Рішення № 81977621, 24.05.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2019 р. № 1440/2391/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037 до відповідача:Офісу великих платників податків ДФС, вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ 119, 04119 про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.07.2018 № 0003184906, № 0003194906,

Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (надалі - Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправним та скасувати прийняте 05.07.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України (надалі - Офіс або відповідач) податкове повідомлення-рішення № 0003184906;

визнати протиправним та скасувати прийняте 05.07.2018 Офісом податкове повідомлення-рішення № 0003194906.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на недоведеність відповідачем факту завищення позивачем сум податкового кредиту та, відповідно, на протиправність податкових повідомлень-рішень.

У відзиві на позовну заяву (т. спр. 3, арк. 118-125) Офіс заперечив позовні вимоги та зазначив, що під час перевірки не були встановлені факти реального одержання (купівлі) контрагентами по ланцюгу постачання відповідної кількості ідентифікованого товару у попередніх, досліджуваному та наступних звітних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доводить фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару та нереальність здійснення такими контрагентами первинного постачання (продажу). Недоведеність фактичного руху товару позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та, у зв`язку з цим, юридично дефектних первинних документів. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний у первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту. На думку Офісу, у Підприємства не виникло права на податковий кредит з ПДВ, оскільки постачальники позивача не є виробниками продукції та відображали придбання аналогічних товарів, реалізованих в подальшому Підприємству, у своїх постачальників, проте останніми така продукція самостійно не виготовлялась та не придбавалось по всьому ланцюгу постачання.

У відповіді на відзив (т. спр. 3, арк. 274-276) позивач заперечив доводи відповідача та вказав, що декларування ним податкового кредиту з ПДВ відбулось відповідно до норм Податкового кодексу України. Підприємство зазначило, що відповідач, в обґрунтування висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, не послався на належні, достовірні та достатні докази. Позивач зауважив, що відповідач не заперечив відповідність даних бухгалтерського та податкового обліку змісту досліджених під час перевірки документів, та вказав на недопустимість обґрунтування контролюючими органами доводів про недотримання платником податків норм Податкового кодексу України інформацією про можливі порушення цих норм іншими платниками.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (т. спр. 3, арк. 279-284), зміст яких є ідентичним змісту відзиву.

В судовому засіданні представник Підприємства вимоги позову підтримав, представник Офісу просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

З 22.05.2018 по 12.06.2018 посадові особи Офісу провели документальну позапланову перевірку Підприємства з питань законності декларування від`ємного значення ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн., в декларації з ПДВ за березень 2018 року, результати якої оформили актом від 18.06.2018 № 48/28-10-49-14/09794409 (надалі - Акт, т. спр. 1, арк. 30-110).

Відповідно до висновків Акта, Підприємство порушило абзац «а» пункту 198.1, пункт 198.2, пункт 198.3 статті 198, пункт 200.1, абзац «б» та абзац «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, підпункт 1 пункту 4 розділу V затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення:

суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) податкової декларації за березень 2018 року на 106 902 грн.;

суми від`ємного значення за березень, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на 29 989 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2018 № 0003184906 (надалі - Рішення 1, т. спр. 1, арк. 121-122) Офіс, з посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58, пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, зменшив суму бюджетного відшкодування Підприємства з ПДВ за березень 2018 року на 106 902 грн. та застосував штраф в сумі 53 451 грн.;

Податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2018 № 0003194906 (надалі - Рішення 2, т. спр. 1, арк. 119-120) Офіс, з посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.ю1 статті 58 Податкового кодексу України, зменшив Підприємству розмір від`ємного значення суми ПДВ за березень 2018 року на 29 989 грн.

