Рішення № 81957683, 17.05.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4119/17

провадження №: 2/398/93/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"17" травня 2019 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

позивача ОСОБА_1 та його представника – Руссу Н.О.,

представника відповідача – Ковальова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» про визнання договору позики недійсним

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Олександрійська зернова компанія» про визнання договору позики недійсним. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 лютого 2014 року по 28 серпня 2017 року працював водієм у ТОВ «Олександрійська зернова компанія». 19 січня 2017 року його запросили в кабінет директора та почали вимагати грошові кошти в сумі 80 000,00 грн. за перевитрати дизельного пального. Насправді ніякої перевитрати пального не було. Однак, за допомогою обману його змусили підписати договір позики та розписку про отримання позики. Оскільки, ніяких коштів він не отримував, договір позики та розписку підписав за допомогою обману зі сторони відповідача, то просив визнати недійсним договір позики.

Відповідач у своєму відзиві заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що договір про надання безвідсоткової позики укладено у письмовій формі та добровільно підписано позивачем. Крім того, позивачем власноручно написано розписку про отримання позики. Факт отримання грошових коштів підтверджується бухгалтерськими документами.

В судовому засіданні позивач пояснив, що 4 роки працював водієм ТОВ «Олександрійська зернова компанія», звільнився в серпні 2017 року за власним бажанням. Коли він звертався до керівництва з запитаннями щодо розміру його заробітної плати, то йому пояснювали, що його автомобіль має перевитрати палива, що вираховується з його заробітної плати. Він наполягав на технічному обстеженні транспортного засобу, що було зроблено лише після двох років його роботи і доведено, що транспортний засіб дійсно використовує на 17 літрів палива більше ніж передбачено. Тоді керівництво почало на нього тиснути та вимагати підписати договір про отримання позики в розмірі 80 000,00 грн., але він відмовлявся. Звернувся за порадою до механіка, який порадив підписати, аби не спалили будинку. Його завели до кабінету директора і вимагали підписати договір позики на 80 000,00 грн., але він погодився підписати договір позики на суму 30 000,00 грн. Це було в лютому 2017 року. Йому повідомили, що позику будуть вираховувати з його заробітної плати. В серпні 2017 року він звільнився. Крім того, відповідач звернувся в суд з позовом про стягнення боргу за договором позики. Кошти в сумі 30 000,00 грн. на його картковий рахунок не зараховувались та на руки кошти він не отримував. Не знає чи фактично з його заробітної плати вираховувались кошти за договором позики.

Представник позивача – Руссу Н.О. в судовому засіданні пояснила, що відсутні докази отримання позивачем грошових коштів в сумі 30 000,00 грн. на руки, на картковий рахунок вони також не зараховувались. Номер рахунку у прибутковому касовому ордері не відповідає номеру рахунку в договорі позики. Крім того, в статуті підприємства відсутнє положення про те, що підприємство має право надавати позики працівникам. Директор підприємства підзвітний загальним зборам підприємства і не може самостійно приймати рішення про виділення коштів у позику працівникам. Зазначене також свідчить про те, що позивач не отримував кошти за договором позики. У зв`язку з перевитратою палива позивача змусили підписати договір позики. Також, у прибутковому ордері №13 зазначена підстава для виплати 30 000,00 грн. – поворотна фінансова допомога, а не позика. У видатковому касовому ордері підставою видачі коштів зазначено – безвідсоткова позика.

Представник відповідача Ковальов А.І. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що неузгодження в номерах рахунків у касовому ордері та договорі позики пояснюється тим, що підприємство має одночасно декілька поточних рахунків в різних банківських установах, тому рахунки можуть різнитися. Стосовно твердження представника позивача про те, що статут підприємства не передбачає надання позики працівника підприємства, але статут підприємства як і законодавство не забороняє надавати позики працівникам підприємства. Кошти за договором позики не могли бути перераховані на картковий рахунок позивача, оскільки банківський рахунок позивача був відкритий по зарплатному проекту, і банк не може на зарплатну картку зарахувати інші виплати. Матеріалами справи доведено, що в день підписання договору позики на рахунок підприємства було перераховано 30 000,00 грн., які були зняті в банківській установі працівником підприємства за ордером і видані на руки позивачу. Що також підтверджується і тим, що на кінець робочого дня ці кошти були відсутні в касі підприємства. За письмовою заявою працівника підприємство має право видати позику своєму працівнику, так як таке обмеження відсутнє в статуті підприємства. Така практика існує на багатьох підприємствах. Підприємство не ототожнює позикові кошти з зарплатними коштами працівника, тому під час звільнення з працівником було здійснено розрахунок. Вважає позовні вимоги недоведеними та необґрунтованими.

