Рішення № 81885176, 20.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року м.Київ справа № 359/10151/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Бориспільського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - відповіда), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні державної пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду Київської області призначити ОСОБА_1 державну пенсію за віком згідно ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.07.2018.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2018 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання призначити пенсію за віком передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

21 січня 2019 року матеріали адміністративної справи №359/10151/18 надійшли на адресу суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито провадження у справі №359/10151/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі телефонограми Київського обласного управління пасажирського автотранспорту, згідно з наказом начальника Бориспільського АТП 31017 від 02.06.1986 №85-К, його як слюсара з ремонту автомобілів було відряджено строком на десять днів з 12.06.1986 року для обслуговування рухомого складу ПУСО до селища Вільча Поліського району Київської області, яке визначено зоною відчуження у зв`язку з радіоактивним забрудненням внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку з виконанням позивачем робіт з обслуговування та ремонту рухомого складу ПУСО в зоні відчуження, останньому було присвоєно статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії, про що свідчить посвідчення, видане Київською обласною державною адміністрацією 14.04.1993 серії НОМЕР_1 .

29 липня 2018 року позивачеві виповнилося 50 років і він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС".

Проте, в оформленні пенсії за віком на пільгових умовах йому було відмовлено, оскільки періоди роботи в зоні відчуження не підтверджено первинними документами.

Позивач вказує, що факт виконання ним трудових обов`язків по ремонту автотехніки встановлено та підтверджено свідками в ході розгляду справи №2-79/1993 Бориспільським міським народним судом Київської області.

Так, рішенням Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993 встановлено факт знаходження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , в зоні відчуження біля села Черевач Чорнобильського району з боку села Розсохи Чорнобильського району у період часу 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 червня 1986 року.

Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Вважає, що подані ним до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України документи та рішення Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993 підтверджують його участь у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, та свідчать про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що абзацом 1 частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В залежності від періодів роботи у зоні відчуження, вік виходу на пенсію зменшується на 10, 8 та 5 років.

Відповідач зазначає, що учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. у зоні відчуження незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Згідно статті 15 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є періоди роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно з розділом 2 пункту 2.1 підпункту 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 27.12.2005 за №1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додається посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та довідка про період участі у ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, форма якої затверджена постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, яка видається на підставі первинних документів лише тими підприємствами, організаціями, в складі яких працівник безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС визначає право на пільги, передбачені статтею 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Умови надання пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначаються тільки статтею 55 цього Закону на підставі первинних документів.

Вказує, що до заяви для призначення пенсії позивачем надано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 2, довідка форми №122 ПрАТ "Атасс-Бориспіль" від 17.07.2018 №46 за період роботи в зоні відчуження з 12.06.1986 по 21.06.1986, копія наказу від 11.06.1986 №85-к про направлення у відрядження в смт. Вільча Поліського району Київської області з 12.06.1986 на 10 днів, та рішення Бориспільського міського народного суду від 10.01.1993 про факт перебування у зоні відчуження, факт роботи у зоні відчуження судом не встановлено.

Відповідно до наданих позивачем документів страховий стаж складає 31 рік 11 місяців та 24 дня.

Оскільки, період роботи в зоні відчуження не стверджено первинними документами, право на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відсутнє.

У судових засіданнях по справі 28.02.2019 та 26.03.2019 позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Присутній у судових засіданнях 28.02.2019 та 26.03.2019 представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Окрім того, 26.03.2019 представниками позивача та відповідача подані письмові клопотання про продовження розгляду справи №359/10151/18 у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання представників позивача та відповідача протокольною ухвалою суду від 26.03.2019 було постановлено здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області 10.02.1998 (а.с. 60).

Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 у період з 22.07.1985 по 08.10.1986 працював слюсарем з ремонту автомобілів на Бориспільському АТП 31017 (а.с. 9).

Відповідно до наказу Бориспільського АТП 31017 від 11.06.1986 №85-К позивача як слюсаря з ремонту автомобілів відряджено до селища Вільча Полісського району Київської області для обслуговування рухомого складу ПУСО строком на 10 днів з 12.06.1986 (а.с. 8).

Рішенням Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993 за позовом ОСОБА_1 про встановлення факту знаходження в зоні відчуження, заяву задоволено. Встановлено факт знаходження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , в зоні відчуження біля села Черевач Чорнобильського району з боку села Розсохи Чорнобильського району у період часу 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 червня 1986 року (а.с. 17-18).

Згідно відмітки суду на тексті судового рішення вказане рішення суду набрало законної сили 21.01.1993.

З довідки Приватного акціонерного товариства "Автотранспортна акціонерна співдружність "Славутич-Бориспіль" слідує, що Бориспільське АТП 31017 перейменовано в Бориспільське АТП 13212 (наказ від 22.07.1986 №10). Бориспільське АТП 13212 перетворене у відкрите акціонерне товариство "Бориспіль-Пасавто" (наказ від 31.10.1995 №7/57-ВП). ВАТ "Бориспіль-Пасавто" перейменовано у відкрите акціонерне товариство "Автотранспортна акціонерна співдружність "Славутич-Бориспіль" (протокол від 19.03.1997 №1). ВАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" перейменовано у ПАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" (наказ від 07.03.2012). ПАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" перейменовано у ПрАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" (наказ №47 від 09.06.2016) (а.с. 16).

Згідно із довідкою ПрАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" від 17.07.2018 №46 ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-878 та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, з 12.06.1986 по 21.06.1986. Періоди зазначеної роботи до 01.01.1988 зараховуються до стажу при нарахуванні пенсії у трьохкратному розмірі, а у 1988-1990 роках в полуторному розмірі (а.с. 65, зворотній бік).

14 квітня 1993 року Київська обласна державна адміністрація видала позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. (Категорія 2), серії НОМЕР_3 (а.с. 19), а тому позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом встановлено, що 30.07.2018 позивач звернувся до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області за місцем проживання із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (а.с. 59).

За результатами розгляду заяви, Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області рішення від 29.10.2018 №2300 відмовив позивачу у призначенні такої пенсії з тих підстав, що періоди роботи в зоні відчуження не підтверджено первинними документами.

При цьому, в рішенні від 29.10.2018 №2300 вказано, що до заяви для призначення пенсії позивачем надано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 2, довідка форми №122 ПрАТ "Атасс-Бориспіль" від 17.07.2018 №46 за період роботи в зоні відчуження з 12.06.1986 по 21.06.1986, копія наказу від 11.06.1986 №85-к про направлення у відрядження в смт. Вільча Поліського району Київської області з 12.06.1986 на 10 днів, та рішення Бориспільського міського народного суду від 10.01.1993 про факт знаходження у зоні відчуження. Спеціалістами відділу контрольно-перевірочної роботи №3 управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю відповідно запиту Бориспільського об`єднаного управління було зроблено зустрічну перевірку довідки про пільговий характер роботи в зоні відчуження. В копії особового рахунку за червень 1986 року, яка була надана організацією, є доплата шифру 57 в розмірі 135 грошових одиниць, яка проводилась по довідкам РВК, тому не зрозуміло з яких виплат складалась заробітна плата ОСОБА_1 та чи отримував він виплати за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Первинних документів, що підтверджують роботу ОСОБА_1 в зоні відчуження на підприємстві не надано. Рішенням Бориспільського міського народного суду від 10.01.1993 встановлено факт перебування у зоні відчуження. Факт роботи в зоні відчуження не встановлено (а.с. 71-72).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із абзацом 22 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 30.07.2018) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Абзацом 2 частини першої 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 30.07.2018) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII, у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії - 30.07.2018).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, особам, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Згідно зі статтею 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно з приписами частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51, який був чинним під час видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Порядку №51 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів видаються відповідні посвідчення.

В пункті 10 Порядку №51 уточнюється, на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Суд зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до абзацу 7 підпункту 5 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Водночас законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року у справі №21-1048во06 міститься правовий висновок про те, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Також, аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №599/564/17 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №344/9789/17.

Судом встановлено, що 14.04.1993 Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_1 безстрокове посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. (Категорія 2), серії НОМЕР_3 (а.с. 19).

Суд наголошує, що Закон №796-ХІІ надає особам право на отримання пенсії зі зниженням віку на 10 років за умови роботи в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів.

Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 у період з 22.07.1985 по 08.10.1986 працював слюсарем з ремонту автомобілів на Бориспільському АТП 31017 (а.с. 9).

Відповідно до наказу Бориспільського АТП 31017 від 11.06.1986 №85-К позивача як слюсаря з ремонту автомобілів відрядили до селища Вільча Поліського району Київської області для обслуговування рухомого складу ПУСО строком на 10 днів з 12.06.1986 (а.с. 8).

Рішенням Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993 встановлено факт знаходження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , в зоні відчуження біля села Черевач Чорнобильського району з боку села Розсохи Чорнобильського району у період часу 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 червня 1986 року (а.с. 17-18).

Згідно із довідкою ПрАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" від 17.07.2018 №46 ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-878 та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, з 12.06.1986 по 21.06.1986. Періоди зазначеної роботи до 01.01.1988 зараховуються до стажу при нарахуванні пенсії у трьохкратному розмірі, а у 1988-1990 роках в полуторному розмірі (а.с. 65, зворотній бік).

Після досягнення 50 років (29.07.2018) позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.07.2018 про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (а.с.59).

Проте, відповідачем відмовлено позивачу у призначенні вказаної пенсії, посилаючись на те, що до заяви для призначення пенсії позивачем надано: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 2, довідка форми №122 ПрАТ "Атасс-Бориспіль" від 17.07.2018 №46 за період роботи в зоні відчуження з 12.06.1986 по 21.06.1986, копія наказу від 11.06.1986 №85-к про направлення у відрядження в смт. Вільча Поліського району Київської області з 12.06.1986 на 10 днів, та рішення Бориспільського міського народного суду від 10.01.1993 про факт знаходження у зоні відчуження. Спеціалістами відділу контрольно-перевірочної роботи №3 управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю відповідно запиту Бориспільського об`єднаного управління було зроблено зустрічну перевірку довідки про пільговий характер роботи в зоні відчуження. В копії особового рахунку за червень 1986 року, яка була надана організацією є доплата шифру 57 в розмірі 135 грошових одиниць, яка проводилась по довідкам РВК, тому не зрозуміло з яких виплат складалась заробітна плата ОСОБА_1 та чи отримував він виплати за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Первинних документів, що підтверджують роботу ОСОБА_1 в зоні відчуження на підприємстві не надано. Рішенням Бориспільського міського народного суду від 10.01.1993 встановлено факт перебування у зоні відчуження. Факт роботи в зоні відчуження не встановлено (а.с. 71-72).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у період з 05.02.1986 по 05.07.1986 позивач був направлений на навчання по спеціальності - водій-електромеханік в Бориспільську автошколу ДОСААФ з відривом від виробництва і оплатою 50% середньої заробітної плати, що підтверджується особовою карткою ОСОБА_1 та наказом Бориспільського АТП 31017 від 05.02.1986 №25-л (а.с 68, 121).

Відповідно до повідомлення ПрАТ "АТАСС-БОРИСПІЛЬ" від 27.03.2019 №68 ні в червні місяці 1986 року, ні в послідуючих місяцях, підвищена заробітна плата за перебування в зоні відчуження слюсарю ОСОБА_1 не нараховувалась (а.с. 120).

В судовому засіданні 28.02.2019 позивачем надані пояснення, відповідно до яких його перше місце роботи є Бориспільське АТП 31017, де він працював слюсарем 2 розряду.

Вказує, що його було відряджено у примусовому порядку з місця роботи до зони відчуження, а саме: вони виїхали з Борисполя 13.06.1986.

З початку працівників підприємства доставили до автопарку в м. Іванків, звідки його та іншого співробітника повезли окремою машиною в район села Черевач Чорнобильського району.

Позивач зазначив, що вони займались миттям автобусів та машин на вулиці у спеціальному створеному місці. Додатково він ще працював слюсарем. Робочий день був з 8.00 год. по 17.00 год. Ночували вони в полі, у вагончиках. Пробули вони в селі Черевач Чорнобильського району 9 днів, без днів відпочинку. Після чого, їх вивезли машиною.

Також позивач зазначив, що отримував підвищену заробітну плату за результатами робіт в зоні відчуження.