Відповідно до викладеного в Акті, Офіс не визнав законним декларування Підприємством податкового кредиту з ПДВ у загальній сумі 136 890,66 грн. за результатами придбання товарів у:

ТОВ «РАДЕК» (ПДВ 13 860 грн.), ТОВ «МЕДІАКОЛО» (ПДВ 20 996 грн.), ТОВ «ІМПЕРА ГРУП» (ПДВ 24 199,07 грн. ), ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (ПДВ 65839,55 грн.), ТОВ «ЗАХІДПРОМПОСТАЧ» (ПДВ 11 995,74 грн.).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Як вказано у пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними /розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податків несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою правовою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Оскільки Актом не було встановлено відсутності факту реєстрації постачальниками позивача в ЄРПН податкових накладних, суд визнав, що у Підприємства були законні підстави для відображення відповідних сум ПДВ у податковій звітності.

Інформації про те, що позивач не дотримався вимог пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України щодо дати віднесення сум податку до податкового кредиту, Акт не містить.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити, зокрема, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про завищення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних деклараціях), уточнюючих розрахунках

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, достатньою підставою для прийняття контролюючим органом відповідних податкових повідомлень-рішень, в даному випадку, є доведеність належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту відсутності первинних документів (невідповідності змісту первинних документів даним бухгалтерського обліку та/або фінансової звітності).

Інформації про відсутність (неналежність) первинних документів або про невідповідність даних бухгалтерського обліку, фінансової та/або податкової звітності Акт не містить.

Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов`язав відповідача надати копії документів, на підставі яких були зроблені висновки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України.

До відзиву на позовну заяву Офіс додав: дані фінансової та податкової звітності постачальників Підприємства; дані фінансової та податкової звітності, що була подана особами, інформація про господарські операції позивача з якими відсутня в Акті; витяги з ЄРПН в частині податкових накладних, що були складені та зареєстровані постачальниками Підприємства; дані АІС «Податковий блок»; акти про неможливість проведення зустрічної звірки осіб, інформація про господарські операції позивача з якими відсутня а Акті; листування з іншими контролюючими органами; реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва (ТОВ «КОНСТАНТА МЕТАЛ ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ХОРСЕН», ПП «ДАРІОН ІНІЦІАТИВА», ТОВ «КАРЛАЙН ЛТД», ТОВ «ІНТЕР КОМФОРТ», ТОВ «СКОРПІОН ГРУП»), інформація про господарські операція позивача з якими відсутня в Акті (т. спр. 3, арк. 126-272).

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17) Верховний Суд, зокрема, вказав: «…колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону …».

Податковим кодексом України не визначено поняття «нереальна господарська операція». Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв`язку з проведенням перевірок, контролюючі органи мають право здійснювати зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо такого платника податків. Під час зустрічної звірки здійснюється співставлення даних, отриманих від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх відображення в облік платнику податків.

Виходячи з цього, належними та допустимими доказами для висновку Офісу про нездійснення Підприємством господарських операцій, мали би бути відповідні довідки за результатами зустрічних звірок постачальників позивача.

Проте, інформації про проведення таких звірок Акт не містить.

Податкова інформація про контрагентів постачальників позивача не є носієм доказової інформації щодо порушень вимог податкового законодавства, оскільки таким носієм, згідно з пунктом 2 розділу І затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» (надалі - Порядок № 727), є акт документальної перевірки.

Суд зазначив, що визнання нереальності (недійсності) господарської операції, відповідно до статті 191 Податкового кодексу України, не є функцією контролюючого органу. Якщо у відповідача були підстави для подібного висновку, він мав би скористатися наданим йому підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України правом звернення до суду з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначення законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Суд зауважив, що викладення в акті документальної перевірки міркувань та припущень (стор. 126-130 Акта), за відсутності прямих посилань на норми Податкового кодексу України, яких, на думку відповідача, не дотримався позивач, не відповідає вимогам Порядку № 727.

