Рішення № 81976586, 24.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2019 року № 320/1344/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф129634-56 та від 06.11.2018 №Ф-129634-56У.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані вимоги, якими позивачу нараховано суму єдиного внеску, прийняті протиправним чином, адже він здобув та має право на зайняття адвокатською діяльністю, яке реалізує як найманий працівник. Наголосив, що отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, є реалізацією прав, передбачених статтею 3 Конституції України, але не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Тому, на думку позивача, у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", він є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність в той час, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Відповідач з позовом не погодився, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що позивач зареєстрований як фізична особа, яка займається адвокатською діяльністю з 4 березня 2013 року та перебуває на обліку в Ірпінській ОДПІ ДФС у Київській області. Пояснив, що якщо адвокати мають статус осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (у т.ч. першої групи), не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов`язані сплачувати ЄСВ з 01.01.2018.

Стверджує, що станом на 31.01.2019 за позивачем обліковувалась заборгованість по єдиному внеску у розмірі 18276,72 грн, у зв`язку із чим, податкові вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Ухвалою суду від 25.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-129634-56У, яка перебуває на примусовому виконанні у Ірпінського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області (виконавче провадження №58489002).

У судове засідання, призначене на 22.04.2019, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились. Разом із цим, учасники справи подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, у порядку письмового провадження.

Беручи до уваги положення частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження, за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 16.10.2009 №195 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16.10.2009 №4107/10 (а.с. 22).

Як убачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з Університетом Державної фіскальної служби України, на посаді доцента, що підтверджується витягом з наказу від 16.02.2016 №5-к (а.с. 17).

З 01.12.2016 позивач перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Санта Україна» на посаді головного радника Генерального директора, що підтверджується завіреною копією трудової книжки та витягом з наказу №166-к від 01.12.2016 (а.с. 11,12).

Позивач також перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.» на посаді заступника директора за сумісництвом, що підтверджуються відповідними довідками.

Судом встановлено, що нарахування та утримання податків і зборів, у тому числі утримання єдиного внеску з доходу ОСОБА_1 у період з 2016 по 2019 роки, провадилось його роботодавцями, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки (а.с. 13-16,18-21).

Проте, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф129634-56 та від 06.11.2018 №Ф-129634-56У, згідно з якими позивача зобов`язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 18276,72 грн та 15819, 54 грн відповідно (а.с. 8).

На переконання позивача, виставлення таких вимог суперечить положенням податкового законодавства, у зв`язку із чим, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з вимогами пункту 12 статті 1 Закону № 2464-VІ, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Як убачається з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 1 Закону № 2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як убачається з частин 2 та 3 статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом першим частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

У цьому контексті, суд звертає увагу, що Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Так, судом встановлено, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 жовтня 2009 року №4107/10.

З матеріалів справи з`ясовується, що у період з лютого 2016 року по листопад 2016 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Університетом Державної фіскальної служби України, на посаді доцента, а з 01 грудня 2016 року по цей час, позивач працює в ПрАТ «Санта Україна» на посаді головного радника Генерального директора та за сумісництвом на посаді заступника директора ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.».

Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховують та сплачують роботодавеці в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримував доходу від цієї діяльності.

Тобто, позивач надавав та надає правову допомогу в рамках трудових відносин з Університетом Державної фіскальної служби України на посаді доцента, а в подальшому - ПрАТ «Санта Україна» на посаді головного радника Генерального директора, та за сумісництвом на посаді заступника директора ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.».

У зв`язку з цим, суд звертає увагу, що позивач є працівником в межах незалежної професійної діяльності, та не провадить незалежну професійну діяльність як самозайнята особа.

Між тим, позивачем надано довідку Університету ДФС України від 15.03.2019 №170, довідки ПрАТ «Санта Україна» за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, довідки ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.» №№12,13,14 від 18.03.2019. відповідно до яких позивачу виплачувалася заробітна плата та здійснювалися відповідні утримання сум податків та зборів/внесків із цієї заробітної плати.

Отже, ці довідки підтверджують той факт, що єдиний внесок за застраховану особу - ОСОБА_1 , сплачено страхувальником - його роботодавцями у період з лютого 2016 року по даний час, а саме: Університетом Державної фіскальної служби України, ПрАТ «Санта Україна», ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.».

Водночас, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював та здійснює незалежну професійну діяльність поза межами Університету Державної фіскальної служби України, ПрАТ «Санта Україна», ТОВ «юридична фірма «СІ.ТІ.АР.», як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Наведена обставина дає підстави для висновку, що визначена в оскаржуваних вимогах ГУ ДФС у Київській області сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

Важливим для зазначення є також те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

У підсумку, з урахуванням вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак позовні вимоги визнає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції позивачем сплачено судовий збір на суму 768 грн 40 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768 грн 40 коп., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф129634-56 та від 06.11.2018 №Ф-129634-56У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Лисенко В.І.