Рішення № 81963477, 14.05.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 546/852/16

Провадження № 2/645/67/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Сілантьєвої Е.Є.

за участю секретаря судових засідань Момот О.І., Костіна О.Б.

учасники справи:

представник позивача – адвокат Лук*янчиков Юрій Миколайович, який діяв на підставі довіреності від 25.05.2018 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1238 від 19.10.2004 р.

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача – адвокат Чехова Ольга Олександрівна, яка діяла на підстав доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 06.09.2017 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1780 від 29.08.2012 р

розглянувши у відкритому судому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду до з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 борг згідно боргової розписки від 25 травня 2001 року у розмірі 5000,00 доларів США, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15195,82 доларів США та 3% річних від простроченої суми у розмірі 34,93 долара США, а також стягнути з відповідача ОСОБА_5 борг за договором поруки у розмірі 1000,00 грн.В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_3 25 травня 2001 р. отримав в борг від ОСОБА_6 грошову суму в розмірі 5000,00 доларів США зі строком повернення до 25 травня 2016 р., за умови повернення 20000,00 доларів США, що підтверджується борговою розпискою від 25 травня 2001 р. Однак, в обумовлений в розписці строк борг не повернув.20 липня 2016 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ОСОБА_6 відступила ОСОБА_4 свої права кредитора по відношенню до ОСОБА_3 щодо виконання останнім обов`язків, передбачених розпискою, в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору та ОСОБА_6 передала оригінал розписки. 25 липня 2016 р. ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_3 «повідомлення про заміну кредитора та вимога про розрахунок» про те, що між ним та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги від 20 липня 2016 р. щодо належного розрахунку згідно розписки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення договору про відступлення права вимоги та запропонував виконати умови розписки добровільно. Однак ОСОБА_3 вимоги виконані не були ОСОБА_4 звернувся до суду з вимогами про стягнення суми боргу. Оскільки відповідач в розписці вказав строк повернення боргу до 25 травня 2016 р., відповідно, останнім днем повернення боргу є 24 травня 2016 р., а з 25 травня 2016 р. наступило прострочення відповідача. Окрім боргу, ОСОБА_4 просить стягнути з ОСОБА_3 проценти користування чужими грошовими коштами в розмірі 15195,82 доларів США , згідно договору та вимог ст. 1048 ЦК України, та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 34,93 долари США. Несплачені до моменту звернення до суду платежі, пов`язані з виконанням умов Розписки, підлягають стягненню з Відповідача. Також, ОСОБА_4 вказував, що 22 лютого 2016 р. кредитором та ОСОБА_5 уклали договір поруки, у відповідності з яким відповідач є поручителем щодо належного виконання ОСОБА_3 обов`язків, передбачених Розпискою. Розмір його відповідальності, згідно пункту 2 та пункту 4 вищевказаного договору поруки, становить 1000,00 грн.. та внаслідок невиконання своїх зобов`язань відповідачем просив стягнути вказану суму з ОСОБА_5

Ухвалою Решитілівського районного суду Полтавської області від 6 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи.

Ухвалою Решитілівського районного суду Полтавської області від 23 травня 2017 рокуприйнято відмову позивача ОСОБА_4 від позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 1000,00 грн. та закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості частині позовних вимог до ОСОБА_5 .

23 травня 2017 року ухвалою Решитілівського районного суду Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передано до Фрунзенського районного суду м. Харкова за підсудністю.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу було прийнято до провадження та призначено судове засідання.

