Рішення № 81941503, 13.05.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20319/17

Провадження № 2/521/1249/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кіліян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткових угод до договору про надання споживчого кредиту недійсними та припинення договору поруки, -

В С Т А Н О В И В:

05.12.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано позовну заяву до ПАТ КБ «УкрСиббанк» з вимогами про визнання недійсним договору поруки № 215876 від 18.07.2008 року; визнання договір про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року частково недійсним, а саме - визнання недійсним пунктів 1.3.1., 1.3.4., 1.6., 1.7., 3.4.4. договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що всупереч ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту № 11368966000 містить несправедливі умови, які створюють значний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У своєму позові позивачі вказують, що 18.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року, згідно з якою у вищезазначений Договір вносилися наступні зміни:

1.Додано до Договору Додаток № 2 – «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», в якому чітко прослідковується нарахування процентів, які прямопротилежні процентам, передбаченим в Договорі.

2.Додано до Договору Додаток № 3 – Тарифи Банку.

3.Пункт 1.3.5. викладено в наступній редакції:

-1.3.5. позичальник згідно умов договору сплачує Банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі.

4.Пункт 3.5. доповнено новим підпунктом 3.5.5 наступного змісту:

-3.5.5. Сплачувати платежі на користь третіх осіб в порядку та умовах, визначених законодавством України, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині оплати нотаріальних дій, Законом України «Про страхування» в частині сплати страхових платежів при укладенні угод страхування, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в частині оплати послуг суб`єктів оціночної діяльності, Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» в частині сплати державного мита, тощо.

Крім того пункту 3.5. в Договорі № 11368966000 від 18.07.2008 року – не існує взагалі, і тому вносити зміни в існуючий пункт неможливо.

5.Пункт 5.2. доповнено новим абзацом наступного змісту:

У випадках настання обставин:

-передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 Договору – процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п..1.3.1. Договору;

-передбачених підпунктом «в» пункту 5.2. Договору – процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10 відсотків для кредитів у національній валюті та не більше 5 відсотків для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно п 1.3.1. Договору;

-передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 Договору – процентна ставка за користування кредитними коштами встановляється на рівні діючих процентних ставок Банку за програмами кредитування.

-Пункт «г» в договорі № 11368966000 від 18.07.2008 року взагалі не був передбачений, тобто він не існує і вносити зміни в неіснуючий пункт неможливо.

Фактично не існувало будь-якої підстави для укладення зазначеної додаткової угоди в день укладення Основного Договору, так як:

- Не наступили в день підписання Основного договору обставини, передбачені пунктом 5.2. Основного договору, які дозволяють внесення змін та доповнень до Основного договору в частині зміни процентної ставки.

Фактично укладення додаткової угоди є доповненням Основного договору умовами, які суперечать самим умовам основного договору.

08.05.2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року, якою викладено п. 1.6.4. Договору у наступній редакції:

«Строк сплати процентів встановлено з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.»

В Основному договорі пункту 1.6.4. не існує, і тому вносити зміни до неіснуючого пункту неможливо.

1.2. Викласти Додаток № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 1136966000 від 18.07.2008 року у новій редакції згідно з Додатком № 1 до цієї Додаткової угоди.

2. Інші умови Договору залишаються незміненими.

3. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.

05.12.2017 року позивачами було доповнено позов додатковими вимогами до ПАТ «Укрсибанк» про визнання недійсним договору.

В своїх доповненнях позивачі посилалися на наступні обставини, а саме:

Оспорюваний договір кредиту був підписаний ОСОБА_3 з відповідачем, що свідчить про те, що ОСОБА_1 на час укладання договору погоджувалася на всі умови, прописані в ньому.

Крім того, ОСОБА_2 , яка є поручителем за даним договором кредитування, теж погодилася на зазначені умови договору кредиту, але ОСОБА_2 , погодилася бути поручителем по договору від 18.07.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 тільки на тих умовах, які вказані в оскаржуваному договорі.

Відповідно до норм ст. 559 ЦК України (в редакції на 05.12.2017р.) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

В день укладання основного договору (про надання споживчого кредиту), а саме 18.07.2008 року поручитель підписав договір поруки з відповідачем про те, що він поручається за всі пункти цього договору.

При укладанні інших додаткових угод до оскаржуваного договору поручитель, не був присутнім та не знав про них, що підтверджується відсутністю підпису поручителя в згаданих додаткових угодах, а також самим договором поруки, в якому Банк з незрозумілих причин всупереч вимогам ст. 559 ЦК України, прописав, що поручитель погоджується на будь-які зміни (істотні та неістотні) до оспорюваного Основного договору навіть не знаючи, які зміни можуть туди вноситися.

В той же день, а саме 18.07.2008 року при укладенні з ОСОБА_3 Основного оспорюваного договору Банк уклав додаткову угоду (18.07.2008 року) без номеру, якою істотно змінив умови договору, не повідомивши про це поручителя.

Ці зміни до Основного договору позивач вважає кабальними, що суперечать ст.. ст.. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме процентна ставка та штрафні санкції були застосовані не співрозмірно великими до наданого кредиту, що в свою чергу потягло на сьогоднішній день повну сплату позивачем ОСОБА_1 тіла кредиту, додаткових відсотків по кредиту і борг нарахований на позивачку Банком на сьогоднішній день перевищує тіло кредиту - яке фактично сплачено, так як тіло кредиту є 35 000 дол. США, а за даним договором Стефанишиною сплачено 43 861, 68 дол. США.

Тобто відповідно до оспорюваних умов Договору Банк фактично повернув на день подачі позову всі кошти, які у нього брав позивач, додаткові відсотки за даним кредитом, та намагається стягнути з ОСОБА_1 додатково «борг», який перевищує тіло наданого кредиту, а саме ОСОБА_1 вже було сплачено відсотки за користування кредитом в розмірі 30 100, 68 дол. США (станом на 27.10.2016 року) та погашено Основний кредит в сумі 13 761 дол. США (станом на 27.10.2016 року), що було надано суду Банком при подачі позову про стягнення заборгованості за кредитом – справа № 521/18657/16-ц.

Тобто згідно з умовами оспорюваного договору та додаткових угод до нього ОСОБА_1 повинна сплатити Банку відсотки у розмірі 50 000 дол. США за користування кредитом у розмірі 35 000 дол. США, що напряму суперечить п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме - є несправедливими.

Також Банком порушено ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме право споживача на інформацію про продукцію, що підтверджується відсутністю підписів в даному Договорі не тільки ОСОБА_1 на всіх аркушах Договору (розрахунках по Договору), а що найголовніше відсутність підпису ОСОБА_2 , яка мала б знати відповідно до Закону за що саме вона виступає поручителем.

Також дії Банка при укладанні цього Договору чітко підпадають під ст.. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме заборона нечесної підприємницької практики, яка включає в себе будь-яку діяльність що вводить споживача в оману або є агресивним, так як відсутність підписів позивачів беззаперечно на всіх документах, які є частиною оспорюваного Договору говорить саме про те, що дії відповідача були направлені на приховування повної інформації за оскаржуваним договором від позивачів цим самим вони не були обізнані щодо основних умов оскаржуваного договору.

Відповідно до цих простих розрахунків, ОСОБА_1 сплатила відповідачу за кредит в розмірі 35 000 дол. США, який їй був наданий Банком, 43 861,68 дол. США станом на 27.10.2016 року, згідно з розрахунків по оспорюваному кредиту, наданих Банком у справі за позовом Банка про стягнення заборгованості за кредитом (справа № 521/18657/16-ц).

Відповідно до п. 7.13, а саме те, що даний договір відповідає Закону України «Про захист прав споживачів» в даному випадку не означає, що вставивши в цей договір такий пункт всі перераховані обставини, які були вчинені Банком, мають право на легалізацію відповідно до законодавства України.

Крім того, додатки до Основного договору та додаткових угод (розрахунки по Договору) не підписані ОСОБА_1 на всіх аркушах, і поручителем по договору ОСОБА_2 також взагалі не підписані.

Підписаний лише останній аркуш ОСОБА_1 , що говорить саме про ту обставину, що Банк приховав від позичальника порядок розрахунків (істотні умови Договору).

Згідно з п. 3.4.5. Договору, сукупна вартість кредиту визначається «Графік платежів визначення сукупної вартості кредиту» (Додаток № 2) – оспорюваний договір не містить додатку № 2, а лише додається до додаткової угоди від 18.07.2008 року без номеру, якою були істотно змінені умови договору без поручителя ОСОБА_2 в день укладання оспорюваного договору, що говорить про те, що також і ОСОБА_1 не розуміла всіх нюансів Договору, так як при підписанні Основного договору цього додатку до нього не існувало.

Відповідно до ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тому позивачі вважають, що при укладанні Договору Банк приховував істотні умови Договору, не роз`яснивши їм, як споживачам, наслідки підписання такої угоди, чим порушив Постанову Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року.

Крім того, під час розгляду справи позивачі наголошували та надали до суду документи про те, що Банком і досі не надана будь-яка інформація стосовно даного кредитного договору відповідно до їх запиту до відповідача від 28.03.2019 року, а тому позивачі вважали, що відповідно до зазначених обставин оспорюваний договір не тільки суперечить ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», але і згідно з матеріалами справи (відсутність підпису позивачів на всіх документах Договору) говорить про те, що волевиявлення ОСОБА_1 не відповідали її внутрішній волі так як діями працівників Банка вона була позбавлена повної та достовірної інформації щодо основних умов оспорюваного договору.

Тому об`єднані – доповнені вимоги позивачів були сформовані щодо визнання договору від 18.07.2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту недійсним в повному обсязі, визнання додаткової угоди до договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року від 18.07.2008 року без номеру недійсною, визнання додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року від 08.05.2009 року недійсною, визнання договору поруки № 215876 від 18.07.2008 року припиненим.

Представник відповідача позов не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що є рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.06.2017 року за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яким суд задовольнив вимоги Банку та стягнув з відповідачів 23 907, 02 дол. США. Крім того, при підписанні Договору сторони розуміли значення своїх дій, а також бажали настання всіх наслідків за цим договором, що підтверджується тією обставиною, що сторони виконували протягом багатьох років умови договору, а саме з 2008 року по 2016 рік.

Крім того, представник відповідача зазначив, що при укладенні Договору Банком жорстко було дотримано вимог закону Закону України «Про захист прав споживачів», а також відповідно до постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, було дотримано всіх умов щодо надання інформації позивачам, а саме - ОСОБА_1 було отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства, в якому ретельно були розписані всі переваги та недоліки оспорюваного договору, але надати суду будь-яке підтвердження щодо отримання вказаного листа ОСОБА_1 Банк не в змозі, так як такого підтвердження у них немає, на що представник Банку посилається в своїх поясненнях.

Також представник відповідача пояснив, що додаткова угода до Основного договору Банком не виконувалася, а саме процентна ставка у розмірі 15,47 %, підвищення якої було передбачено Додатковою угодою, позивачу – ОСОБА_1 не нараховувалася, але навіщо Банк укладав додаткову угоду, представник відповідача пояснень не надав.

Однозначно представник відповідача наполягав в судовому засідання на тому, що за Оспорюваного договором Банк стягував 13,5 % річних, але будь-яких підтверджень з цього приводу представником Банку суду надано не було, хоча судом була надавана йому така можливість як і під час досудового розгляду, так і під час судового розгляду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11368966000, згідно з яким Банк зобов`язується надати Позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, Доллар США, в сумі 35000 (Тридцять п`ять тисяч) доларів США, що дорівнює еквіваленту 169410,50 (Сто шістдесят дев`ять тисяч чотириста десять грн. 50 коп.) гривень за курсом НБУ на день укладання Договору, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі. При цьому Сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту зазначається в Договорі лише в разі надання Банком кредиту в іноземній валюті.