Згідно з текстом Акта, Офіс не визнав надані позивачем під час перевірки первинні документи, оскільки:

1. У видаткових накладних відсутні реквізити довіреності на отримання товару, «… товар відповідно наданих копій Експрес-накладних прибуває за адресою доставки в наступні дні, після виписки прибуткових накладних та оприбуткування ТМЦ, тобто оприбуткування відбувається раніше фактичного прибуття товару. Це свідчить про невідповідність зазначеної прибуткової накладної вимогам до оформлення первинного документу оскільки містить завідомо недостовірну інформацію … експрес-накладна не містить інформацію щодо найменування продукції що перевозилась, її кількість, що не дає змогу в повному обсязі ідентифікувати господарську операцію. Відповідно до копій експрес накладних товар розвантажено на день пізніше ніж підприємством оприбутковано вказаний в документах товар, що свідчить про невідповідність наданих до перевірки документів вимогам щодо їх складання у зв`язку з недостовірністю зазначеної в них інформації … зазначене свідчить про відсутність реального руху товарів …» (стор. 13-14).

2. «… Згідно прибуткової накладної оприбутковано ванни гальванічні 6 штук об`єм яких складає 8 809,5 дм3, згідно товаро-транспортної накладної відправлено 4 штуки об`ємом 8 395 дм3. Крім того, з урахуванням відстані від м. Тернопіль до м. Миколаєва найкоротша відстань за даними інтернету 671 км, час необхідний автомобілю для такої відстані 10 часов, навіть якщо товар відвантажено 29.01.2018 зранку, він не може бути оприбуткований протягом робочого часу ДП «НАРП» 29.01.2018 …» (стор. 34).

3. «… Відповідно до наданих … копії Експрес-накладних, відправником вантажу … є ОСОБА_2 , який за даними податкової звітності … не є працівником ТОВ «Медіаколо». У полі Експрес-накладних «Вантажовідправник» назва ТОВ «Медіаколо» відсутне … адреса відправника наведено міста Вішневе, Тарасівка, Боярка. ТОВ «Медіаколо» має податкову адресу м.Київ, Шевченківський р-н, узвів Вознесенський, буд. 14 , кв. 16/22 , інші об`єкти оподаткування, крім розташованого у Шевченківському районі міста Києва не декларує, не є платником окремих податків … в інших податкових органах …» (стор. 37-38).

З приводу викладеного суд зазначив таке.

Перевезення товару, відповідно до викладеного в Акті, здійснювало ТОВ «Нова пошта». Відповідач не вказав, якою нормою встановлено зазначення в експрес-накладних цього суб`єкта інформації про довіреності, найменування продукції та її кількість.

Згідно з інформацією, що міститься у доданих позивачем до адміністративного позову копіях експрес-накладних, відправлення здійснювалося за рахунок відправника.

Отже, позивач вартість відповідних послуг не сплачував, тому зміст експрес-накладних не вплинув на дані бухгалтерського обліку Підприємства та показники його фінансової звітності.

Відповідач не встановив розбіжностей у змісті видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що дані проведеної відповідачем перевірки не свідчать про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування та від`ємного значення суми податку на додану вартість, та, відповідно, про безпідставність прийнятих відповідачем Рішень.

За таких обставин, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги.

Як вказано вище, позивач вказав, що, оскільки бюджетне відшкодування ним не було отримано, у відповідача не було підстав для застосування штрафу, обчисленого від суми такого відшкодування, на яку, за твердженнями Офісу, Підприємство не мало права.

Суд зазначені доводи Підприємства відхилив, оскільки стаття 123 Податкового кодексу України не визначає умовою для застосування штрафу факт отримання суми бюджетного відшкодування.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого останнім судового збору.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037, ідентифікаційний код 09794409) до Офісу великих платників податків ДФС (вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код 39440996) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 05.07.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України податкове повідомлення-рішення № 0003184906.

3. Визнати протиправним та скасувати прийняті 05.07.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України податкове повідомлення-рішення № 0003194906.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код 39440996) на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037, ідентифікаційний код 09794409) судовий збір в сумі 2855,13 грн., що був сплачений платіжним дорученням від 25.09.2018 № 4514.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна