Рішення № 81854949, 15.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.05.2019 р. справа №520/800/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В.,

представника позивача - Казьонного Р.В.,

представника відповідача - Гончаренка А.С.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа-взльот" до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіа-взльот» (далі за текстом - Товариство, ТОВ, позивач, заявник) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування постанови ГУ Держпраці у Харківській області від 07.12.2018р. №ХК2895/296/НП/АВ/П/ТД-ФС.

Підставами позову є доводи про те, що владний суб`єкт невірно кваліфікував укладені цивільні правочини на виконання робіт як трудові договори.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області з поданим позовом не погодився у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що проведена перевірка показала на існування фактів допуску до роботи фізичних осіб - громадян без укладення трудових договорів

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

16.10.2018р. до відповідача надійшло письмове звернення колишнього працівника Товариства - гр. ОСОБА_1 з приводу порушень трудового законодавства та законодавства про оплату праці.

Наказом відповідача від 30.10.2018р. №01.01-07/1654 відносно Товариства було призначено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування з питання додержання законодавства про працю.

Зазначений наказ владного суб`єкта у судовому або в адміністративному порядку Товариством не оскаржувався.

07.11.2018р. відповідачем відносно Товариства було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування.

Дії з приводу проведення зазначеного заходу державного нагляду (контролю) у судовому або в адміністративному порядку Товариством не оскаржувались.

Результати проведеного заходу оформлені актом від 07.11.2018р. №ХК/2895/296/НП/АВ (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені судження владного суб`єкта про вчинення особою порушень, зокрема, ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України допуск до роботи найманих працівників без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

07.12.2018р. з посиланням на Акт владний суб`єкт видав постанову №ХК2895/296/НП/АВ/П/ТД-ФС про накладення 446.760,00грн. штрафу.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для видання оскарженого рішення владним суб`єктом обрано приписи ст.ст.259, абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про існування між Товариством та фізичними особами - громадянами трудових, а не цивільно-правових відносин.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

За визначенням ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зі змісту наведеної норми кодексу витікає, що кваліфікуючими ознаками трудових відносин є, насамперед, 1) безумовне підпорядкування особи запровадженим роботодавцем правилам внутрішнього трудового розпорядку та 2) забезпечення роботодавцем матеріально-технічної та організаційної бази для реалізації особою трудової функції.

Натомість відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За цивільно-правовим договором від 01.12.2017р. з фізичною особою - громадянином ОСОБА_4 (а.с.30 т.1) передбачено бронювання та продаж турів, продаж та оформлення страхових полісів.

З огляду на приписи ст.ст. 658, 1000, 1011 Цивільного кодексу України суд вважає, що продаж може здійснити або власник товару (роботи, послуги), або уповноважена власником особа за договором доручення чи комісії.

Матеріали справи не містять жодних доказів набуття цією фізичною особою - громадянином права власності на такий продукт цивільного обороту як тур чи страховий поліс.

Товариством у ході проведення заходу державного нагляду (контролю) працівникам ГУ Держпраці у Харківській області була надана копія наказу №32 від 01.12.2017р. про скасування наказу №29 від 01.12.2017р. про прийняття ОСОБА_4 на роботу (а.с.163).

З наведеного слідує, що предмет роботи, обсяг роботи, умови виконання роботи початково були самим позивачем кваліфіковані як трудові відносини.

Указана кваліфікація правовідносин як трудових цілком відповідає установленій судом об`єктивній істині, коли фізична особа у якості найманого працівника Товариства (агент з організації туризму) здійснювала реалізацію (продаж) належних Товариству активів у вигляді турів.

Надані позивачем акти здавання - приймання виконаної роботи (а.с.170-172 зворот) не відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (бо не містять жодної конкретизації виконаних робіт за жодним із критеріїв), а відтак не можуть бути сприйняті судом як належні та допустимі докази існування цивільно-правових відносин.

За цивільно-правовим договором від 01.12.2017р. з фізичною особою - громадянином ОСОБА_1 (а.с.31 т.1, а.с.185, 186 т.1) передбачено бронювання та продаж турів, продаж та оформлення страхових полісів.

Матеріали справи не містять жодних доказів набуття цією фізичною особою - громадянином права власності на такий продукт цивільного обороту як тур чи страховий поліс.

При цьому, зі змісту заяви ОСОБА_1 (а.с.158-159) чітко та однозначно вбачається виконання особою саме роботи як найманим працівником із використанням усіх ресурсів Товариства як роботодавця.

Товариством у ході проведення заходу державного нагляду (контролю) працівникам ГУ Держпраці у Харківській області була надана копія наказу №59 від 02.07.2018р. про скасування наказу №58 від 02.07.2018р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу (а.с.162).

З наведеного слідує, що предмет роботи, обсяг роботи, умови виконання роботи початково були самим позивачем кваліфіковані як трудові відносини.

Указана кваліфікація правовідносин як трудових цілком відповідає установленій судом об`єктивній істині, коли фізична особа у якості найманого працівника Товариства (агент з організації туризму) здійснювала реалізацію (продаж) належних Товариству активів у вигляді турів.

Надані позивачем акти здавання - приймання виконаної роботи (а.с.187-188 зворот) не відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (бо не містять жодної конкретизації виконаних робіт за жодним із критеріїв), а відтак не можуть бути сприйняті судом як належні та допустимі докази існування цивільно-правових відносин.

За цивільно-правовим договором від 01.01.2018р. з фізичною особою - громадянином ОСОБА_5 (а.с.173 т.1) передбачено охорона офісу, візуальний контроль за приміщенням, періодичний контроль справності пристроїв охорони, зв`язку, освітлення.

Надані позивачем акти здавання - приймання виконаної роботи (а.с.174-178) не відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (бо не містять жодної конкретизації виконаних робіт за жодним із критеріїв), а відтак не можуть бути сприйняті судом як належні та допустимі докази існування цивільно-правових відносин.

За цивільно-правовим договором від 01.01.2018р. з фізичною особою - громадянином ОСОБА_3 (а.с.179 т.1) передбачено охорона офісу, візуальний контроль за приміщенням, періодичний контроль справності пристроїв охорони, зв`язку, освітлення.

Надані позивачем акти здавання - приймання виконаної роботи (а.с.180-184) не відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (бо не містять жодної конкретизації виконаних робіт за жодним із критеріїв), а відтак не можуть бути сприйняті судом як належні та допустимі докази існування цивільно-правових відносин.

Суд відзначає, що усі перелічені вище цивільні правочини містять умову, згідно з якою замовник (тобто Товариство) забезпечує виконавця (тобто фізичну особу - підприємця) усім необхідним для виконання роботи, а ця обставина і є кваліфікуючою ознакою саме трудових відносин.

Окрім того, суд бере до уваги, що Товариством у ході проведення заходу державного нагляду (контролю) працівникам ГУ Держпраці у Харківській області були надані копії розрахунково-платіжних відомостей, де усі перелічені вище фізичні особи - громадяни зазначені разом із директором Товариства та головним бухгалтером Товариства саме як наймані працівники (а.с.189-196) із присвоєнням табельних номерів та обліком відпрацьованого часу.

Суд відзначає, що облік відпрацьованого особою часу здійснюється виключно у трудових відносинах і взагалі неможливий у цивільно-правових.

У судовому засідання у якості свідків судом були допитані гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_3 , які пояснили, що у спірних правовідносинах діяли у межах цивільно-правових угод.

Оцінюючи одержані показання, суд зазначає, що їх зміст прямо суперечить відомостям письмових документів, які у даному конкретному випадку і відображають дійсну природу відносин між Товариством та фізичними особами - громадянами.

На користь цього висновку свідчить і показання ОСОБА_3 , який повідомив суду, що усі податки і збори за нього повинно було сплатити Товариство.

Нотаріально посвідчення пояснення гр. ОСОБА_4 спростовуються письмовими документами Товариства, в яких вівся облік відпрацьованого часу.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З огляду на сукупність добутих по справі доказів, а саме: письмових документів Товариства про облік відпрацьованого часу; документів про зміст, характер та природу роботи фізичних осіб - громадян відносно продажу створеного і належного Товариству продукту (туру); документів про сталість та незмінність розміру оплати праці (що є неможливим у межах цивільного правочину, де винагорода залежить від обсягу виконаної роботи); явну та очевидну дефектність актів здавання-приймання виконаної роботи (де не зазначена ні кількість турів, ні кількість страхових полісів тощо); заяви колишнього працівника Товариства - гр. ОСОБА_1 , суд визнає доведеним факт скоєння позивачем протиправного діяння у вигляді недотримання вимог ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, зміст цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується з характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі охорони праці не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз`яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Роз`яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 21.05.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева