Рішення № 81976619, 27.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2019 року справа № 320/1744/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії;

- зобов`язати Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка винила з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з 01.07.2018;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частини присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у Києво-Святошинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. Проте, у липні 2018 року відповідач припинив виплату пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Відповідач з позовом не погодився, свої заперечення висловив у письмовому відзиві, у якому вказував на відсутність порушень будь-яких прав позивача, оскільки остання не зверталася до Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з офіційним зверненням з приводу нарахування, виплати пенсії та сплати заборгованості, що утворилася з 01.07.2017.

Стверджує, що позивачем не доведено підстав, які б давали йому право на звернення до суду з вимогами щодо невиплати пенсії починаючи липня 2018 року, так як кошти за вказаний період відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018) нараховані та будуть виплачені після прийняття окремого порядку Кабінетом Міністрів України.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача, зокрема, розпорядження або інше рішення, яким вирішено припинити позивачеві виплату пенсії, а також інформацію про нарахування та розмір заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1

Ухвалою суду від 13.05.2019 повторно витребувано документи у відповідача.

Станом на час прийняття рішення інформацію про нарахування та розмір заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 відповідач не надав.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 15-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Києво-Святошинському ОУПФУ Київської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Залученою до матеріалів справи копією довідки від 11.06.2018 № 0000555208 підтверджено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з селища Дубівське Луганської області до м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 14).

З липня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу.

Як зазначає позивач, у березні 2019 року з телефонної розмови з працівником відповідача їй стало відомо, що виплату пенсії припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, тобто через порушення обов`язкової вимоги для отримання соціальних послуг відповідно до ст.7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII. Що стосується виплати заборгованості, то її виплатити неможливо, оскільки було припинено нарахування пенсії. Окреме рішення про припинення виплати, а також нарахування пенсії відповідачем не виносилося, тому повідомлення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду не надсилалось.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Вимогами статті 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

VI. Оцінка суду

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами частини першої статті 47 Закону України № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що Києво-Святошинським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області прийнято розпорядження від 18.09.2018 №816093 про призупинення ОСОБА_1 з 01.09.2018 за результатами верифікації проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, на підставі рекомендацій одержаних Міністерством фінансів України щодо зупинення або припинення державних виплат щодо деяких громадян (а.с.32).

Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України № 1058 підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України №365, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Тому, припиняючи виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивача буде виплачена після погодження Кабінетом Міністрів України окремого порядку суд не бере до уваги, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Отже, посилання відповідачів на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України ««Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

VII. Висновок суду

Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Оскільки станом на час розгляду та вирішення даної справи органом пенсійного фонду не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв`язку з призупиненням, факти призупинення пенсії та наявності заборгованості за минулий період не спростовував, суд дійшов висновку, що відповідач, в даному випадку, своїми діями порушив гарантовані державною соціальні права позивача, які підлягають поновленню.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час з огляду на відсутність окремого порядку КМУ.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів припинення виплати пенсії саме з 01.07.2018. При цьому, як вбачається з розпорядження від 18.09.2018 №816093, позивачеві виплату пенсії призупинено з 01.09.2019 (а.с.32).

За таких обставин, враховуючи відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з вересня 2018 року.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, та сплатити заборгованість з 01.09.2018.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Приписами частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

VIII. Розподіл судових витрат

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії з 01.09.2018.

Зобов`язати Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код 41248571, місцезнаходження: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 50) поновити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка винила з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з 01.07.2018;

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.