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

З 12 лютого 2014 року по 28 серпня 2017 року позивач працював у ТОВ «Олександрійська зернова компанія» на посаді водія автотранспортних засобів, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 8 – 10).

19 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому позики в розмірі 30 000,00 грн. для особистих потреб (а. с. 38).

19 січня 2017 року між сторонами укладено договір надання безпроцентної позики, за умовами якого відповідач надав позивачу позику в розмірі 30 000,00 грн. на строк до 20 липня 2018 року (а. с. 11 – 12). Позика надається в готівковому вигляді, про що позичальником складається розписка (п. п. 3.3., 3.4. договору позики).

19 січня 2017 року позивач власноручно написав розписку про отримання позики (а. с. 13).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14.

Факт укладення та підписання договору позики сторонами не оспорювався.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олександрійська зернова компанія» заборгованість за вказаним договором позики у розмірі 30 000,00 грн. та заборгованість за пенею у розмірі 53 333,35 грн. (а. с. 40 – 41). Рішення не набрало законної сили, перебуває на стадії апеляційного оскарження, апеляційне провадження зупинено до розгляду цієї справи (а. с. 102).

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. ст. 203, 204 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 – 82 ЦПК.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Під час підготовчого судового засідання було задоволено клопотання про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким відомі обставини укладення договору позики.

В ході судового розгляду представник позивача – ОСОБА_4 . – відмовилась від допиту зазначених свідків.

Факт отримання позики підтверджується власноручно написаною позивачем розпискою про отримання позики від 19 січня 2017 року, видатковим касовим ордером від 19 січня 2017 року, витягом з касової книги відповідача та прибутковим касовим ордером №13 від 19 січня 2017 року (а. с. 13, 42, 43, 153, 154, 155).

В той же час, позивач не надав належні та допустимі докази того, що він не брав у відповідача гроші в сумі 30 000,00 грн. в борг.

Крім того, в позовній заяві позивач як на підставу недійсності договору позики посилається на обман зі сторони відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не конкретизовано в чому саме полягав обман зі сторони відповідача щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та не надано доказів на підтвердження самого факту обману.

У вступному слові позивач зазначив, що він підписав всі необхідні документи для отримання позики (заяву про надання позики, договір позики та розписку про отримання коштів) та йому було роз`яснено, що частина його заробітної плати буде утримуватись в рахунок погашення боргу. Зазначене свідчить, що позивач цілком розумів природи правочину, а також права та обов`язків сторін.

Також, у своє позові ОСОБА_1 зазначає про те, що керівництво відповідача вимагало у нього грошові кошти, однак жодних доказів на підтвердження факту вимагання не надав та до правоохоронних органів з цього приводу не звертався.

За змістом ст. 13, 174 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

За таких обставин, посилання представника позивача – Руссу Н.О. у вступному слові та судових дебатах щодо відсутності в статуті відповідача положення про те, що підприємство має право надавати позики працівникам та директор відповідача підзвітний загальним зборам підприємства і не може самостійно приймати рішення про виділення коштів у позику працівникам, як на підставі недійсності договору позики, не може бути враховане судом оскільки в позовній заяві така підставі позову не зазначалася.

Оскільки, позивачем не доведено факт неотриманням ним грошей в позику, застосування до нього вимагання чи психологічно насильства та укладення ним договору позики під впливом обману, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову не підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Бульварна, 43/2, код за ЄДРПОУ 31907615) про визнання договору позики недійсним.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24 травня 2019 року.

Суддя О.В.Авраменко