Рішення № 81843021, 08.05.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/17/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2019 Справа № 908/237/19

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, за участю секретаря судового засідання Осоцького Д.І., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський», 53264, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Першотравневе, вул. Калініна, 15; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», 69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 25, кімн. 207

про стягнення коштів

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: Гедіков С.Л., посвідчення адвоката № 312 від 20.01.2000, довіреність б/н від 02.01.2019;

від відповідача: Біла О.М., довіреність № посвідчення адвоката №1770 від 13.02.2012, довіреність № 17/2019 від 21.12.2018

Суть спору:

01.02.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський», Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Першотравневе до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл», м. Запоріжжя про стягнення боргу у розмірі 2 114 902,90 грн за договором поставки № П 1207 від 01.05.2013, з яких: заборгованість за поставлений товар у розмірі 1 849 985,85 грн, пеня у розмірі 177 115,79 грн, 3% річних у розмірі 14 749,20 грн, інфляційні витрати у розмірі 73 052,06 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2019, справу № 908/237/19 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 06.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/237/19, присвоєно справі номер провадження 15/17/19. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 04.03.2019 о/об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 04.03.2019 відкладалось підготовче засідання на 21.03.2019.

Ухвалою суду від 21.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 08.05.2019. Підготовче засідання відкладалось на 16.04.2019.

Ухвалою суді від 16.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/237/19 до судового розгляду по суті на 08.05.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару на підставі договору поставки № П 1207 від 01.05.2013 на загальну суму 1 849 985,85 грн, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу та нараховані суми пені у розмірі 177 115,79 грн, 3% річних у розмірі 14 749,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 73 052,06 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 525, 526, 549, 551, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору поставки № П 1207 від 01.05.2013. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 08.05.2019 позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях від 11.04.2019.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві від 25.02.219 та запереченнях від 16.04.2019. Зауважує, що позивачем не надано належних доказів здійснення поставки, Акти звірки, на думку відповідача, не підтверджують наявність спірної заборгованості, оскільки не мають посилання на договір та не є доказом наявності грошового зобов`язання в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Відповідач заперечує факт здійснення поставки на заявлену суму та наявність заборгованості за договором поставки № П 1207 від 01.05.2013. Крім того, надав клопотання від 21.03.2019 про приєднання до матеріалів справи копії заяви за вих № 125 від 15.01.2019 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 129 370,82 грн. Зазначив, що на його думку клопотання позивача № 1028 від 01.03.2019 про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, задоволено з порушенням норм процесуального права. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просить суд у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Також представник відповідача просив суд не розглядати клопотання позивача про розподіл витрат на правову допомогу, оскільки витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно апаратного комплексу «Оберіг».

В судому засіданні 08.05.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Заслухавши доводи представників позивача, відповідача та дослідивши надані сторонами докази, суд установив наступне.

01.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський», Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Першотравневе (постачальник, позивач) укладено договір поставки № П 1207 (договір) з протоколом розбіжностей.

Відповідно до п. п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується постачати, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах цього договору.

Найменування, асортимент та ціна поставленого товару вказується в додатку № 1 Специфікація/Прайс-лист, яке є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1. договору товар поставляється постачальником окремими партіями у відповідності до замовлень на поставку. Постачальник зобов`язується приймати від покупця замовлення на поставку товару і здійснювати поставку товару по адресам, в кількості і на дату, вказані в замовлені, своїм транспортним засобом і за власний рахунок.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що зобов`язання з поставки вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів покупцю згідно умов даного договору та діючого законодавства України.

Відповідно до п. 3.1. договору приймання товару по кількості і якості здійснюється покупцем в місці поставки товару в момент отримання товару від постачальника на підставі супровідних документів.

У пункті 3.7 договору зазначено, що разом із товаром постачальник зобов`язаний надати наступні товаросупровідні документи:

- замовлення на поставку з відміткою постачальника;

- товарну накладну;

- товарно-транспортну накладну;

- податкову накладну

- посвідчення якості товару;

- інші документи на товар, надання яких передбачено законодавством України.

Пунктом 6.5. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 10.01.2014) оплата за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів від дати отримання товару.

За змістом п. 11.1 договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013. У випадку, якщо за 30 календарних днів з дати закінчення строку дії даного договору жодна із сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично продовжується на кожний наступний рік.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору позивачем у період з вересня 2018 по жовтень 2018 поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» товар, що підтверджується переліченими у позові видатковими та товарно-транспортними накладними. У накладних міститься посилання на договір № П 1207 від 01.05.2013.

У видаткових накладних у графі одержав міститься підпис представника відповідача, який скріплений круглою печаткою відповідача юридичної особи. У товарно-транспортних накладних у графі прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) також міститься підпис представника відповідача, який скріплений круглою печаткою відповідача юридичної особи.

Станом на 28.01.2019, поставлений відповідачу товар за вищезазначеними видатковими накладними оплачений частково.

Як зазначив позивач у позовній заяві та слідує з підписаних сторонами актів звірки розрахунків від 31.10.2018 та 30.11.2018 залишок заборгованості за договором склав 1 849 985,85 грн.

01.11.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 968/1 від 30.10.2018 з вимогою негайного погашення заборгованості за поставлений товар. Відповідь на претензію відповідачем не надано, заборгованість не погашена.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару стала підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті за поставлений товар в примусовому порядку.

Аналіз норм чинного законодавства та наданих матеріалів, дає суду можливість зробити висновки, що правовідносини сторін врегульовані договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

З огляду на вищезазначене, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором поставки № П 1207 від 01.05.2013 у сумі 1 845 985,85 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 177 115,79 грн за загальний період з 27.10.2018 по 31.01.2019.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкції повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами п. 8.10 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей від 01.05.2013) встановлено, що за порушення строків оплати товару, передбачених п. 6.5.договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, з врахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, обґрунтованою до стягнення суд визнає пеню в розмірі 176 990,43 грн.

В частині стягнення 125,36 грн пені суд відмовляє в задоволенні позову.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 14 749,20 грн за період з 27.10.2018 по 31.01.2019 та 1 923 037,91 грн інфляційних втрат за період з жовтень 2018 по грудень 2018.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаними вірно, а вимогу про стягнення 3 % річних у розмірі 14 749,20 грн такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за вказаний позивачем період з жовтень 2018 по грудень 2018, суд зазначає про неправильність та невідповідність наданого суду розрахунку нормам чинного законодавства виходячи з наступного:

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.

Перерахувавши заявлену до стягнення суму інфляційних втрат, враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, суд відзначає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 40 906,89 грн за період листопад 2018 грудень 2018, у зв`язку з помилковістю розрахунку наведеного позивачем.

У стягненні інфляційних втрат в розмірі 32 145,17 грн суд відмовляє внаслідок помилковості розрахунку.

Доводи відповідача про те, що факт поставки не підтверджений належними доказами, спростовуються підписами з боку відповідача на товарно-транспортних та видаткових накладних, які засвідчені печаткою ТОВ «Український Рітейл». Відповідач не оспорює належність зазначеної печатки відповідачу. В подальшому відповідачем були підписані акти звірки, в яких відображені спірні поставки.

Щодо заперечень відповідача проти визнання актів звірки як доказів існування боргу, оскільки в них не зазначений договір, за яким виникла заборгованість, суд зазначає, що відповідач не довів, що між сторонами існували правовідносини за іншим договором. Суми надходжень товару та оплат, які відображені в актах звірки, відповідають встановленим судом обставинам справи щодо виконання договору поставки № П 1207 від 01.05.2013.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні 21.03.2019 представник відповідача надав суду заяву - повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог, вих. № 125 від 15.01.2019.

Вказаною заявою відповідач підтверджує факт наявності у нього заборгованості за відвантажений позивачем товар в межах виконання договору поставки № П 1207 від 01.05.2013. Як зазначає відповідач, станом на 14.01.2019 року він є боржником позивача на суму 1 720 025,05 грн, при цьому вказана сума зазначена вже за мінусом суми на яку відповідач начебто провів залік зустрічних однорідних вимог (129 370,82 грн).