18.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до Договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року, згідно з якою у вищезазначений Договір вносилися наступні зміни:

1.Додано до Договору Додаток №2 – «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», в якому чітко простежується нарахування процентів, які напряму суперечить процентам, передбачених в Договорі.

2.Додано до Договору Додаток № 3 – Тарифи Банку.

- Пункт 1.3.5. викладено в наступній редакції:

1.3.5. позичальник згідно умов договору сплачує Банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі.

3.Пункт 3.5. доповнено новим підпунктом 3.5.5 наступного змісту:

- 3.5.5. Сплачувати платежі на користь третіх осіб в порядку та умовах, визначених законодавством України, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині оплати нотаріальних дій, Законом України «Про страхування» в частині сплати стразових платежів при укладенні угод страхування, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в частині оплати послуг суб`єктів оціночної діяльності, Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» в частині сплати державного мита, тощо.

Крім того пункту 3.5. в Договорі № 11368966000 від 18.07.2008 року – не існує взагалі.

4.Пункт 5.2. доповнено новим абзацом наступного змісту:

У випадках настання обставин:

-передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 Договору – процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п..1.3.1. Договору;

-передбачених підпунктом «в» пункту 5.2. Договору – процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10 відсотків для кредитів у національній валюті та не більше 5 відсотків для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно п 1.3.1. Договору;

-передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 Договору – процентна ставка за користування кредитними коштами встановляється на рівні діючих процентних ставок Банку за програмами кредитування.

-Пункт «г» в договорі № 11368966000 від 18.07.2008 року взагалі не був передбачений.

08.05.2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11368966000 від 18.07.2008 року, якою викладено п. 1.6.4. Договору у наступній редакції:

«Строк сплати процентів встановлено з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.»

1.2. Викласти Додаток № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 1136966000 від 18.07.2008 року у новій редакції згідно з Додатком № 1 до цієї Додаткової угоди.

2. Інші умови Договору залишаються незміненими.

3. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.

Договір про надання споживчого кредиту від 18.07.2008 року разом із невід`ємними частинами у вигляді додаткових угод відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим з наступних підстав.

Пункти 1.3.1., 1.3.4., 1.6., 1.7., 3.4.4. Основного Договору суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», чим спричиняють шкоду позичальнику, а саме: пунктами 1.6. та 1.7. Договору передбачена черговість погашення грошових зобов`язань і встановлено, що у разі перерахування грошових коштів на погашення будь-яких грошових зобов`язань Позичальника за Договором з порушенням черговості, Банк вправі самостійно перерозподілити кошти, що надійшли в рахунок погашення таких грошових зобов`язань. Тобто у випадку, коли ОСОБА_6 на рахунок Банку вносить більшу суму грошових коштів, ніж це необхідно згідно черговості, Банк користується коштами на свій розсуд без відома Позичальника, та не погашає кредит частково, так як такі дії не передбачені Договором, що не відповідає вимогам ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначеними пунктами 1.6. та 1.7. Банком завідомо встановлена черговість платежів, яка дає Банку можливість вчиняти будь-які бухгалтерські проводки без відома Позичальника з моменту внесення Позичальником коштів на рахунок Банку.

Пунктом 3.4.4. передбачено, що Позичальник зобов`язаний застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії на строк не менше одного календарного року та зобов`язується здійснювати подальше щорічне страхування предмету застави на користь Банку у тій же рекомендованій Банком страховій компанії.

Відповідно до ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Договір створює значний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а тому договір про надання споживчого кредиту №11368966000 від 18.07.2008 року підлягає визнанню недійсним.

