Рішення № 81967169, 17.05.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13015/18

пр. № 2/759/1762/19

17 травня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Керівник проекту «Інститут сучасного житла» до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових будівель,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2018 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами просить суд розірвати догвоір купівлі-продажу нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 994,5 кв.м, а саме: в літері А нежитлову будівлю площею 739,00 кв.м та в літері Б нежитлову будівлю площею 255,5 кв.м. укладений між ТОВ «Керівник проекту «Інститут сучасного житла» та громадянкою України ОСОБА_2 , посвідчений ПНКМНК Ситницькою Т.О. від 05.11.2015 за реєстровим №1653.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 15.11.2015 між ТОВ «Керівник проекту «Інститут сучасного життя» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , однак на думку позивача відповідачем було порушено істотні умови, внаслідок чого він повинен бути розірваним, так як відповідач у порушення п. 11 Договору на підставі якого вона зобов`язалася звільнити та передати вищевказаний об`єкт нерухомості у строк, встановлений у договорі і навіть станом на дату подання позовної заяви до суду не здійснила передачу об`єкта нерухомості, тобто більше двох років ні вказаним у договорі способом шляхом укладення акті, ні будь-яким іншим способом, таким чином відповідач не виконала свій обов`язок щодо передачі об`єкта нерухомості на підставі вказаного договору купівлі-продажу, що є істотним порушенням умов договору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлений належним чином, 23.04.2019 від нього надійшло клопотання про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с. 20).

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила (а.с. 15, 16, 18, 19).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 15.11.2015 між ТОВ «Керівник проекту «Інститут сучасного життя» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 згідно умов якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв від продавця у власність нежитлову будівлю (а.с. 5).

Відповідно до п. 11. Договору продавець зобов`язується фактично звільнити (повністю звільнити від нежилих продавцеві речей, що можуть бути відокремлені від об`єкта нерухомості без його пошкодження) та передати вищевказаний об`єкт нерухомості для його подальшого повного володіння, користування та розпоряджання покупцем у день нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до п. 12. Договору факт, що передача об`єкта нерухомості відбулася. Підтверджується відповідним актом прийомки-передачі, який має бути підписаний між продавцем та покупцем у простій письмові формі. Усі ризики випадкового знищення або пошкодження відчужуваної об`єкта нерухомості до моменту його передачі покупцю. Несе продавець.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як роз`яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 (далі-Постанова), судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 8 Постанови визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 3 ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Проте, всупереч правилам п.п. 4, 5, ч. 2 ст 175 ЦПК України, п. 7 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позивач у своєї позовної заяві викладає лише позовні вимоги, але не зазначає доказів, що підтверджують кожну обставину, на яку він посилається.

Верховний Суд України в своїй постанові від 31.10.2012 в справі №6-53цс12 зробив висновок про те, що «особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб`активних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника».

Позивачем не надано належніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення його особистого права.

Окремо слід зазначити, що при зверненні позивача до суду безпосередньо через представника копії документів, що додані до позовної заяви не були належним чином завірені, однак відповідність документа, з якого засвідчується вірність копії, повинна відповідати вимогам закону. Це означає, що документ не повинен суперечити законові як за змістом, так і за формою.

Копії документів, що додані до матеріалів справи, викликають сумнів щодо відповідності їх оригіналу, а тому такий доказ не береться до уваги.

Згідно із п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, відмітка про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Відповідно до пункту 77 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 напис про засвідчення документа складається із слів «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа «Підпис».

У свою чергу, законодавство не містить вимог у разі, коли фізичною особою здійснюється засвідчення копії документа, який «стосується» цієї особи, а тому виходячи із загальних положень щодо засвідчення копій документів, на таких копіях проставляється особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, з відміткою «Згідно з оригіналом», дата засвідчення копії.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. ч. 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен заначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 417 ЦПК України, судова практика повинна відповідати наведеному рішенню касаційної інстанції.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та відповідно до ч. 2 та 6 ст. 95 ЦПК України належним чином не завірені копії документів, внаслідок чого не підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009; п. 7 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»; 4, ст.ст. 10, 203, 215, 611 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Керівник проекту «Інститут сучасного житла» до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових будівель відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 17.05.2019.