Рішення № 81855100, 21.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.05.2019 р. справа №520/2786/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - Щербини А.Ю.,

представника відповідача - Безкровного М.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення податкового боргу, -

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 91.652,20 грн. податкового боргу.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов`язку з оплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань.

Вказане спричинило утворення спірної суми заборгованості. Вжиті контролюючим органом заходи, зокрема, направлення податкової вимоги, не призвели до погашення податкового боргу. Посилаючись на вказані вище обставини, заявник просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що вимога заявлена поза межами на звернення до суду в 3 місяці. Окрім того, відповідач наполягав, що не одержував податкової вимоги. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду по справі №813/1703/16 (постанова від 13.02.2018р.) та №826/14361/16 (постанова від 24.01.2019р.), просив відмовити у позові з цих міркувань.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявлена суб`єктом владних повноважень вимога про стягнення коштів ґрунтується на самостійно задекларованих особою податкових зобов`язаннях з єдиного податку за півріччя 2018р. (57.929,49грн.) та три квартали 2018р. (33.731,01грн.).

З наданих на вимогу суду пояснень вбачається, що дані документи податкової звітності дійсно складались відповідачем, подавались до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв`язку.

Показники податкових декларацій відповідачем не уточнювались та не оплачувались.

Ці обставини письмово визнані відповідачем.

27.08.2018р. контролюючим органом була складена податкова вимога №108678-17, яка була направлена на правильну податкову адресу відповідача у розумінні ст.45 Податкового кодексу України.

Згідно з приєднаною до справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.22) згадана податкова вимога була вручена 19.10.2018р., у той час як відповідно до відомостей офіційного сайту Укрпошти в мережі Інтернет вручення цієї податкової вимоги відбулось 27.10.2018р.

Графа «підпис одержувача» повідомлення про вручення не заповнена.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011 р. таким законом є Податковий кодекс України.

Вирішуючи справу, суд бере до уваги, що до предмету доказування по адміністративній справі про стягнення заборгованості, котра утворилась внаслідок невиконання публічного обов`язку з проведення платежу на користь Державного бюджету України, місцевого бюджету чи певного суб`єкта владних повноважень з огляду на приписи ч. 2 ст. 73 КАС України входять обставини: 1) реального існування зобов`язаної особи як суб`єкта права, 2) виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 3) доведення до відома зобов`язаної особи факту виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 4) виконання публічного обов`язку в добровільному порядку, 5) дотримання органом контролю чи управління визначеної законом процедури виконання публічного обов`язку в примусовому порядку, 6) існування заборгованості з виконання публічного обов`язку, 7) заявлення органом контролю чи управління вимоги про стягнення в межах визначеного законом строку.

Стосовно заявленої суб`єктом владних повноважень вимоги про стягнення коштів, яка ґрунтується на самостійно задекларованих податкових зобов`язаннях, суд зазначає, що п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дане правило строку платежу є загальним.

Разом із тим, аналогічна за змістом норма міститься у п.п.295.3 ст.295 Податкового кодексу України.

У спірних правовідносинах строки платежу за декларацією з єдиного податку за півріччя 2018р. і декларацією з єдиного податку за 3 квартали 2018р. скінчились.

Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах скінчився перебіг визначених законом строків виконання податкового обов`язку, але фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов`язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст. 37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

У зв`язку із цим, за правилами п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 та п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України за переліченими податковими деклараціями виник податковий борг.

Тому згідно з ст.59 Податкового кодексу України контролюючим органом була складена податкова вимога №108678-17 від 27.08.2018р.

Названа податкова вимога платником в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувалась.

Пунктом 87.11 ст.87 Податкового кодексу України не передбачений строк після направлення (вручення) податкової вимоги, по минуванню якого контролюючий орган набуває підстав для реалізації повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.