Аналізуючи обставини, які були підставою для укладання Додаткової угоди в день підписання Основної угоди, суд погоджується з позицією позивача, що фактично не існувало будь-якої підстави для укладення зазначеної додаткової угоди в день укладення Основного Договору, так як:

- Не наступили в день підписання Основного договору обставини, передбачені пунктом 5.2. Основного договору, які дозволяють внесення змін та доповнень до Основного договору в частині зміни процентної ставки.

Фактично укладення додаткової угоди є доповненням Основного договору умовами, які суперечать самим умовам основного договору, так як Додатковою угодою від 18.07.2008 року вносилися зміни в неіснуючі пункти Основного договору, що є підставою для приховування усіх істотних умов Договору та реальних наслідків в процесі його виконання.

Крім того, під час укладання Основного договору позивачу – ОСОБА_1 , був наданий додаток № 1 – Графік погашення кредиту, в якому зазначено тільки дата погашення кредиту та залишок максимальної заборгованості за кредитом в доларах США, що не відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанові Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року, так як відсутність всіх інших виплат за отримання та користуванням кредиту не давало можливість позивачці бути обізнаною стосовно всіх істотних умов Договору при розрахунках, що є фактичним приховуванням інформації.

Додатковою угодою від 18.07.2008 року було додано до Основного договору Додаток № 2 та Додаток № 3, проте Основний Договір в пунктах 3.4.5. та 7.5. містив посилання на такі додатки, однак до Основного договору додані вони не були. Представник відповідача не надав пояснень стосовно таких обставин, з чого суд робить висновок про приховування цих додатків від позичальників під час укладання Основного договору.

Відповідно до п. 3.1. Постанови Правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року (яка діяла на час укладення Договору), Банки зобов`язані у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис супної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Всупереч зазначеному п. 3.1. Постанови, Банком ці вимоги виконані не були, так як Додаток № 2, доданий Додатковою угодою «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» не містить інформації щодо процентної ставки згідно з якою зазначеним додатком розраховані щомісячні виплати для позичальника.

Крім того, графа № 7 зазначеного Графіку містить інформацію щодо реальної процентної ставки, а не процентної ставки за кредитом, що не дає можливості позичальнику бути обізнаним про справжні умови кредитування. Реальна процентна ставка за своєю природою не співпадає із процентною ставкою за кредитом, а тому зазначення її в графі, всупереч вимогам закону, яка передбачає процентну ставку, з якої проводиться розрахунок виплат, є фактичним приховуванням повної та достовірної інформації для позичальника.

Представник відповідача пояснив, що додаткова угода до Основного договору Банком не виконувалася, а саме процентна ставка у розмірі 15,47 %, підвищення якої було передбачено Додатковою угодою, позивачу – ОСОБА_1 не нараховувалася, але навіщо Банк укладав додаткову угоду, представник відповідача пояснень не надав.

Однозначно представник відповідача наполягав в судовому засідання на тому, що за Оспорюваним договором Банк стягував 13,5 % річних, але будь-яких підтверджень з цього приводу представником Банку суду надано не було, та не спростовано твердження позивача стосовно відсутності процентної ставки, яка стягувалася при здійсненні ОСОБА_1 виплат, хоча судом була надавана йому така можливість як і під час досудового розгляду, так і під час судового розгляду.

Відповідно до Судової практики розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 – 2012 рр.) Верховного суду України від 01.02.2013 року, Сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законах № 1023-XII та № 2664-III терміни "споживчий кредит", "фінансова установа", "фінансова послуга" дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону № 1023-XII.

Підхід Європейського Союзу (далі - ЄС) до ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг базується на трьох основних принципах. Споживачі повинні мати доступ до: достатньої інформації для прийняття поінформованих рішень при купівлі фінансових послуг; не затратних механізмів захисту від порушень договору про надання фінансових послуг; програм фінансової освіти.

