Рішення № 81850377, 16.05.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 травня 2019 р. Справа № 120/1348/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Перевертака В.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Жердєва О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі – ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 29.03.2019 № Ф-312932-50.

В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Позивач наголошує, що не здійснювала та не здійснює адвокатської діяльності в період, коли була найманим працівником, не отримувала доходу від такої діяльності, а відповідні платежі зі сплати ЄСВ здійснював її роботодавець. Відтак у неї відсутній обов`язок сплати ЄСВ як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства. Наведені обставини зумовили позивача звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

13.05.2019 року на адресу суду надійшов відзив (вх. № 25354) на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову вказуючи, що за позивачем рахується борг по єдиному внеску. Оскільки позивачем не було подано звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску із зазначенням типу форми «ліквідаційний», то його доводи про те, що він не відноситься до платників єдиного соціального внеску, не провадить незалежної професійної діяльності є неправомірними. Поряд із цим, вказує, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами), не звільняються від сплати ЄСВ за себе. Відтак, при прийнятті оскаржуваної вимоги від 29.03.2019 року № Ф-312932-50 ГУ ДФС у Вінницькій області діяло на підставі та у спосіб, передбачений законодавством.

Позивач в свою чергу 16.05.2019 року подала відповідь на відзив (вх. № 26158), у якій вказала на свою незгоду з позицією контролюючого органу. Зокрема зазначає, що з 01 січня 2017 року єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Як вказує позивач, окрім загальної податкової декларації за 2016 рік та подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, нею 31.01.2017р. також подана податкова декларація із зазначенням типу форми "ліквідаційна" із відповідними додатками, що спростовує твердження відповідача про відсутність вказаних документів.

Також вважає, що будучи застрахованою особою, єдиний внесок за неї сплачується роботодавцем, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску нею як особою, що має право проводити адвокатську діяльність, проте є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі рішення Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.03.2005 року отримала свідоцтво № 436 про право на заняття адвокатською діяльністю.

Починаючи з 28.12.2000 року позивач працює за трудовим договором в управлінні ПАТ «Вінницяобленерго», а з 21.06.2012 року і по даний час перебуває на посаді заступника директора з правової роботи товариства, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а також довідкою ПАТ "Вінницяобленерго" від 12.04.2019р.

Крім того, 14.12.2005р. була проведена державна реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця із видом діяльності "69.10 діяльність у сфері права". З 01.04.2014 року, відповідно до облікових даних відповідача, позивач обліковувалась як фізична особа-підприємець та як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність.

Однак, 19.01.2017 року позивачем до Державного реєстратора подана заява про припинення підприємницької діяльності, як наслідок 19.01.2017 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідний Звіт про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску із зазначенням типу "ліквідаційна" 31.01.2017р. надіслано позивачем до податкового органу.

Проте, 29.03.2019 року у відношенні ОСОБА_1 контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-312932-50 в сумі 18 980,72 грн.

Надаючи оцінку оскаржуваній вимозі суд виходить із такого.

Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до положень пунктів 178.1 та 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах з місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Із аналізу зазначених положень податкового законодавства слідує, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише за умови, що така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.п. 1, 4 та 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 28.12.2000 року і по даний час працює за трудовим договором в ПАТ «Вінницяобленерго», при цьому з 21.06.2012 року перебуває на посаді заступника директора з правової роботи, і основним видом її діяльності в товаристві є діяльність у сфері права. Саме ж по собі свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право позивача як адвоката на здійснення професійної діяльності, однак це аж ніяк не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

З боку відповідача не надано жодних доказів відносно того, що позивач здійснює адвокатську діяльність чи коли небудь здійснювала таку діяльність як самозайнята особа.

Таким чином ОСОБА_1 не є ні особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, ні фізичною особою-підприємцем, а також не є самозайнятою особою, оскільки являється найманим працівником, займаючи штатну посаду заступника директора з правової роботи в ПАТ «Вінницяобленерго», страхові внески за яку сплачує саме роботодавець.

Тобто позивач не відноситься до жодної категорії платників єдиного внеску, перелік яких визначено у статті 4 Закону № 2464.

У відповідності до абзацу другого частини першої статті 25 Закону № 2464, яка має назву "Заходи впливу та стягнення", положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

В даному випадку позивач не маючи статусу платника єдиного внеску такими обов`язками не наділена, а отже і відсутні підстави для нарахування відповідних сум і направлення ГУ ДФС у Вінницькій області вимоги про сплату боргу № Ф-312932-50 від 29.03.2019 року.

Відносно доводів відповідача щодо перебування позивача на обліку платників єдиного внеску, то суд звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464, зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема фізичних осіб-підприємців, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до пп. 9, 11 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників - фізичних осіб-підприємців, такі особи зобов`язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна" формують та подають до органу доходів і зборів страхувальники протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем після подання державному реєстратору заяви про припинення підприємницької діяльності, 31.01.2017 року на адресу Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області направлено Звіт про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску із зазначенням типу форми "ліквідаційна", що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 31.01.2017р.

Таким чином позивач виконала вимоги пов`язані із зняттям з обліку платника єдиного внеску у зв`язку з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності.

Відносно інших доводів відповідача про те, що особи, які зазначені у п.п. 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками, то суд їх вважає безпідставними. Як уже наголошувалося судом вище наявність у особи статусу найманого працівника унеможливлює віднесення такої особи до категорії самозайнятих осіб (п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України) і, відповідно, до платників єдиного внеску.

За змістом Закону № 2464, останнім не врегульовано питання щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, оскільки ці дві умови є взаємовиключними.

Метою сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати страхового внеску.

Позивач ОСОБА_1 будучи найманим працівником в ПАТ "Вінницяобленерго" в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 є застрахованою особою, єдиний внесок за яку в період, що охоплюється оскаржуваною вимогою, нараховував та сплачував роботодавець, що підтверджується відповідними довідками ПАТ "Вінницяобленерго" (а.с. 15, 16), у розмірі не менше мінімального. Наведені обставини виключають обов`язок по сплаті єдиного внеску особисто позивачем як особою, що має право проводити адвокатську діяльність у періоди, коли була найманим працівником, проте не являлася самозайнятою особою. В іншому ж випадку вказані дії призведуть до порушення основного принципу, на якому ґрунтується податкове законодавство як рівність усіх платників перед законом та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (ст. 4 ПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ у даній справі можна дійти висновку, що відповідачем не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи – позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску – страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

Таким чином на переконання суду вимога Головного управління ДФС у Вінницькій області №Ф-312932-50 від 29.03.2019 року по сплаті боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 18980,72 грн. суперечить податковому законодавству, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених дій та прийнятої вимоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі судові витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - ГУ ДФС у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-312932-50 від 29 березня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18980,72 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) понесені витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165).

Рішення у повному обсязі виготовлене 21.05.2019

Суддя Слободонюк Михайло Васильович