Рішення № 81942155, 16.05.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/20229/18

Пр.№2/521/1233/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.

при секретарі – Романюк О.М., за участю:

представника позивача – адвоката Нестерової О.К.,

представника відповідача – голови правління Громадської організації «Товариство

по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» – Дегодій І.М.,

представника відповідача – Авазашвілі Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, уточненим у подальшому, до Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (далі - ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2») посилаючись на те, що з 27 липня 2008 року працювала охоронником та сумлінно виконувала свої трудові обов`язки до 04 червня 2017 року, однак 04 червня 2017 року була незаконно не допущена до роботи, наказ про звільнення та розрахунок не отримала.

Зазначила, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року вона була поновлена на роботі, однак протягом тривалого часу фактично на роботі поновлена не була, з підстав чого 23 жовтня 2018 року постановою Головного державного виконавця Лиманського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження по виконанню вищевказаного рішення суду.

Стверджувала, що наказом голови правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» від 05 листопада 2018 року її було поновлено на роботі, однак тривале невиконання відповідачем рішення суду поставило її в край тяжкий матеріальний стан, так як вона не отримувала заробітну плату з березня 2017 року, а пенсія складає лише 1878,00 грн.

Вказала, що 05 листопада 2018 року вона приступила до роботи, відпрацювала чотири добових зміни, а саме 06, 10, 14 та 18 листопада 2018 року, та 20 листопада 2018 року її було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП за домовленістю сторін, розрахунок при звільненні вона отримала не в день звільнення, а лише 27 грудня 2018 року.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка, за уточненими позовними вимогами, просила суд стягнути з відповідача на її користь компенсацію у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу (в зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 06 липня 2018 року по 04 листопада 2018 року у розмірі 18490,00 грн.; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 листопада 2018 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2018 року в сумі 6347,44 грн.

Представник позивачки, яка діє на підставі ордеру від 19 грудня 2018 року, в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги, просила суд їх задовольнити у повному обсязі (а.с. 41).

Голова правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ОСОБА_2 , та представник відповідача, діюча на підставі довіреності від 05 квітня 2019 року в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову, раніше надали до суду заперечення на позову заяву (а.с. 31, 60, 69-70 звор.).

В обґрунтування заперечень зазначили, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року було виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 13 грудня 2018 року. Вказали, що позивачка письмово або усно з трудовою книжкою до керівництва ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» не з`являлась, трудова книжка знаходилась у позивачки, тому не було можливості внести будь-які записи до неї.

Стверджували, що з моменту набрання законної сили рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року, позивачка не з`являлась у ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» для виконання своїх обов`язків, крім того, на кошти підприємства державним виконавцем було накладено арешт, з підстав чого відбулась затримка розрахунку при звільненні, та одразу після розблокування коштів розрахунок було проведено.

Відповідач зазначив, що не погоджується із наданим позивачкою розрахунком, вважає його завищеним, з підстав чого просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 03 грудня 2018 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 22-23).

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року строк проведення підготовчого провадження по вказаній справі було продовжено (а.с. 36-37).

Ухвалою суду від 13 лютого 2019 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 47-48).

Судом встановлено, що, що ОСОБА_1 з 27 липня 2008 року була прийнята на роботу на посаду охоронця ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 11-14).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було задоволено частково, суд вирішив: скасувати наказ №7 від 26 квітня 2017 року ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника; поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2»; стягнути з ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2 на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за квітень 2017 року в розмірі 4347, 00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2017 року по 06 липня 2018 року в розмірі 63210, 00 грн. та моральну шкоду в розмірі 1500, 00 грн.; стягнути з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) на користь держави судовий збір в розмірі 647 (шістсот сорок сім) грн. 10 коп.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. (а.с. 4-6).

Рішенням суду встановлено, що в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 по звільнення її з роботи за власним бажанням, але вказана заява не містить дати, з якої позивач просила її звільнити з роботи. Як зазначала позивач в судовому засіданні, новий голова правління ОСОБА_3 змусив її та інших охоронців написати заяви про звільнення за власним бажанням, дати в цій заяві вона не ставила та вони одразу написали і заяви про прийняття їх на роботу.

У рішенні зазначено, що згідно наказу №7 від 26 квітня 2017 року, виданого головою правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ОСОБА_3 , позивачку було звільнено з займаної посади з 01 травня 2017 року за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Підставою для звільнення стала заява ОСОБА_1 про її звільнення за власним бажанням від 26 квітня 2017 року. Копія наказу ОСОБА_1 не вручалась. Запис в трудовій книжці про таке звільнення проведений не був, в зв`язку із знаходженням трудової книжки у ОСОБА_1 на руках, яка 31 травня 2017 року була передана їй колишнім головою правління Афанасенковим ОСОБА_4 , про що свідчить копія розписки, яка знаходиться в матеріалах справи.

Рішенням встановлено, що в ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» постійно працювали шість охоронників з яких цілодобово, позмінно чергували по два охоронника. Після звільнення позивачка продовжувала до 03 червня 2017 року працювати охоронником та була 04 червня 2017 року змінена наступною зміною охоронників. Після виходу на чергову зміну до робочого місця позивач допущена не була з мотивів її звільнення.