Ці принципи охоплені у кількох Директивах ЄС, які стосуються захисту прав споживачів, а саме: розкриття інформації та реклами, практики продажів, ведення рахунків клієнтів, компенсаційних та гарантійних схем, а також конкуренції та фінансової стійкості надавачів послуг.

Оскільки банківська система в Україні є найбільшим сегментом вітчизняного фінансового сектору, ці послуги регулюються значною кількістю як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів: ЦК, законами від 07 грудня 2000 р. № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", від 05 червня 2003 р. № 898-IV "Про іпотеку", від 05 квітня 2001 р. № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", постановою Національного банку України (далі - НБУ) від 28 серпня 2001 р. № 368 "Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні", постановою НБУ від 10 травня 2007 р. № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" та ін.

В Україні, незважаючи на законодавче закріплення, не повною мірою реалізуються такі права споживачів у кредитно-фінансових правовідносинах, як право на достовірну інформацію про послугу та умови договору. Споживачі не мають ані достатньої інформації про фінансові послуги, які їм надають, ані необхідних знань, щоб їх зрозуміти. Вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов`язань та порівняти умови надання послуг, що пропонуються різними фінансовими установами.

Прикладами несправедливих умов угод у фінансовій сфері можна назвати: безповоротне зобов`язання споживача виконувати умови договору, з якими він не мав можливості ознайомитися до укладення договору; надання можливості продавцю чи постачальнику без вагомої причини змінювати в односторонньому порядку будь-які характеристики продукту чи послуги, які мають надаватися.

Відповідно до п. 12 постанов и Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (далі - постанова Пленуму № 5) у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Аналогічне положення міститься у ч. 9 ст. 15 Закону № 1023-XII.

Відповідно до п. 1.3. постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, банки зобов`язані забезпечувати виконання Правил під час укладання кредитних договорів зі споживачами.

Пунктом 2.1. Правил передбачений обов`язок банків перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши в тому числі орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

-Умови кредитування, зокрема:

?Можливу суму кредиту;

?Строк, на який кредит може бути одержаний;

?Мету , для якої кредит може бути використаний;

?Наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача;

?Тип процентної ставки (фіксована, плаваюча, тощо);

?Переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

-Орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням:

? Процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб – страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо)

?Варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги

?Можливості та умов дострокового повернення кредиту.

-Інші умови передбачені законодавством.

Пунктом 2.2. Постанови передбачено, що інформація про платежі споживача, які зазначені в п. 2.1. цієї Глави, надається з обов`язковим визначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

Пунктом 2.3. передбачено, що у разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, Банки мають обов`язково ознайомити споживача з умовами а також зі строком протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміни.

Пунктом 2.4. передбачено, Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

А саме Пунктом 2.5. передбачено, банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу Банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Як встановлено судом під час слухання справи та не заперечувалося представником відповідача, Банк не надав суду письмове підтвердження ОСОБА_1 про ознайомлення з інформацією передбаченою розділом 2 Правил надання Банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Тому суд приходить до висновку, що викладені обставини позивачами в своїх позовних вимогах є об`єктивними та достовірними, і що дійсно при укладенні оспорюваного Догвоору Банком не була надана повна та достовірна інформація стосовно оскаржуваного кредиту ОСОБА_1 , та що відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» він повинен бути визнаний недійсним.

Крім того, судом встановлено, що споживчий кредит ОСОБА_1 брався на придбання однокімнатної квартири в м. Одеса, за адресою: АДРЕСА_1 , і як пояснила сама позивачка в судовому засіданні, що якби їй було відомо про всі істотні умови оскаржуваного договору, вона б не стала укладати даний договір, так як придбана нею квартира ані в 2008 році, ані в 2019 році не коштує тих грошей, які їй фактично передбачено виплатити Банку і даний Банк був не першим Банком в який вона завітала, в інших Банках умови які їй були доведені до відома їй не підходили. В цьому Банку дані істотні умови Договору представниками банку були замовчані і до відома не доведені, що підтверджується позицією представника Банка в судовому засіданні, яку викладено у письмовій формі.