Проте, оскільки такий строк встановлений п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України і складає 60 днів від надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги, то суд з огляду на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) вважає за необхідне керуватись при вирішенні спору нормою податкового закону, згідно з якою стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Надаючи оцінку обставинам направлення (вручення) податкової вимоги, суд відзначає, що відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Згідно з п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Отже, п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України як спеціальною нормою права передбачено 3 способи вручення документів платнику податків: 1) засобами електронного зв`язку, 2) засобами поштового зв`язку, 3) шляхом особистого вручення працівниками контролюючих органів.

При цьому, у кожному у цих способів факт вручення пов`язується або з настанням події особистого одержання платником складеного контролюючим органом документу, або з настанням події відмови від особистого одержання.

У разі надіслання (направлення) складеного контролюючим органом документу засобами поштового зв`язку додатковому (субсидіарному) застосуванню підлягають приписи Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270; далі за текстом - Правила №270).

Так, згідно з п.99 Правил №270 рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Згідно з п.100 Правил №270 поштові відправлення з позначкою "Вручити особисто", адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. Вручення зазначених поштових відправлень, а також рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка", адресованих посадовим і службовим особам органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, або за місцем роботи фізичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному у цих органах, підприємствах, установах, організаціях з урахуванням Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.10.1997р. №1153.

Пунктом 105 Правил №270 передбачено, що для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред`явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач.

За визначенням п.2 Правил №270 реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "М", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Отже, проставлення особистого підпису одержувача поштової кореспонденції є обов`язковим елементом процедури фізичної передачі особі рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

При цьому, одержувач повинен власноручно зазначити відомості документа про особу, дату одержання кореспонденції та проставити підпис.

Суд вважає, що з огляду на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) лише таке тлумачення змісту національного закону здатне забезпечити досягнення належного поза розумним сумнівом стану правової визначеності особи та унеможливити будь-які маніпуляції з доводами про неодержання особою поштової кореспонденції (позаяк особисте заповнення одержувачем формуляру повідомлення про вручення та проставлення відомостей документу про особу виключає можливість одержання кореспонденції сторонньою особою).

Відмова одержувача від вчинення цих дій має призводити до заповнення графи «відмова адресата від одержання» формуляра рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відтак, відсутність особистого підпису одержувача поштового відправлення за відсутності задокументованого факту відмови від одержання кореспонденції свідчить про невручення документа.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання про наявність підстав для визнання податкової вимоги від 27.08.2018р. №108678-17 такою, що не вручена платнику у встановленому законодавством порядку з вини установи поштового зв`язку.

Водночас із цим, невручення особі податкової вимоги тягне виникнення правового наслідку у вигляді недодержання процедури виконання податкового обов`язку платника податків у примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим розглядом виявлено, що податкова вимога відповідачу не вручалась (то за наявності суттєвих розбіжностей у календарних датах повідомлення про вручення (19.10.2018р.) та сайту Укрпошти (27.10.2018р.), суд вважає, що контролюючий орган змушений повторно направити податкову вимогу на податкову адресу відповідача - платника податків.

Відтак, суд доходить до переконання про відсутність підстав для стягнення податкового боргу за подією направлення поштою податкової вимоги від 27.08.2018р. №108678-17 (що могло мати місця як 19.10.2018р., так і 27.10.2018р.).

При цьому, доводи відповідача з посиланням на постанову Верховного Суду від 13.02.2018р. по справі №813/1703/16 суд визнає юридично неспроможними, адже у згаданому судовому акті висловлені правові позиції з приводу наслідків фальшивого підпису одержувача податкової вимоги.

Юридично неспроможними суд визнає і посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.01.2019р. по справі №826/14361/16, позаяк у згаданому судовому акті висловлені правові позиції з приводу наслідків фактичного не направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника податків.

Не заслуговують на увагу суду і доводи відповідача про опис вкладення до поштового відправлення, так як ст.ст.42 і 58 Податкового кодексу України чітко та однозначно передбачено, що податкові повідомлення - рішення та податкові вимоги повинні надсилатись з повідомленням про вручення.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат необхідно провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 21 травня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.