Рішення № 81885014, 22.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 травня 2019 року Справа № 280/1809/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69089, м.Запоріжжя, вул.Істоміна, буд.6; код ЄДРПОУ 41251296)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з березня 2016 року пенсії позивачці;

2) зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з березня 2016 року негайно після проголошення судового рішення;

3) зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії з березня 2016 року по січень 2019 року негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що вона є пенсіонером за віком та до 2014 року перебувала на обліку в Управління Пенсійного фонду України м. Сніжне Донецької області. Внаслідок припинення повноважень вказаного територіального пенсійного органу у зв`язку з проведенням антитерористичної операції позивачка перемістилась до м.Вільнянськ Запорізької області, де 27.09.2018 її поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу. Оскільки станом на лютий 2019 року позивачці не виплачувалась пенсія з невідомих їх підстав, вона звернулась з запитом до відповідача та отримала відповідь, у якій відповідач посилається на норми законодавства щодо виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам та Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (далі - Порядок № 365). З посиланням на норми Конституції України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), позивачка вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй пенсії починаючи з березня 2016 року та просить зобов`язати відповідача поновити виплату їй пенсії та виплатити наявну заборгованість.

Ухвалою суду від 25.04.2019 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою суду від 25.04.2019 витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи ОСОБА_1

Від представника відповідача 08.05.2019 надійшли документи на виконання вимог ухвали про витребування доказів та відзив на позовну заяву (вх.18558), в якому зазначив, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 та рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.11.2018 №21 спеціалістами Управління поновлено виплату пенсії позивачці з 01.03.2016 відповідно до ст. 46 Закону №1058. Підпунктом 15 Постанови КМУ від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» визначено, що соціальна виплата призначається з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо перемішеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тому, така «Відкладена» доплата буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не затверджений. Також звертає увагу на те, що з 01.01.2019 позивачка отримує поточні нарахування пенсійних виплат щомісячно шляхом зарахування належних коштів на особистий рахунок в AT «Ощадбанк».

На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянкою України, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.9,10). Позивачка є пенсіонером за віком (а.с.12) та з 22.09.2017 перебуває на обліку в Запорізькому приміському об`єднаному управлінні (а.с.15).

27.09.2018 року позивачка взята на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_3 , про що свідчить довідка № 0000623849 від 27.09.2018. Довідка є чинною, відомості про зворотне відсутні (а.с.11).

27.09.2018 позивачка звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії (а.с.29).

Протокольним рішенням засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.11.2018 № 21 вирішено відновити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с.28).

Відповідно до рішення №923230148944 про перерахунок пенсії 06.12.2018 здійснено перерахунок пенсії позивачки з 01.03.2016 (а.с.24-27).

Сума перерахованої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2018 позивачці не виплачена та обліковується як заборгованість в сумі 135943,00 грн. (а.с.30-34).

За зверненням позивачки відповідач надав відповідь від 08.04.2019 №2064/03, у якій вказав, що Управлінням проведено нарахування соціальних виплат з моменту зупинення, а саме з березня по грудень 2018 року в сумі 135924 грн. Дана сума обліковується та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на сьогодні не затверджений (а.с.15).

Також у відзиві на позовну заяву відповідач навів подібне твердження щодо причин невиплати нарахованої позивачці пенсії за період з березня 2016 року по грудень 2018 року, пояснивши це тим, що на теперішній час порядок виплати вказаного боргу не врегульований нормами чинного законодавства, оскільки не прийнято окремий порядок, передбачений пунктом 15 Порядку № 365 (а.с. 23).

Таким чином, сторонами визнаються обставини в частині наявності заборгованості з виплати позивачці пенсії за період з березня 2016 року по грудень 2018 року, і у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для звільнення від доказування.

З 01.01.2019 позивачка отримує поточні нарахування пенсійних виплат щомісячно, в підтвердження чого відповідачем надано довідку від 08.05.2019 №324 (а.с.35).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача та підставі поданих сторонами письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: - якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; - якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; - якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; - внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; - в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування не визначають вичерпного переліку випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону №1058. Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу органами Пенсійного фонду не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону №1058 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що за змістом наведеної норми законодавства «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії у період з 01.03.2016 по 31.12.2018 не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа - це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачці, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно не виплатив заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01.03.2016 по 31.12.2018.

Тому вимога позивачки про зобов`язання виплатити їй заборгованості по пенсії з березня 2016 року по січень 2019 року негайно після проголошення судового рішення підлягає частковому задоволенню, оскільки як встановлено матеріалами справи позивачка з січня 2019 року отримує пенсію.

Також не підлягає задоволенню ця вимога в частині про зобов`язання виплатити заборгованість негайно після проголошення судового рішення, оскільки законодавством України передбачений певний порядок виконання судових рішень, зокрема, відповідно до частин 2, 3 статті14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу призначеної за віком пенсії, суд зазначає, що доданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджено, що щомісячне нарахування та виплата пенсії позивачу вже поновлені, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії минулих періодів з березня 2016 року по грудень 2018 року (включно).

Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачці пенсії минулих періодів з 01.03.2016 по 31.12.2018, а також зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу заборгованості з виплати пенсії минулих періодів з 01.03.2016 по 31.12.2018.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України до негайного виконання має бути присуджено виплату заборгованості у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Зобов`язати Запорізьке приміське об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду про присудження виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

3. Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69089, м.Запоріжжя, вул.Істоміна, буд.6; код ЄДРПОУ 41251296.

Повне судове рішення складено 22.05.2019.

Суддя М.О. Семененко