Рішення № 81842929, 10.05.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1169/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

секретар судового засідання: Чухалова О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Паламарчук О.В. - ордер серія ЖТ №052485 від 20.02.2019,

від відповідача: Олянюк В.Л. - наказ №28-ОД від 23.01.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес"

до Державного підприємста "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 966529,02 грн.

Процесуальні дії по справі.

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Прогрес" звернулось до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх. № 02-44/405/19 від 21.03.2019) 966529,02 грн за порушення термінів оплати за договорами поставки, з яких: 466760,67 грн за договором № 394 від 20.08.2015, з яких 15937,34 грн пені, 61453,35 грн 3% річних, 389369,98 грн інфляційних та 499768,35 грн за договором №134 від 10.05.2018, з яких: 313758,16 грн пені, 25355,72 грн 3% річних та 160654,47 грн інфляційних.

Ухвалою господарського суду від 02.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.01.2019 о 09:30.

Ухвалою господарського суду від 24.01.2019 суд відклав підготовче засідання на 28.02.2019.

Ухвалою господарського суду від 28.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 13.03.2019.

У засіданні суду 13.03.2019 оголошувалась перерва до 26.03.2019, а 26.03.2019 - до 03.04.2019.

Ухвалою господарського суду від 03.04.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/1169/18 до судового розгляду по суті на 22.04.2019.

Відповідно до довідки від 22.04.2019 складеної секретарем судового засідання Чухаловою О.А. у зв`язку з перебуванням судді Прядко О.В. на лікарняному, справа №906/1169/18, призначена на 22.04.2019, в судове засідання не вносилась.

Ухвалою суду від 02.05.2019 судове засідання було призначене на 10.05.2019.

В процесі розгляду спору, судом оглядалися матеріали справи №906/953/18.

Враховуючи завдання господарського судочинства, які, відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України, превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, керуючись ч.2, 4, 10 ст.2 ГПК України, судом оголошувалися перерви та відкладався розгляд справи за клопотанням її учасників та з незалежних від суду причини з урахуванням ст. 202 та 216 ГПК України, зокрема ч.5 останньої. Судом враховано, що за ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що на виконання умов укладених між сторонами договорів позивачем поставлено відповідачу продукції за договором №394 від 20.08.2015 на суму 7395465,60 грн та за договором №137 від 10.05.2018 на суму 2373035,40 грн, однак відповідач свої зобов`язання по оплаті поставленої продукції виконав частково, що встановлено рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2018 у справі № 906/953/18. Оскільки у відповідача продовжувала існувати прострочена заборгованість, то за порушення строків проведення розрахунків позивач просив стягнути з відповідача за договором №394 від 20.08.2015 - 15937,34 грн пені, 61453,35 грн 3% річних, 389369,98 грн інфляційних, а за договором №134 від 10.05.2018 - 313758,16 грн пені, 25355,72 грн 3% річних та 160654,47 грн інфляційних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а.с.131-135, т. 1).

Представник відповідача щодо позову заперечив з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог (а.с.78-82, 118-123 т.1), зокрема, вказав, що розрахунок пені в порушення норм чинного законодавства здійснено за період більше шести місяців; що судовим рішенням у справі № 906/953/18 вже стягнуто штрафні санкції; що відповідач є госпрозрахунковим стратегічним підприємством, приймає участь у посиленні обороноздатності держави, діяльність підприємства розрахована виключно на власні потужності; що несвоєчасне виконання договірних зобов`язань не завдало збитків позивачу, а тому вважає наявними підстави для зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на фінансове становище відповідача.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20.08.2015 між Приватним виробничо-комерційним підприємством "Прогрес" (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець, відповідачем ) укладено Договір № 394 (а.с. 15-16,т.1).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікаціях (надалі - продукція) на умовах та в строки, передбачені Договором.

Згідно з п. 2.1 договору, кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору.

Приписами п.2.4 договору сторонами визначено, що якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, що підтверджується актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.

У пункті 3.1 договору сторони визначили, що поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в термін 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання постачальником замовлення від покупця. Моментом поставки продукції та передачі її покупцю є підписання сторонами видаткової накладної.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної (п. 3.4 договору).

У пункті 4.2 договору сторони визначили, що загальна сума договору складається із сум специфікацій до договору.

Згідно з п. 5.2 договору оплата за поставлену продукцію має бути здійснена не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до п.7.2 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов`язань.

За умовами п. 10.5 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору.