06.03.2019 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення боргу, згідно якого відповідач не згоден з заявленими вимогами та не визнає в повному обсязі всі претензії з боку ОСОБА_4 який оголосив себе кредитором, представивши в якості додатків до позову машинописну розписку, до якої він ніякого відношення не має. Він ніколи раніше, до ознайомлення зі справою в серпні 2017 року, її не бачив, не підписував, не друкував. Представлену в розписці мешканку м. Макіївка Донецької області громадянку ОСОБА_6 ні коли не бачив, не знав про її існування взагалі. Договір відступлення прав вимоги не вселяє довіри в його легальне походження. Він, як юридичний документ, комерційного спрямування із заявленою сумою купівлі-продажу боргу, потрапляє згідно закону під контроль Державної служби фінансового моніторингу та контролю з боку податкових органів. Позивачем не доведено, що договір легальний. Сама позовна заява від 22 серпня 2016 року і додатки до неї, являють собою повний пакет підроблених документів. Відповідача також зазначив, що у розписці, роздрукованої заднім числом від 25.05.2001г., позивачем підроблено його підпис і засвідчено його печаткою його колишнього підприємства, крім того додрукували фразу "свій підпис засвідчую печаткою ТОВ" Фірма Ірис, але ОСОБА_3 вказав, що він не є директором вказаної фірми. Ця дописка не відповідає дійсності. Сорокін вказав, ним доведено, відповідно до належним чином оформленої трудової книжки, що 27.07.1999 року він звільнився з цього підприємства. На дату 25.05.2001 року вже був директором ПП "ТЕЛСІ", та нове підприємство обслуговувалося банком "Укрсоцбанк", який, з метою утримання своїх клієнтів і залучення нових видавав короткострокові безпроцентні кредити в безготівковій або готівковій формах, а також маловідсотковий на тривалий період часу, на дуже вигідних умовах, як для потреб підприємства, так і для особистих потреб своїх клієнтів. Процентна ставка для клієнтів банку була в половині нижче, ніж для сторонніх позичальників для яких була ставка під 10-18%, і ще зменшувалася в залежності від тривалості терміну погашення кредиту. У нього ніколи не було кредитної історії ні з одним банком включаючи "Промінвестбанк", який обслуговував ТОВ "Фірма Ірис", в якому він був акціонером банку, і міг взяти кредит на ще більш вигідних умовах. Роботи виконувалися підприємствами на об`єктах замовників виключно за договорами підряду, на умовах попереднього авансування робіт ст.854п.2 ЦПК України (передоплата). З 2001 року і по сьогоднішній день, для особистих цілей, ним не купувалося рухоме або нерухоме майно, отже, ні під які цілі ніколи кредит був не потрібен, навіть банківський безвідсотковий. ОСОБА_3 вказав, що вважає доведеним, що підпис під розпискою виконувався іншою людиною, а застосування його колишньої печатки неприпустимо тому, що печатка має силу виключно в виробничих відносинах на діючому підприємстві при діючому директорові і розрахунковому рахунку в банку. До того ж вона після листопада 1999 була заборонена до застосування згідно з Наказом МВС України від 11.01.99 р № 17 зареєстрованому в Мін`юсті України 28.04.99 р № 264/3557. Крім того відповідач зазначив, що зміст розписки вказує на споживчий кредит поза виробничих відносин приватній особі. У всіх документах фігурує лише розписка, в якій не вказано сам факт передачі грошей з рук в руки, що є ще одним доказом юридичної нікчемності, виготовленої стороною позивача та його адвокатами розписки. Договір позики має пріоритетне значення перед розпискою, і виключає її, як непотрібний зайвий документ. Договір позики також повинен бути написаний власноручно позичальником, так як почерк практично не можливо підробити. При підписанні документів прийнято розшифровувати свій підпис рукописним написанням прізвища підписанта, що не можливо підробити і тому позивач та його представник надали саме у такому вигляді розписку. Також, на розписці немає слідів характерного природного старіння паперу, вицвітання тексту і печатки 15-ти річної давності, вона була виготовлена одночасно з позовною заявою для суду. В зв`язку з викладеним просив суд відмовити в задоволення позову, визнати боргову розписку, договору відступлення прав вимог, договір доручення недійсними.

13.03.2018 року відповідач ОСОБА_3 надав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсними підробленими документами розписку і кредитних договорів, визнання недійсними договорів, в якої відповідачами зазначив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та в зустрічній позовні заяві просить визнати недійсним боргову розписку від 21.05.2001 року та доповнюючий її зміст договір від 21.05.2001 року; договору про відступлення права вимоги від 20.07.2016 року та від 07.02.2017 року; договори про правову допомогу адвокатом Лук`янчиковим Ю. М. від 21.09.2017 року та громадянину ОСОБА_2 ; договір про правову допомогу адвокатом Глазковим С. М. від 01.09.2016 року; договір доручення від 22.02.2016 року; зобов`язати ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виплатити ОСОБА_3 заявлену компенсацію в розмірі 484200 грн. 00 коп. Також Сорокін, відповідно до вимог ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив звільнити його від сплати судового збору.

23.04.2018 року ОСОБА_3 був поданий уточнений зустрічний позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною та підробленою, яка підписана невідомими особами.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 5 травня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання розписки недійсною та підробленою, яка підписана невідомими особами повернуто ОСОБА_3 як неподану, роз*яснено право оскарження.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 5 травня 2018 року підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 13 червня 2018 року розглянуто клопотання адвоката Лук`янченко Ю.М. про заміну первісного позивача ОСОБА_4 його правонаступником – Походенко О. Я. та ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова замінено у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, позивача ОСОБА_4 та залучено до участі у справи у якості позивача - ОСОБА_2 . Слухання справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу продовжено слуханням у судовому засіданні.

Представник позивача ОСОБА_2 . – адвокат Лук*янчиков Ю.М, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1238 від 19.10.2004 р. та довіреності в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, підтримав викладені пояснення викладені в відповіді на відзив. Крім того, вказав, що розписка про позику була укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , як між фізичними особами, всі розрахунки процентів за користування коштами та трьох процентів річних від простроченої суми були проведені згідно офіційних формул та вказав що сума процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 15195,82 доларів США складається з 15000 доларів США, які повинен був віддати відповідач позивачу в кінці передбаченого розпискою терміну за користування сумою боргу та 195,82 доларів США самих процентів за користування. Крім того, вказав, що твердження відповідача про те, що йому не відомо про існування вказаного договору, спростовується розпискою від 25 травня 2001 року, договором та відмовою відповідача від свого клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та вказав, що ніколи раніше не отримував будь-яких грошових коштів від ОСОБА_6 , адже взагалі не знайомий із цією особою. Боргову розписку та договір від 25.05.2016 р. ніколи не укладав. В розписці підпис не його. Раніше заявляв клопотання про призначення експертизи, на теперішній час він відмовляється від клопотання, вказавши, що позивачі професійні шахраї та дуже вдало підробили розписку, тому мають можливість підробити й висновок експертизи, крім того йому доказувати, що це не його підпис не потрібно, це потрібно робити позивачу, так як він повинен довести, що це підпис саме його. Проведення експертизи вважав недоцільним. Вперше дізнався про ОСОБА_6 з ухвали Решитілівського районного суду Полтавської області, рані, тому що працював тільки в м. Харкові та за межі не виїздив. ОСОБА_5 він також не знає. Печатку я передав в 2003 році. Також зазначив, що раніше він все печатав на комп`ютері, а не на печатній машинці. В 1999 році в нього закінчилася ліцензія та він себе звільнив, в 2003 р. директором став ОСОБА_10 Після 1999 року його фірма «Уріс» не працювала, все було переведено на фірму «Телсі». В 2001 році він не був директором, а був засновником. Стосовно підробки підпису до правоохоронних органів не звертався, чекає ухвалення рішення суду. Таким чином просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 . – адвокат Чехова О.О., яка діяла на підстав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1780 від 29.08.2012 р, в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим. Підтримала пояснення ОСОБА_3 та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також зазначила, що Законодавство України, яке діяло на час укладання договору позики, містили заборону на укладання договорів позики в іноземній валюті та передбачало обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів понад сто карбованців. Крім того, позивач не довів відповідачу про право вимоги, оскільки після зміни кредитора йому не були передані усі документи, які засвідчують права на вимогу повернення право боргу, оскільки на час відступлення права вимоги всі оригінали документів знаходились у матеріалах справи.

Суд, заслухавши думку відповідача та представників позивача та відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставиш які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвічує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18 вересня 2013 року, у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15).

Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно боргової розписки від 25 травня 2001 р. ОСОБА_3 25 травня 2001 р. отримав в борг від ОСОБА_6 грошову суму в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США зі строком повернення до 25 травня 2016 р., за умови повернення 20000,00 (двадцяти тисяч) доларів США (том. 1 а.с. 2 оригінал а.с.62).

Зазначена розписка містить час отримання коштів, суму отриманих коштів та строк повернення.

Крім того, сторони 25.05.2001 року уклали договір, згідно якого ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РДРФ НОМЕР_1 ) з іншої сторони, уклали цей договір про наступне: Сорокін бере у борг у ОСОБА_6 5000 (п`ять тисяч) доларів США з видачою їй розписки від 25.05.2001 року. ОСОБА_3 зобов`язується повернути у строк до 25.05.2016 року повернути ОСОБА_6 20000 (двадцять тисяч) доларів США. Сорокін В. М. має право дострокового повернення боргу, в такому випадку сума, яка підлягає поверненню, визначається пропорційне кількості днів користування позикою. Гроші у сумі 5000 (п*ять тисяч) доларів США передаються Сорокіну В. М. у час підписання цього договору та розписки від 25.05.2001 року. Також у зазначеному договорі вказані адреси сторін та договір підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Факт проставлення печатки на розписці та договорі ТОВ «ФІРМА ІРІС» не свідчить про недійсність договору позики та наявності господарських відносин між ТОВ «ФІРМА ІРІС» та директором Сорокіним ОСОБА_11 М., як гарантом діяльності фірми, та іншими господарськими підприємствами, установами, організаціями, оскільки відповідно до змісту розписку вона була укладена між фізичними особами та відповідач не надав доказів існування господарських відносин як підставу відмови від позову.