За приписами ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач в заяві, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

В заяві відповідач посилається на ту обставину, що у позивача перед ним є заборгованість за договором про надання послуг і договором поставки (згідно додаткової угоди № 6 від 01.10.2017), в загальній сумі 129 370,82 грн. Такі твердження є безпідставними, а начебто наявний борг, не підтверджений первинними документами.

Так, згідно додатку № 6 до договору поставки № П 1207 від 01.05.2013 передбачено можливість сплати відповідачу позивачем маркетингових послуг за розміщення товарів позивача (під його торговою маркою) та їх просування в торговій мережі відповідача.

Відповідно до п. 7 вказаного додатку приймання - передача послуг здійснюється шляхом підписання сторонами Актів виконаних робіт ( послуг в двох екземплярах, по одному для кожної із сторін.

Позивач не узгоджував та не підписував Акт (або акти) виконання робіт (послуг) на суму 129 370,82 грн, що підтверджує факт відсутності заборгованості позивача перед відповідачем, а відповідно і відсутність настання строку виконання зобов`язань з оплати таких послуг. При вказаних обставинах заява - повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог надана відповідачем є безпідставною та необґрунтованою і не може бути прийматись до уваги.

Щодо приєднання доказів позивача до матеріалів справи.

Кожна сторона в господарському процесі зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається при обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Здійснюватися це може в тому числі шляхом подачі до суду документів, які вважаються письмовими або речовими доказами.

Попереднє направлення документів іншим учасникам справи необхідне тоді, коли це прямо передбачено в кодексі. Якщо такої вимоги в кодексі немає, то й обов`язку самостійно направити документи опонентам також немає.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2019 надав клопотання за вих. № 1028 від 01.03.2019 про приєднання письмових доказів до матеріалів справи. Серед додатків до даного клопотання були надані видаткові накладні та товарно транспортні накладні під кожну поставку (на 822 аркушах), довідки з банківських установ (на 2 аркушах), реєстр документів, що передаються (на 22 аркушах).

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч. 9 ст. 80 ГПК України).

Відповідач зазначає, що довідки з банківських установ не були надіслані на адресу відповідача і як слід не могли бути приєднані в якості доказів по справі.

Дані заперечення ТОВ «Український Рітейл» судом відхилені, оскільки не надсилання банківських виписок на адресу відповідача жодним чином не порушують його права та законні інтереси. Зазначені банківські виписки свідчать про часткову оплату відповідачем заборгованості за отриманий товар в рамках договору № П 1207 від 01.05.2013, тобто відповідач обізнаний про вчинення ним дій щодо часткового виконання зобов`язань за договором. Крім того, даний факт не спростовує наявність заборгованості за отриманий відповідачем товар за договором № П 1207 від 01.05.2013. Крім того, у відповідача наявні докази, які надані позивачем в обґрунтування позову, а саме: договір поставки № П 107 від 01.05.2013 з протоколом розбіжностей, додатками та додатковими угодами, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Відповідно до ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів в обґрунтування заперечень на позов не надано.

Згідно із ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, б. 25, к. 207; ідентифікаційний код юридичної особи 34604386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський» (53264, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Першотравневе, вул. Калініна, 15; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3; ідентифікаційний код юридичної особи 36020648) суму основного боргу за договором поставки № П1207 від 01.05.2013 в розмірі 1 849 985,85 грн (один мільйон вісімсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень 85 коп.), пеню у розмірі 176 990,43 грн (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 43 коп.), 3% річних у розмірі 14 749,20 грн (чотирнадцять тисяч сімсот сорок дев`ять гривень 20 коп.), суму інфляційних втрат у розмірі 40 906,89 грн (сорок тисяч дев`ятсот шість гривень 89 коп.), судовий збір у розмірі 31 239,48 грн (тридцять одна тисяча двісті тридцять дев`ять гривень 48 коп) Видати наказ.

У задоволені позову в частині стягнення пені в сумі 125,36 грн та інфляційних втрат в розмірі 32 145,17 грн - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 20 травня 2019 року.

Суддя І. С. Горохов