Більш того, позивачем надано письмові пояснення від 26.03.2018 щодо його навчання в Бориспільській автошколі ДОСААФ у період з 05.02.1986 по 05.07.1986, відповідно до яких його навчання було перервано, враховуючи надзвичайну ситуацію, яка склалася з аварією на Чорнобильській АЕС. Так, відповідно до наказу Бориспільського АТП 31017 від 11.06.1986 №85-к його направлено для обслуговування рухомого складу на пункти спеціальної обробки. Куди саме його відправляють він не знав. Тільки приїхавши на місце призначення він дізнався, що буде проводити обробку і обслуговування автотранспорту в зоні відчуження.

Суд звертає увагу, що факт роботи позивача у період з 13.06.1986 по 21.06.1986 саме в селі Черевач Чорнобильського району підтверджується також рішенням Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993, яке набрало законної сили - 21.01.1993.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №106 від 23.07.1991 с.Черевач Чорнобильського району Київської області віднесено до зони відчуження.

Суд наголошує, що за приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Твердження відповідача, що вказаним рішенням Бориспільського міського народного суду Київської області від 10.01.1993 у справі №2-79/1993 встановлено факт перебування позивача у зоні відчуження, а не факт роботи в цій зоні, є безпідставним. Зі змісту даного рішення вбачається, що суд знаходить встановленим факт знаходження заявника ОСОБА_1 у період з 13 червня 1986 року по 21 червня 1986 року в зоні відчуження - на полі біля села Черевач Чорнобильського району з боку села Розсохи Чорнобильського району, де він виконував роботи по ремонту автотехніки, задіяної на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, в ході розгляду справи судом підтверджено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що дає йому право на призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, приймаючи до уваги встановлення під час розгляду справи ознак протиправності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.10.2018 №2300 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо позовних вимог про зобов`язання Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 державну пенсію за віком згідно ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 30.07.2018, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України адміністративний позов може містити вимогу про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення статусу особи, яка має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді був встановлений факт неправомірної відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та наявність підстав для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до абзацу другого пункту першого частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо дати призначення пенсії позивачу, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

З матеріалів справи слідує, що заяву про призначення пенсії позивач подав 30.07.2018, звернувшись до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, за місцем проживання (а.с. 59).

Отже, днем звернення позивача за пенсією вважається 30.07.2018, а отже позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку з його зменшенням на 10 років.

Позивач досяг пенсійного віку згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 10 років - 29.07.2018.

Отже, суд дійшов висновку про те, що днем звернення позивача за пенсією є день подання заяви (30.07.2018) до відповідача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що відповідає положенням п.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, відповідно днем призначення позивачу пенсії є день, наступний за днем досягнення пенсійного віку, тобто 30.07.2018.

Приймаючи до уваги встановлення судом протиправності відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 2 категорії, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до абзацу другого пункту першого частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 30 липня 2018 року.

При цьому щодо наявного у позивача страхового стажу для призначення пенсії, суд зазначає, що станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 30.07.2018 у позивача був наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (не менше 25 років), що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, тому при вирішенні питання про наявність необхідного страхового стажу слід керуватися нормами абзацу 2 частини першої 26 Закону №1058-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який передбачав, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду Київської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні державної пенсії за віком згідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає таке.

Дія - активна поведінка суб`єкта владних повноважень (органу чи посадової особи). Об`єктом оскарження може бути як одноразова, так і триваюча дія, яка порушує права чи інтереси позивача.

Суд зазначає, що права позивача, порушені у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення від 29.10.2018 №2300 про відмову в призначенні пенсії, підлягають захисту виключно шляхом оскарження такого акту індивідуальної дії, а окремих дій щодо відмови у перерахунку пенсії, окрім прийняття вказаного рішення, відповідач в даному випадку не вчиняв.

Зважаючи на те, що судом визнано протиправним та скасовано рішення Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.10.2018 №2300 про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду Київської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років слід відмовити.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов`язати Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, яке є суб`єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб`єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об`єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 382 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.10.2018 №2300 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

3. Зобов`язати Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до абзацу другого пункту першого частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 30 липня 2018 року.

4. В частині позовних вимог про визнання протиправними дій Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років - у задоволенні позову відмовити.

5. Зобов`язати Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 20.05.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.