У судовому засіданні вивчалась заява ОСОБА_6 , яка посвідчена приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 . 21 травня 2018 року, згідно якої ОСОБА_6 повідомила, що 25 травня 2001 року вона позичила ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) гроші у сумі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, про що між ними було укладено договір позики з зобов`язанням повернення до 25 травня 2016 року 20000 доларів США, та отримано розписку від ОСОБА_3 Також повідомила, що 20 липня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_3 щодо його боргових зобов`язань перед нею. Вказана заява підтверджує факт отримання відповідачем по справі суми боргу у розмірі саме 5000 доларів США.

Посилання адвоката Чехової О.О. на той факт, що відповідно до положень цивільного кодексу України в редакції 1963 року, фізичні особи не мали право укладати договори у іноземній валюті та договори понад 100 карбованців підлягали нотаріальному посвідченню, як на підставу відмови у позові є безпідставним. Так, відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, вказаний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відтак, до правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України 2003 року, тобто до 01.01.2004 року, підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР 1963 року, а до тих їх прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України. Згідно договору позики строк повернення коштів був визначений сторонами 25 травня 2016 року. На час звернення позивача до суду вищевказаний договір позики є дійсним, ніким не оскаржений та не скасований.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2016 р. укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 відступила ОСОБА_4 свої права кредитора по відношенню до ОСОБА_3 (п. 1.3) щодо виконання останнім обов`язків, передбачених Розпискою, в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору (том 1 а.с. 8).

В зв`язку з отриманням права вимоги до боржника, ОСОБА_4 25 липня 2016 р. надіслав ОСОБА_3 «повідомлення про заміну кредитора та вимога про розрахунок» про те, що між ним та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги від 20 липня 2016 р. щодо належного розрахунку відповідача згідно Розписки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення договору про відступлення права вимоги. Разом з цим повідомленням позивачем була надана копія вищевказаного договору про відступлення права вимоги (том 1 а.с.9).

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 07 лютого 2018 р. укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 відступив ОСОБА_2 свої права кредитора по відношенню до ОСОБА_3 щодо виконання останнім обов`язків, передбачених Основним договором (розпискою без номеру від 25 травня 2001 року, яка видана ОСОБА_3 ОСОБА_6 та договір відступлення права вимоги від 20.07.2016 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ), в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору (том 1 а.с. 8).

В зв`язку з отриманням права вимоги до боржника, ОСОБА_2 08 лютого 2018 року надіслав Сорокіну ОСОБА_13 . «повідомлення про заміну кредитора та вимога про розрахунок» про те, що між ним та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги від 20 липня 2016 р. щодо належного розрахунку відповідача згідно Розписки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення договору про відступлення права вимоги. Разом з цим повідомленням позивачем була надана копія вищевказаного договору про відступлення права вимоги (том 2 а.с.145-146).

Факт направлення повідомлення про заміну кредитора підтверджується матеріалами справи, а саме описом поштового повідомлення про направлення цінного листа. (том 2 а.с.147)

Суд зазначає, що згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував щодо отримання повідомлень про заміну кредиторів у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суд приходить до висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки його право вимоги та повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні підтверджується належними доказами.

При визначенні суми стягнення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у розписці від 25 травня 2001 року не зазначено про умови отримання процентів за вказаним договором позики. Визначення повернення суми у розмірі 20000 доларів США суперечить вимогам ст. ст. 1046, 1048 ЦК України, оскільки не визначають ані розміру процентів, ані порядку та строків їх виплати.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення суми боргу у розмірі 5000 доларів США, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Також суд частково задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3 відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання виходячи з наступного.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Враховуючи зазначене, суд стягує в межах заявлених позовних вимог 3 % річних від простроченої суми у розмірі 24,93 доларів США.

Щодо стягнення процентів за користування кредитом на рівні облікової ставки НБУ у сумі 195,81 доларів суд зазначає.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав стягнення процентів за користування грошовими коштами з суми основного боргу згідно ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 192, 526, 625, 626, 627, 1046, 1048, 1049, України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 - 259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики згідно договору позики від 25 травня 2001 року в розмірі 5000 (п*ять тисяч) доларів США, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 195 (сто дев*яносто п*ять) доларів США 82 (вісімдесят два) центи; три проценти річних від простроченої суми в розмірі 34 (тридцять чотири) долари США 93 (дев*яносто три) центи.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.42 (сорок дві) копійки.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 15000,00 (п*ятнадцять тисяч) доларів США– відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 виданий Печенізьким РВ УМВС України в Харківські області 13.01.1998 року, ІДН 2067515277, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 го АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , іпн: НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено 24.05.2019 року.

Головуючий суддя–