У рішенні суду зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено з порушенням порядку передбаченого ст. 38 КЗпП України, оскільки, таке відбулось до спливу двотижневого строку, передбаченого законом, втім позивач про звільнення до закінчення вказаного строку до ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» не звертався.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, обставини звільнення позивачки із займаної посади у 2017 році не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Судом встановлено, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року добровільно відповідачем виконано не було, з підстав чого 23 жовтня 2018 року постановою Головного державного виконавця Лиманського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження по виконанню вищевказаного рішення суду (а.с. 8-9).

З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2018 року, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року, головою правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» Дегодій І.М. було винесено наказ №ДЗ-К про скасування Наказу №7 від 26 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на посаді охоронника ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» з 06 листопада 2018 року з оплатою згідно штатного розпису (а.с. 7).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Таким чином, доводи відповідача про те, що позивачка не з`являлась на робочому місці протягом чотирьох місяців після ухвалення рішення суду 06 липня 2018 року, з підстав чого не могла бути нарахована їй заробітна плата не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі не було.

Згідно ч. 2 ст. 18 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Зазначена правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц.

Позивачка зазначає, що з моменту ухвалення судом рішення 06 липня 2018 року про поновлення її на роботі та набрання ним законної сили по день фактичного поновлення на роботі 06 листопада 2018 року, остання повинна була відпрацювати 43 добу з графіком роботи доба через дві доби.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року було встановлено, що середньоденна сума заробітку позивача складає 430,00 грн.

Таким чином, належна до стягнення сума за період з 06 липня 2018 року по 04 листопада 2018 року (в зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі) складає 43*430,00 грн. = 18490, 00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Встановлено, що 20 листопада 2018 року наказом голови правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ОСОБА_2 №Д5-К, ОСОБА_1 було звільнено з посади охоронника ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10).

У Наказі зроблено відмітку про те, що виплату заробітної плати буде проведено після зняття арешту з розрахункового рахунку ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 при наявності необхідної суми на рахунку.

Відповідач зазначив, що одразу після розблокування коштів ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» 27 грудня 2018 року позивачці було виплачено грошові кошти за період з 06 листопада 2018 року по день звільнення 21 листопада 2018 року у розмірі 2997,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27 грудня 2018 року (а.с. 72-73).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено, що повний розрахунок з позивачкою в день її звільнення проведений не був, а проведений лише 27 грудня 2018 року, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21 листопада 2018 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2018 року, тобто до дня повного розрахунку відповідача перед позивачкою по всіх сумах, що належали їй до виплати в день звільнення, виходячи із наступного.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано суду жодних доказів того, що у порушенні прав позивачки на своєчасне отримання заробітної плати відсутня вина відповідача.

При цьому, суд вважає, що арешт рахунків ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2», як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими. До того ж відповідачем не надано доказів відсутності в нього коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.

Суд враховує, що постановою головного державного виконавця Лиманського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 13 грудня 2018 року виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №521/14603/17, виданого Малиновського районним судом м. Одеси 06 липня 2018 року було завершено, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 78).

Суд звертає увагу, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст. ст. 116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, №6-259цс17 від 13 березня 2017 року). Аналогічні роз`яснення викладені і в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Враховуючи те, що відповідачем - рахунків ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» здійснено повний розрахунок з позивачкою лише 27 грудня 2018 року, вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за період затримки розрахунку є законними та підлягають задоволенню.

Таким чином, як зазначає позивачка, затримка розрахунку при звільненні становить 36 діб, а саме з 21 листопада 2018 року по 26 грудня 2018 року.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Таким чином до стягнення з відповідача ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 листопада 2018 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2018 року в розмірі 6347,44 грн. (2997,00 грн./17 днів =176,29 грн. *36).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 1921,00 грн. підлягає до стягненню з відповідача на користь держави

На підставі ст. ст. 235, 236 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Громадської організації «Товариство по спільній охорони транспортних засобів «Комбі-2» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити.

Стягнути з Громадської організації «Товариство по спільній охорони транспортних засобів «Комбі-2» (код ЄДРПОУ 25815772), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ліски, вул. Вишнева, 52, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (в зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 06 липня 2018 року по 04 листопада 2018 року в розмірі 18490 (вісімнадцять тисяч чотириста дев`яносто) гривень 00 копійок.

Стягнути з Громадської організації «Товариство по спільній охорони транспортних засобів «Комбі-2» (код ЄДРПОУ 25815772), що знаходиться за адресою: Одеська область, Лиманський район, с. Ліски, вул. АДРЕСА_2 , 52, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 листопада 2018 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2018 року в розмірі 6347 (шість тисяч триста сорок сім) гривень 44 копійки.

Стягнути з Громадської організації «Товариство по спільній охорони транспортних засобів «Комбі-2» (код ЄДРПОУ 25815772), що знаходиться за адресою: Одеська АДРЕСА_3 , Лиманський район, с. Ліски, вул. Вишнева, 52, на користь держави судовий збір в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 травня 2019 року.

Суддя: О.М. Сегеда