив черговість виконання та передав рішення до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, проте останні у передбачений законом спосіб судове рішення не виконали.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як визначено у ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною другою п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, понесених моральних страждань, та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні, розрахунок грошової суми компенсації тощо.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено, а судом було встановлено порушення посадовими особами УПСЗН та Казначейської служби вимог Законів України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», «;Про виконавче провадження», а також Постанови Кабінету Міністрів України №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою», передбачених законом підстав для висновку про неправомірність дій відповідачів, а від так і для покладання на них цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди за рахунок держави суд не має законних підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що шкода, завдана ОСОБА_1 несвоєчасним виконанням рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 року не може відшкодовуватись Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району та Державною казначейською службою України, оскільки вина Управління не доведена. На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 27, 76-81, 258-259, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.