Тобто, відсутність у Банка письмового підтвердження ОСОБА_1 про всі істотні умови оскаржуваного договору підтверджує фактично порушення Банку Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, суд вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. 2 ст. 11, ч. 10 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (редакція від 13.01.2006 року, що відповідає редакції ст. 11, ст. 18 від 01.01.2019р. та ст. ст. 2, 9 Закону України «Про споживче кредитування») до договорів, укладених із споживачами, про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Виходячи з позиції Верховного суду України, висловленої в Судовій практиці розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 – 2012 рр. від 01.02.2013 року, суд виходить з припущення, що позивачі по справі будучи споживачами в даному оспорюваному договорі не мають спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг), що конкретно було підтверджено позицією представника Банку під час судового розгляду так як, представник Банку, будучи дипломованим юристом, маючи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, будучи підготовленим до всіх нюансів даного спору, попросив у суду оголосити перерву у судовому засіданні для розробки більш детальних заперечень та пояснень у справі, просив суд оголосити перерву для зустрічі з цього питання з спеціалістом в цій галузі.

Із зазначеного суд робить однозначний висновок про складність умов оспорюваного договору для простого споживача з урахуванням тих обставин, що інформацію за Договором Банку споживачу не було надано взагалі, і тому даний Договір а також додаткові угоди до нього, які є невід`ємною частиною цього Договору, слід вважати недійсними.

Щодо вимог про визнання договору поруки припиненим слід відмовити, так як згідно з Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 року, в ст. 559 ЦК України було внесено зміни, а саме у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, передбачено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію.

Тому на тих підставах, на яких заявлені вимоги ОСОБА_2 , а саме припинення договору поруки у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності ОСОБА_1 без відома ОСОБА_2 , слід відмовити, так як зміни внесені в ст. 559 ЦК України, передбачають що положення зазначеної статті застосовуються до відносин, що виникли до введення в дію цього Закону.

Крім того, суд зазначає, що підставами звернення до суду позивачів з вимогами оскарження кредитного договору, укладеного 18.07.2008 року явилися ті обставини, що в 2016 році ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом і саме після судового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.06.2017 року про задоволення вимог Банку, позивачі усвідомили порушення своїх прав, а саме їм стало зрозуміло істотні умови даного договору та наслідки, які вони породжують, крім того суд вважає за необхідне визначити, що в даному випадку відповідно до ст. 261 ЦК України суд вважає, що строк позовної давності позивачами не пропущений, так як за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

В даному випадку позиція відповідача, тобто Банка полягає в тому, що навіть при розгляді справи в суді позивачка ОСОБА_1 звернулася до Банку із заявою про надання їй повної інформації стосовно її кредитної справи 28.03.2019 року, але до часу ухвалення судом рішення Банк продовжує приховувати інформацію по кредитній справі від позивача, що є підтвердженням того, як відповідач приховує достовірну та повну інформацію по оскаржуваному договору і строки у позивачів не пропущені так як має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині визнання недійсним договору про надання споживчого кредитку та додаткових угод до нього, а в частині визнання поруки припиненою суд відмовляє за безпідставністю цих вимог.

Разом з тим, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1280 грн., який вона сплатила при подачі позовної заяви (ст.141 ЦПК України)

Керуючись ст.ст.10-11, 15-16,18-19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.203,215,559 Цивільного кодексу України, ст.ст.76-79, 83, 141, 258-259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткових угод до договору про надання споживчого кредиту недійсними та припинення договору поруки -задовольнити частково.

Визнати договір про надання споживчого кредиту №11368966000 від 18 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», недійсним.

Визнати Додаткову угоду без номеру до договору про надання споживчого кредиту №11368966000 від 18 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», недійсною.

Визнати Додаткову угоду №1 від 08 травня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту №11368966000 від 18 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», недійсною.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 25.10.2012р. Малиновським РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 23 травня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН