Рішення № 81933757, 15.05.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/7412/18

Провадження №2/639/749/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого - судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Пивоварової Т.В.,

представника позивача - Плотнікової І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариство «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування,-

ВСТАНОВИВ:

21.12.2018 року позивач АТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу АТ «Укрсоцбанк» до цього майна; визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 15.11.2005 року відповідач уклав з позивачем договір кредиту № 823/2-27/24/5-48.В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки № 823/3-27/24/5-78 від 15.11.2005 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: 3-кімнатну квартиру НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Ст. 4 іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У зв`язку з грубим порушенням позичальником умов кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, позивач в позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено умовами іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку». Зокрема, 30.01.2018 року позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.31.08.2018 року позивачем, як законним власником, була здійснена спроба потрапити у власне майно, однак було виявлено, що у ньому незаконно проживає відповідач, який чинив фізичні перешкоди в доступі та користуванні майном.Своїми діями відповідач порушує Конвенцію про захист прав і основоположних свобод від 1950 р., Конституцію України, Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Проте внаслідок незаконних дій відповідача позивач фактично позбавлений можливості користуватись своїм майном. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми ст.ст. 3, 316, 317, 319, 321, 328, 383,391 ЦК України, а також на висновки, що містяться в постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі №6-709 цс 16 та абзац 2 п.34 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому міститься висновок, що власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п.3 ч.1 ст. 346 ЦК України).

У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.02.2019 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування. Призначено судове засідання.

В судовому засідання 15.05.2019 року представник позивача Плотнікова І.Ю. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, посилаючись на викладені в позові обставини та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ст. 128 ЦПК України, у судове засідання повторно не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не надав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.05.2019 року, зазначеної в протоколі судового засіданні, проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши письмові доказ, приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 15.11.2005 року ОСОБА_1 уклав з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» договір кредиту № 823/2-27/24/5-48 (а.с.10-17).В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 823/3-27/24/5-78 від 15.11.2005 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: 3-кімнатну квартиру НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18-21).

Відповідно до положень п. 4.5.3. Іпотечного договору, іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.07.2018 року, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» є власником 3-кімнатної квартири АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 30.01.2018 року, державний реєстратор Калініна Людмила Миколаївна, Зміївська міська рада, Харківська обл., підстава виникнення права власності: договір іпотеки, сері та номер: 812, виданий 15.11.2005, видавник: приватний нотаріус Бінус О.О., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39511569 від 05.02.2018, Калініна ОСОБА_2 , Зміївська міська рада, Харківська обл. (а.с.6-9).

Позивачем надано копію акту перевірки/огляду майна від 31.08.2018 року, складеного представниками за довіреністю АТ «Укрсоцбанк» Васьківським ОСОБА_3 . та ОСОБА_4 , якими було здійснено запланований виїзд за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказано в акті, майно є власністю АТ «Укрсоцбанк» згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для огляду майна в доступі відмовлено, в квартирі встановлено присутність особи: ОСОБА_1 , який чинив фізичну перешкоду в доступі та користуванні майна (а.с.22).

З отриманої судом довідки від 02.04.2019 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідач).

Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, згідно з ч.5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст. 383 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-709цс16).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз`яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, однак це є категорією житлового законодавства, тому при розгляді справи суд приходить до висновку, що позивачем не доведено будь-якими доказами наявність передбачених законом, Житловим законодавством України, підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Також не доведено позивачем належними доказами і факт чинення відповідачем перешкод у здійсненні позивачем права користування нерухомим майном за його призначенням – житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а наданий позивачем на підтвердження вказаних вимог єдиний доказ - акт від 31.08.2018 року, складений виключно представниками позивача, суд вважає неналежним та недостатнім для встановлення вказаних законом обставин для задоволення позову, поданого до суду 21.12.2018 року, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в порядку ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 89, 141, 265, 268, 280-282 ЦПК України та ст. 256-258, 260, 267, 1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариство «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, код ЄДРПОУ: 00039019;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 23.05.2019 року.

Суддя Н.В.Баркова