Рішення № 81842935, 16.05.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/248/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Волотівська А.П., представник за довіреністю від 04.04.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп" (м.Харків)

до Публічного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (м.Коростень, Житомирська область)

про стягнення 251237,67грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" про стягнення 251237,67грн, з яких: 162000,00грн основного боргу, 81954,84грн пені, 7282,83грн 3% річних, а також судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.03.2019, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.04.2019р

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.04.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 16.05.2019.

Позивач своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №1000230777415 про вручення уповноваженій особі відповідача рекомендованого листа (а.с.105). На адресу Господарського суду Житомирської області 24.04.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив від 19.04.2019, в якій позовні вимоги позивач підтримує та просить їх задовольнити. Крім того, в заяві від 15.04.2019 позивач просив розглядати дану справу за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.05.2019 вказала, що у період з 13.03.2019 по 19.04.2019 відповідачем було погашено заборгованість в загальній сумі 38000,00грн, проти позовних вимог в частині заявлених вимог щодо стягнення нарахованої позивачем пені в сумі 81954,84грн заперечила, просила у позові в цій частині відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 10.04.2019 (а.с.87-89). Також вказала, що пеня позивачем була нарахована з порушенням вимог частини 6 статті 232 ГК України.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп" (постачальник/позивач) та Публічним акціонерним товариством "Коростенський машинобудівний завод" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №49-Д (далі - договір) (а.с.27-30).

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити металопродукцію (надалі - товар) на умовах викладених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 1.2 договору, асортимент товару, ціна, кількість, строки поставки, узгоджуються в Специфікаціях та/або рахунка-фактурах до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW-склад постачальника за адресою: м.Харків, вул.Велика Панасівська, 95, інші умови поставки можуть бути передбачені в Специфікації (пункт 2.1 договору).

Згідно пункту 2.2 договору, право власності на товар переходить з моменту поставки товару та підтверджується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.

Поставка вважається завершеною з моменту підписання накладної, уповноваженими, представниками сторін та необхідних товаросупроводжувальних документів, вказаних в Договорі. Одностороння відмова покупця від виконання обов`язку щодо приймання товару, який було ним замовлено, та оплати його вартості, не допускається (пункт 2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору, ціна товару узгоджується сторонами в Специфікаціях та/або рахунках-фактурах до договору. Загальна сума договору визначається загальною сумою специфікацій та/або рахунків-фактур, які є складовими та невід`ємними частинами даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2017 року (пункт 10.1 договору).

До договору поставки №49-Д від 27.04.2017 між сторонами 26.03.2018 було підписано Специфікацію №2 (далі - Специфікація №2), згідно пункту 1 якої, загальна вартість Специфікації на момент підписання складає 389760,00грн з ПДВ (триста вісімдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 копійок) (а.с.32).

Пунктом 2 вказаної Специфікації, сторони визначили умови поставки: EXW склад Постачальника, м.Харків, вул. Велика Панасівська, 95.

Відповідно до пункту 3 Специфікації, порядок розрахунків: 5%- передплата, 95% - протягом 30 (тридцяти) календарних днів за фактом постачання.

Договір та специфікація підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Позивачем на виконання умов договору поставки №49-Д від 27.04.2017 та Специфікації №2, було поставлено відповідачу продукцію на суму 389760,00грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №329040 від 29.03.2018 на суму 389760,00грн (а.с.33), довіреністю №000065 від 28.03.2018 (а.с.34) та товарно-транспортною накладною №329040 від 29.03.2018 (а.с.35).

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до умов договору поставки №49-Д від 27.04.2017, строків оплати, узгоджених сторонами в специфікації №2 та положень ч.1 ст.530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був оплатити отриману від позивача продукцію на суму 389760,00грн у строк до 28.04.2018.

