Рішення № 81940414, 22.05.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року Справа № 925/263/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача – Попельнюх А.О. - адвокат,

від відповідача – Чорноіваненко Д.О. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Че”, м. Черкаси

до товариства з обмеженою відповідальністю “Лерош”, м. Черкаси

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю “Еко-Че” до товариства з обмеженою відповідальністю “Лерош” про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 07/07/17 від 07 липня 2017 року укладеного між сторонами, з підстав визначених ч.ч. 3, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 02 квітня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02 квітня 2019 року розгляд справи по суті було відкладено на 21 травня 2019 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 21 травня 2019 року було оголошено перерву до 10 год. 30 хв. на 22 травня 2019 року.

21 травня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд поновити процесуальний строк для подачі відзиву на позов.

Ухвалою суду від 22 травня 2019 року відмовлено відповідачу у поновленні процесуального строку для подання відзиву. Відзив залишено без розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував.

В обґрунтування поданого позову позивач вказував, що у відповідача були відсутні повноваження на укладання спірного правочину, оскільки орендодавець не є власником приміщень. Також позивач зазначав, що до орендованих позивачем приміщень за спірним договором оренди було безпідставно включено площі приміщень, які є місцями загального користування, а тому останні не можуть бути окремим об`єктом оренди.

В судовому засіданні, яке відбулося 22 травня 2019 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/263/19.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 07 липня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Лерош” (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Еко-Че” (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна за №07/07/17.

Відповідно до пункту 1.1. даного договору орендодавець зобов`язався передати орендарю у строкове платне користування частину приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , літера А-9.

Загальна площа приміщення – 210,4 кв.м., площа приміщення, що використовує орендар – 49,73 кв.м. (п. 1.1.1. договору).

Поверх перший, категорія 1: робочі кабінети з денним освітленням, кондиціонуванням, централізованим опаленням: №1-15 - 25,8 кв.м., №1-16 -12,5 кв.м.;

Категорія 4: службові приміщення загального користування: №1-5 - 1,4 кв.м., № 1-6 -1,3 кв.м.;

Категорія 5: сервітутні проходи і коридори № №1-1, 1-2 – 8,73 кв.м (п.п. 1.1.3, 1.1.4 договору).

Передача в оренду і повернення майна здійснюється за актами прийому-передачі (Додаток №1), які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. В актах прийому-передачі сторони фіксують стан майна та зазначають інші необхідні відомості про майно. Обов`язковим додатком до актів прийому-передачі є фото звіти (Додаток №2), які засвідчують якісний стан майна на момент прийому-передачі (п. 3.2. договору).

Передача майна відбулася 07 липня 2017 року про що свідчить копія акту приймання-передачі оренди нерухомого майна від 07 липня 2017 року (а.с. 20).

За даним актом було передано приміщення, що зазначені в п. 1.1.4 договору.

Вказаний акт підписаний та скріплений печатками сторін, зауважень щодо прийнятого в оренду майна позивач не мав.

Водночас, додатків до акту у вигляді фото звітів матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.3 ст. 767 ЦК України наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Також ст. 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, відсутність фото звітів, які б мали засвідчувати якісний стан майна на момент прийому-передачі приміщень не свідчить про не укладання між сторонами договору оренди та прийняття орендарем майна у найм.

Крім того, якщо наймач під час прийняття майна не переконався у його справності, то в силу закону (ч.3 ст.767 ЦК України) річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Згідно п. 10.1 договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами.

Строк оренди майна за цим договором становить один рік і набуває чинності з моменту його підписання. У разі відсутності взаємних претензій, договір вважається пролонгованим на наступний термін, без обмеження кількості пролонгацій, якщо жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати договір не пізніше 30 днів до закінчення строку його дії (п. 10.2. договору оренди).

Оскільки від сторін були відсутні заяви про розірвання договору, то з урахуваннями п. 10.2. договору вказаний правочин було пролонговано сторонами на наступні періоди.

Строк дії договору закінчується 07 липня 2019 року.

Згідно п. 1.2. договору майно належить орендодавцю на праві власності згідно договору купівлі-продажу та технічного паспорту на нежитлове приміщення, видане Черкаським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3, ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов`язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов`язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов`язків у майбутньому припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно інформації, яка є публічною та загальнодоступною і міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 31 жовтня 2016 року власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є товариство з обмеженою відповідальністю “Лерош”.

Підставою виникнення права власності є протокол №5 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Лерош” виданий 06 жовтня 2016 року; передавальний акт, виданий 06 жовтня 2016 року та протокол загальних зборів учасників приватного підприємства “Агентство ОСОБА_1 ”, виданий 30 вересня 2016 року.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що орендоване майно на момент укладання договору не належало орендодавцю на праві власності і як наслідок позивач не довів суду тієї обставини, що відповідач не мав права укладати спірний договір оренди.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В позовній заяві позивач не обґрунтував в чому саме спірний договір оренди порушує його права як орендаря, враховуючи ту обставину, що останній не є власником об`єкту оренди.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 793 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, а також ч.1 ст. 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач не вказує в позові, як на підставу своїх вимог, якому саме закону не відповідає договір в частині включення до об`єкту оренди частини приміщень загального користування і чому саме частина приміщень загального користування не може бути предметом договору оренди.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстав для визнання недійсним договору оренди, або його частини не має, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд стягнути з позивача 6 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла або які очікує понести у зв`язку із розглядом справи сторона подає разом із першою заявою по суті спору.

Оскільки ухвалою суду від 22 травня 2019 року відзив залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, то слід дійти висновку, що від відповідача у визначені законом строки не надійшов до суду попередній розрахунок суми судових витрат, а тому суд відмовляє у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. 00 коп. на підставі ч.2 ст.124 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ч. 2 ст. 124, ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Че” до товариства з обмеженою відповідальністю “Лерош” про визнання договору недійсним - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 24 травня 2019 року.

Суддя А.В.Васянович