Ухвала суду № 81972575, 27.05.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19641/13-ц

Провадження № 2-зз/161/18/19

У Х В А Л А

27 травня 2019 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Івасюти Л.В.

з участю секретаря судового засідання Маковецької Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №161/19641/13-ц за позовом публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк” (надалі- ПАТ “ВТБ Банк”) від імені якого діє відділення “Луцьке” ПАТ “ВТБ Банк” до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – товариство з обмеженою відповідальністю “Віва” про стягнення заборгованості.

Свою заяву мотивує тим, що 14.11.2013р. ПАТ «ВТБ Банк» звернулося до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом про стягнення заборгованості з ТзОВ «Віва» та з ОСОБА_2 , як поручителя. Ухвалою від 28.01.2014р. задоволено заяву ПАТ “ВТБ Банк”про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на рухоме майно (в т.ч. грошові кошти, що містяться на банківських рахунках) та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 , в межах суми заявлених позовних вимог 434 849,19 доларів США та 119 350,31 грн. На даний час відпали підстави для забезпечення позову, тому вважає що арешт підлягає скасуванню. Вказує, що 16.12.2010р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «Віва» було укладено кредитний договір №09.05/10-КЛ, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування в розмірі 500000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань згідно кредитного договору №09.05/10-КЛ від 16.12.2010р. із змінами і доповненнями, 16.12.2012р. між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки за №09.09/Ю ОСОБА_4 , відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ТзОВ «Віва» зобов`язань по кредитному договору №09-05/10- 101 від 16.12.2010р. із змінами і доповненнями.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2014р. у справі №161/19641/13-ц позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Постановлено: стягнути з нього ( ОСОБА_1 ), на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 434 849,19 доларів США та 119 350,31 грн.

25.05.2017р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» укладено договір цесії, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами та договорами застави . У подальшому, ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» уклало договір від 25.05.2017р. відступлення права вимоги з ОСОБА_5 , внаслідок чого право вимоги за вищевказаними кредитними зобов`язанням перейшло до ОСОБА_5 . Згідно з актами від 25.05.2017р. Дацюку було передано всю документацію. З викладеного слідує, що на даний час ПАТ «ВТБ Банк», яке подавало заяву про застосування заходів забезпечення позову, втратило право вимоги за кредитними договорами від 16.12.2010р. №09.05/10-1-01 і від 16.12.2010р. №09.0б/10-КЛ. ОСОБА_5 як новий кредитор згідно договору цесії, не має матеріальної вимоги та претензій до нього, а також не заперечує проти скасування заходів забезпечення позову. Більше не має підстав для заявлених вимог стосовно застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно (в т.ч. грошові кошти, що містяться на банківських рахунках) та нерухоме майно, яке йому належить. Нормою частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України визначено: суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Луцький міськрайонний суд Волинської області, постановляючи ухвалу від 28.01.2014р. у справі № 161/19641/13-ц, мотивував задоволення заяви про забезпечення позову тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі. Оскільки зазначені обставини та підстави для подальшого застосування заходів забезпечення позову з метою виконання рішення суду відсутні, заява про скасування заходів забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Посилаючись на вищенаведене, заявник просить суд скасувати заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на рухоме майно (в т. ч. грошові кошти, що містяться на банківських рахунках) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), які були вжиті згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2014р. у справі №161/19641/13-ц.

Дослідивши письмові докази по справі, подані заявником докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд установив таке.

Відповідно до ч.ч.7, 8 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З матеріалів справи випливає, що 16.12.2010р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «Віва» було укладено кредитний договір №09.05/10-КЛ, за умовами якого ПАТ «ВТБ Банк» надав ТзОВ «Віва» кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування в розмірі 500000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань згідно кредитного договору №09.05/10-КЛ від 16.12.2010р. із змінами і доповненнями, 16.12.2010р. між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки за №09.09/ ОСОБА_6 . Відповідно до умов договору поруки поручитель поручився перед кредитором за виконання ТзОВ «Віва» зобов`язань по кредитному договору №09-05/10-101 від 16.12.2010р. із змінами і доповненнями.

З метою забезпечення позову у даній справі ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2014 року заяву публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк” про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, накладено арешт на рухоме майно (в т.ч. грошові кошти, що містяться на банківських рахунках) та нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 29.10.99р.), в межах суми заявлених позовних вимог 434849,19 доларів США та 119350,31 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року позов публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк” до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – товариство з обмеженою відповідальністю “Віва”, про стягнення заборгованості задоволено; ухвалено: стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “ВТБ БАНК” заборгованість за кредитним договором №09.05/10-КЛ від 16.12.2010 року в загальній сумі 434 849,19 доларів США та 119350,31грн. гривень, зокрема: 330000,00 доларів США - строкова заборгованість за основним боргом; 70 000,00 доларів США - прострочена заборгованість за основним боргом; 4 166,67 доларів США - строкові проценти; 30 682,52 доларів США - прострочені проценти; 35 949,31 грн. - пеня за період з 01.03.2013 року по 25.10.2013 року; 83 401,00грн. - штрафи, договірні санкції за невиконання умов договору; стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк” судові витрати по справі в сумі 3555,70грн.

Як випливає із змісту заяви, 25.05.2017р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» укладено договір цесії, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами та договорами застави. У подальшому, ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» уклало договір від 25.05.2017р. відступлення права вимоги з ОСОБА_5 , внаслідок чого право вимоги за вищевказаними кредитними зобов`язаннями перейшло до ОСОБА_5

Заявник посилається на те, що ПАТ «ВТБ Банк» уступив право вимоги за іпотечними договорами та договорами застави ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», а ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» - іншій фізичній особі ОСОБА_5 , який правомірно може ставити питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених йому вимог.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України , зокрема договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Згідно з договором поруки № 09.09/10-П від 16 грудня 2010 року , укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 , останній узяв на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями, що випливають з кредитного договору № 09.05/10-КЛ від 16 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «ВІВА», за яким ТзОВ «ВІВА» отримав кредит у сумі 500 000 доларів США.

Отже, ОСОБА_1 несе солідарний обов`язок з виплати вказаного кредиту в межах ціни позову.

Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем зобов`язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання основного зобов`язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону № 898-IV).

Як випливає з статті 24 Закону № 898-IV, правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/646/11) та в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16).

Заявник у своїй заяві посилаєься на те, арешт накладений на вищевказане нерухоме майно слід скасувати, оскільки змінились обставини, що зумовили його застосування, а саме - стягувач.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову).

Згідно з п. 10 вказаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

За змістом даних норм скасування заходів забезпечення позову пов`язане із результатами розгляду справи і вирішення спору по суті чи залишенням позову без розгляду, або закриття провадження у справі. Скасувати заходи забезпечення позову суд може з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Судом не здобуто безспірних доказів про виконання вищевказаного рішення суду, в зв`язку з чим суд вважає, що в даному випадку скасування заходів забезпечення позову є передчасними, тому необхідно у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовити.

Згідно п.6 ст.158 ЦПК України, відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

Керуючись ст. 158 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2014 року, у цивільній справі №161/19641/13-ц, за позовом публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк” від імені якого діє відділення “Луцьке” ПАТ “ВТБ Банк” до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – товариство з обмеженою відповідальністю “Віва” про стягнення заборгованості.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В.Івасюта