З наданих позивачем документів вбачається, що на час звернення позивача з позовом, відповідачем частково проведено оплату продукції на загальну суму 227760,00грн, зокрема ним було сплачено позивачу: 03.05.2018 - 49760,00грн, 01.06.2018 - 10000,00грн, 08.06.2018 -10000,00грн, 15.06.2018 - 10000,00грн, 06.07.2018 - 5000,00грн, 12.07.2018 - 5000,00грн, 13.07.2018 - 2000,00грн, 23.07.2018 - 3000,00грн, 24.07.2018 - 2000,00грн, 27.07.2018 - 3000,00грн, 01.08.2018 - 2000,00грн, 03.08.2018 - 2000,00грн, 07.08.2018 - 2000,00грн, 10.08.2018 - 2000,00грн, 13.08.2018 - 2000,00грн, 17.08.2018 - 2000,00грн, 22.08.2018 - 1500,00грн, 31.08.2018 - 1000,00грн, 07.09.2018 - 1000,00грн, 14.09.2018 - 1000,00грн, 21.09.2018 - 3000,00грн, 05.10.2018 - 3000,00грн, 12.10.2018 - 2000,00грн, 19.10.2018 - 2000,00грн, 26.10.2018 - 2000,00грн, 02.11.2018 - 2000,00грн, 09.11.2018 - 2000,00грн, 16.11.2018 - 2000,00грн, 23.11.2018 - 2000,00грн, 29.11.2018 - 3000,00грн, 07.12.2018 - 2500,00грн, 14.12.2018 - 2000,00грн, 21.12.2018 - 2000,00грн, 28.12.2018 - 3000,00грн, 11.01.2019 - 2000,00грн, 18.01.2019 - 2000,00грн, 30.01.2019 - 20000,00грн, 06.02.2019 - 15000,00грн, 15.02.2019 - 15000,00грн, 22.02.2019 - 15000,00грн, 01.03.2019 - 10000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями №746 від 03.05.2018, №907 від 01.06.2018, №954 від 08.06.2018, №1015 від 15.06.2018, №1133 від 06.07.2018, №1174 від 12.07.2018, №1184 від 13.07.2018, №1226 від 23.07.2018, №1247 від 24.07.2018, №1266 від 27.07.2018, №1300 від 01.08.2018, №1316 від 03.08.2018, №1335 від 07.08.2018, №1349 від 10.08.2018, №1373 від 13.08.2018, №1415 від 17.08.2018, №1431 від 22.08.2018, №1459 від 31.08.2018, №1470 від 07.09.2018, №1513 від 14.09.2018, №1530 від 21.09.2018, №1570 від 05.10.2018, №1623 від 12.10.2018, №1680 від 19.10.2018, №1716 від 26.10.2018, №1760 від 02.11.2018, №1800 від 09.11.2018, №1827 від 16.11.2018, №1856 від 23.11.2018, №1897 від 29.11.2018, №1930 від 07.12.2018, №1974 від 14.12.2018, №2014 від 21.12.2018, №2045 від 28.12.2018, №9 від 11.01.2019, №40 від 18.01.2019, №96 від 30.01.2019, №155 від 06.02.2019, №211 від 15.02.2019, №262 від 22.02.2019, №307 від 01.03.2019 (а.с.36-76).

Отже, враховуючи здійснену позивачем поставку продукції на загальну суму 389760,00грн, а також здійснені відповідачем проплати на загальну суму 227760,00грн, неоплаченим станом на час звернення з позовом у даній справі, залишилась продукція на суму 162000,00грн, отримана відповідачем за накладною від 29.03.2018 на виконання умов договору поставки №49-Д від 27.04.2017.

Позовними вимогами, що розглядаються у даній справі є стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 251237,67грн, з яких: 162000,00грн основний борг, 81954,84грн пеня, 7282,83грн 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань по проведенню розрахунків.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На час зверенння позивача з позовом у даній справі, відповідач зобов`язання щодо проведення у повному обсязі розрахунків з позивачем за отриманий товар у встановлений строк не виконав, у зв`язку з чим у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в сумі 162000,00грн.

