Ухвала суду № 81886257, 17.05.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

17 травня 2019 року м. Рівне №460/1111/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринець Д.Є., після одержання позовної заяви

Товариства з обмеженою відповідальністю "Флавія" до Рівненської обласної державної адміністрації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області в особі відділу у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному ГУ Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, скасування внесення відомостей зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флавія" (далі ТОВ "Флавія") звернулось з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області в особі відділу у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному ГУ Держгеокадастру у Рівненській області у якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації (33028, м. Рівне, майдан Просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712) від 27.12.2018 №979 "Про надання згоди на об`єднання земельних ділянок", на виконання якого розроблено технічну документацію щодо об`єднання земельних ділянок площею 0,1208 га (кадастровий номер НОМЕР_4) та площею 3,0960 га (кадастровий номер НОМЕР_5);

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. голови Рівненської обласної державної адміністрації (33028, м. Рівне, майдан Просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712) від 07.02.2019 №90 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок", яким погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок державної власності: площею 0,1208 гектара (кадастровий номер НОМЕР_6) та 3,0960 гектара (кадастровий номер НОМЕР_7), які розташовані за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області, без зміни їх цільового призначення;

3. Скасувати внесення Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області (33000, м. Рівне, вул. 16 Липня, 38, код ЄДРПОУ 39768252) в особі відділу у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області, відомостей до Державного земельного кадастру про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на земельну ділянку площею 3,0960 га з кадастровим номером НОМЕР_8 за ТОВ "Флавія" (код ЄДРПОУ 33289629).

4. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (33000, м. Рівне, вул. 16 Липня, 38, код ЄДРПОУ 39768252) в особі відділу у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області, відновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на земельну ділянку площею 3,0960 га з кадастровим номером НОМЕР_8 за ТОВ "Флавія" (код ЄДРПОУ 33289629).

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161,171 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали позовної заяви ТОВ "Флавія", суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах, зокрема від 24.04.2018 в справі № 825/478/17 та від 05.12.2018 у справі № 815/7008/15, неодноразова вказувала, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа № 607/10615/15-а) та від 28 березня 2018 року (справа № 554/1649/16-а) вказано, що не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як зазначено у п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин є: обов`язкова участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про публічне право, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є визнання протиправними рішень відповідача з об`єднання земельних ділянок, скасування подальшої реєстрації ділянки в державному земельному кадастрі та відновлення попереднього запису в реєстрі речових прав за позивачем.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зауважує на порушенні відповідачем прав користування ТОВ "Флавія" вищезазначеними земельними ділянками, оскільки останній є орендарем земельних ділянок на підставі договору оренди за яким відбулась пролонгація терміну дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 2 цього Закону, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У статті 13 цього Закону, наведене визначення договору оренди землі, а саме - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В свою чергу, відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

Із наведених законодавчих визначень вбачається, що договір оренди землі не відноситься до адміністративних договорів.

Крім того, статтею 35 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Тобто, у випадку визнання недійсним та скасування договору оренди землі індивідуальні акти органу державної влади, якими реалізовуються волевиявлення держави як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права, суд доходить висновку, що будь-які дії щодо передачі земельних ділянок, що перебувають в державній власності, в оренду відповідно до вимог ст.33 Закону України "Про оренду землі" здійснюються відповідними органами не в межах виконання управлінських та владних повноважень.

При цьому суд бере до уваги правову позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, висловленої у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14), відповідно до якої відповідач як власник землі (відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України) вільний у виборі суб`єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом та при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.

В силу приписів Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 р. у справах № 465/7909/15-а та № 539/1957/16-а.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Пунктами "а", "б" частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, Верховним Судом України зроблено висновок про те, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу вищезазначеного суд дійшов висновків, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб`єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, спір у справі виник між юридичною особою та суб`єктом владних повноважень поза межами публічно-правових правовідносин, оскільки не пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права користування земельною ділянкою, а отже, з урахування суб`єктного складу учасників справи, віднесений до юрисдикції господарського суду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду, що виключає розгляд цієї справи за правилами КАС України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Роз`яснити позивачу, що з цим позовом він має право звернутися до господарського суду Рівненської області, в порядку господарського судочинства

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Суддя Махаринець Д.Є.