З наданих представником відповідача в судовому засіданні 16.05.2019 документів, вбачається, що після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості в загальній сумі 38000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №360 від 13.03.2019 на суму 7000,00грн, №375 від 15.03.2019 на суму 7000,00грн, №402 від 22.03.2019 на суму 7000,00грн, №462 від 04.04.2019 на суму 5000,00грн, №522 від 15.04.2019 на суму 5000,00грн, №555 від 19.04.2019 на суму 5000,00грн, № 646 від 15.05.2019 на суму 2000,00грн (а.с114-118).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 38000,00грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Доказів погашення заборгованості в сумі 124000,00грн станом на час розгляду справи відповідач не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 124000,00грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 81954,84грн за період з 29.04.2018 по 11.03.2019 (розрахунок а.с.13-19).

Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ (Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №910/10224/14)

У відзиві від 10.04.2019 на позовну заяву відповідач вказав, що позивачем при нарахуванні пені не враховані положення ч.6 ст.232 ГК України щодо шестимісячного строку в який нараховується пеня. Вказує, що позивач помилково проводить нарахування пені починаючи з 29.04.2018 по 11.09.2018, оскільки на думку відповідача, нарахування пені повинно здійснюватись за 6 місяців перед зверненням з позовом до суду.

Водночас, при перевірці заявлених до стягнення з відповідача сум пені, судом встановлено, що позивач здійснював нарахування пені на суму простроченого платежу з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що узгоджується з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та нормами Господарського кодексу України.

Приписами з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У даному випадку, укладений між сторонами договір поставки №49-Д від 27.14.2017 не передбачає іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч.6 ст.232 ГК України.

Таким чином, з огляду на наведене та погоджені в пункті 3 специфікацій №2 від 26.03.2018 умови оплати, прострочка оплати за продукцію, поставлену за видатковою накладною №329040 від 29.03.2018 на суму 389760,00грн починається з 29.04.2018 та закінчується 29.10.2018.

Перевіривши проведені позивачем нарахування суми пені в розмірі 81954,84грн, господарський суд доходить до висновку, що вказану санкцію позивачем нараховано відповідачу виходячи з умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків проведення оплати за продукцію, моменту виникнення заборгованості, а також положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Водночас, при нарахуванні пені позивачем не взято до уваги, що у відповідності до вимог ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, перевіривши за допомогою програми "Ліга:Закон" здійснені позивачем нарахування пені суд встановив, що за період з 29.04.2018 по 29.10.2019, з врахуванням здійснених відповідачем проплат та вимог ч.6 ст.232 ГК України, обґрунтованим є нарахування пені в сумі 52266,43грн.

Отже, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 52266,43грн. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 29688,41грн (81954,84грн - 52266,43грн = 29688,41грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7282,83грн 3% річних, господарський суд враховує таке.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 7282,83грн 3% річних (розрахунки а.с.20-26).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних в межах визначеного позивачем періоду їх нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, одночасно враховуючи здійснені відповідачем проплати, суд встановив, що позивач помилився при нарахуванні 3% річних під час здійснення розрахунку на суму боргу 276500,00грн у період з 22.08.2018 по 30.08.2018, де розмір 3% річних за його підрахунками складає 504,53грн, натомість правильною буде за вказаний період сума 3% річних в розмірі 204,53грн. Решта нарахувань 3% річних позивачем здійснено арифметично вірно. Таким чином, правомірним є нарахування 3% річних в сумі 6982,83грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6982,83грн. В частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 300,00грн (7282,83грн - 6982,83грн = 300,00грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 124000,00грн, 52266,43грн пені, 6982,83грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 29688,41грн пені та 300,00грн 3% річних та суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (11500, Житомирська область, м.Коростень, вул.В.Сосоновського, буд.65; ідентифікаційний код 00203134)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп" (61017, Харківська область, м.Харків, вул.Велика Панасівська, буд.95, кімн.10-12; ідентифікаційний код 41087601):

- 124000,00грн основного боргу,

- 52266,43грн пені,

- 6982,83грн 3% річних,

- 3318,74грн витрат по сплаті судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 38000,00грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 20.05.19

Суддя Кравець С.Г.

Друк.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек. з пов.).