З метою виконання договору № 394 сторонами підписано специфікації. Згідно специфікацій №№1-100 сторонами не погодженого іншого терміну розрахунку, ніж встановлено договором (а.с. 186-250, т.1). У специфікаціях №№101-119 сторонами погоджено інші умови оплати, ніж договором, а саме - упродовж 30 днів з дати поставки (а.с. 1-16, т.2).

На виконання умов договору № 394 від 20.08.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7395465,60 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с.19-53, т.1).

Відповідач свої зобов`язання за договором № 394 від 20.08.2015 виконав частково, сплативши за отриманий товар 1644061,92 грн. Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором №394 від 20.08.2015 в розмірі 5751403,68 грн, що встановлено рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2018 у справі № 906/953/18 (а.с. 138-144, т.1)

10.05.2018 сторонами укладено інший договір №137 (а.с.56-58, т.1).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях (надалі продукція) - на умовах та в строки, передбачені договором.

Кількість та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 договору) .

Згідно з п. 2.4 договору, якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, що підтверджується актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.

Умовами пункту 3.1 договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в строки/терміни встановлені сторонами у відповідній специфікації. Моментом поставки продукції (партії продукції) та передачі її покупцю є підписання сторонами видаткової накладної.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної (п. 3.3. договору).

У пункті 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі накладної протягом 30 (тридцяти) банківських днів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено умовами специфікації.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що у випадку порушення покупцем п. 5.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, за кожен день не виконання зобов`язань.

Згідно п. 10.5 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час договору.

З метою виконання умов договору № 137 від 20.05.2018 сторонами підписано специфікації (а.с.17-23, 45 т.2), в яких сторонами погоджено перелік товару, його вартість, терміни поставки та умови оплати отриманого товару.

Зокрема, сторонами погоджено умови оплати - упродовж 30 (тридцяти) календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця та проходження вхідного контролю.

На виконання умов договору № 137 від 10.05.2018 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2373035,40 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 60-67, т.1) та актами вхідного контролю (а.с. 177-185, т.1, а.с. 49, т.2).

Відповідач в порушення умов договору № 137 від 10.05.2018 свої договірні зобов`язання не виконав, заборгованість останнього перед позивачем склала 2373035,40 грн, що встановлено рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2018 у справі № 906/953/18 (а.с. 138-144, т.1)

Так, рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2018 у справ № 906/953/18 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення заборгованості за договорами № 394 від 20.08.2015 та № 137 від 10.05.2018 в сумі 9324628,63 грн позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес": 5751403,68 грн - заборгованість за договором № 394 від 20.08.2015; 2373035,40 грн - заборгованості за договором № 137 від 10.05.2018; 1021101,15 грн пені; 79904,88 грн 3% річних; 5429,33 грн інфляційних; 138463,12 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Враховуючи, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Так, у зв`язку з несплатою відповідачем сум основної заборгованості станом на день подачі цього позову, позивач продовжив нарахування пені за договором № 394 від 20.08.2015 у розмірі 15937,34 грн та за договором № 137 від 10.05.2018 у розмірі 313758,16 грн, за період з 19.10.2018, що не охоплюється вищезазначеним рішенням суду.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував до стягнення з відповідача за договором № 394 від 20.08.2015 - 389369,98 грн інфляційних та 61453,35 грн 3% річних за наступний період прострочення з 19.10.2018 до 25.02.2019 та за договором № 137 від 10.05.2018 - 160654,47 грн інфляційних та 25355,72 грн 3% річних за такий же період.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на таке.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів № 394 від 20.08.2015 та №137 від 10.05.2018, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 вищевказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. договору № 394 від 20.08.2018 позивач здійснив нарахування пені на суму простроченої заборгованості в розмірі 562825,68 грн за видатковими накладними № РН-179, № РН-180, № РН-181 від 04.04.2018, яка за період з 19.10.2018 до 05.11.2018 склала 9 990,07 грн та на суму простроченої заборгованості в розмірі 287040,00 грн за видатковими накладними № РН-185, №РН-186 від 06.04.2018, яка за період з 19.10.2018 до 08.11.2018 склала 5945,27 грн (а.с. 133, т.1).

Перевіривши розрахунок пені за договором № 394 від 20.08.2018 (а.с. 133, т.1), суд встановив невідповідність проведеного позивачем нарахування вимогам ч.6 ст. 232 ГК України.

Так, з огляду на умови оплати продукції, що були погоджені сторонами у специфікаціях та приписи ч.6 ст. 232 ГК України нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання за видатковими накладними № РН-179, № РН-180, № РН-181 від 04.04.2018 на загальну суму 562825,68 грн припиняється 05.11.2018, а на заборгованість за видатковими накладними № РН-185, №РН-186 від 06.04.2018 на загальну суму 287040,00 грн – 08.11.2018.

Таким чином, враховуючи вихідні дані позивача щодо визначеного ним періоду нарахування, суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, а саме: за видатковими накладними № РН-179, № РН-180, № РН-181 від 04.04.2018 - в розмірі 9436,97 грн, за видатковими накладними № РН-185, №ЗН-186 від 06.04.2018 - в розмірі 5662,16 грн, а загалом за договором № 394 від 20.08.2015 в сумі 15099,13 грн.

В частині стягнення 838,21 грн пені за договором № 394 від 20.08.2015 суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Перевіривши розрахунок пені за договором № 137 від 10.05.20018 (а.с. 134, т.1), суд встановив його невідповідність вимогам ч.6 ст. 232 ГК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а також нарахування пені за видатковою накладною № РН-279 від 07.07.2018 на невірну суму заборгованості (правильною є сума 41164,20 (а.с.65, т.1)).

Так, з урахуванням умов оплати продукції, що були погоджені сторонами у специфікаціях (а.с.17-23, 45, т.2) та наявних в матеріалах справи актів вхідного контролю (а.с. 177-185, т.1, а.с. 49, т.2), відповідно до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання за видатковими накладними:

- № РН-241 від 23.05.2018 на суму 14256,00 грн припиняється 03.01.2019;

- № РН-243 від 25.05.2018 на суму 30960,00 грн припиняється 03.01.2019;

- № РН-244 від 25.05.2018 на суму 227400,00 грн припиняється 26.01.2019;

- № РН-245 від 25.05.2018 на суму 758390,40 грн припиняється 03.01.2019;

- № РН-246 від 25.05.2018 на суму 938344,80 грн припиняється 03.01.2019;

- № РН-279 від 07.07.2018 на суму 41164,20 грн припиняється 28.02.2019;

- № РН-280 від 06.07.2018 на суму 344520,00 грн припиняється 14.02.2019;

- № РН-296 від 20.07.2018 на суму 18000,00 грн припиняється 02.03.2019.

Враховуючи вищевикладене, а також вихідні дані позивача щодо визначеного ним періоду нарахування, загальна сума пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором № 137 від 10.05.2018, яка правомірно заявлена позивачем до стягнення з відповідача та в цій частині підлягає задоволенню, становить 200283,90 грн.

В частині стягнення 113474,26 грн пені за договором № 137 від 10.05.2018 суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Розглядаючи вимоги про стягнення з відповідача 61453,35 грн 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором № 394 від 20.08.2015 та 25355,72 грн 3 % річних за договором № 137 від 10.05.2018 суд враховує наступне.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 19.10.2018 до 25.02.2019 (а.с.133, 135, т.1) суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 61453,35 грн 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором № 394 від 20.08.2015 та 25355,72 грн 3% річних за договором № 137 від 10.05.2018 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню на загальну суму 86809,07 грн.

При перевірці розрахунку інфляційних за договорами № 394 від 20.08.2015 та №137 від 10.08.2018 за визначений позивачем період з 19.10.2018 до 25.02.2019 (а.с.133, 135, т.1) судом встановлено, що позивачем не взято до уваги лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи вищевказаний лист Верховного Суду України, суд здійснив перерахунок інфляційних втрат за період листопад 2018 – лютий 2019 та дійшов висновку щодо правомірності нарахованих позивачем інфляційних за договором № 394 від 20.08.2015 у розмірі 215647,65 грн та за договором № 137 від 10.08.2018 у розмірі 88976,45 грн, а тому вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково на загальну суму 304624,10 грн. У стягненні 173722,33 грн (за договором № 394) та 71678,02грн (за договором № 137) інфляційних слід відмовити.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с. 74-77, 118-123, т.1), суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром". Головним завданням ДП "Житомирський бронетанковий завод" є виготовлення військових транспортних засобів, здійснення ремонту, модернізації бронетанкової техніки і майна, автомобільної техніки та ін. Відповідач є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки) в час проведення на сході країни анти терористичної операції на території Луганської та Донецької областей. Звертає увагу, що постановою Верховної Ради України трудовий колектив ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагороджено грамотою № 376-к від 23.06.2017 за заслуги перед Українським народом, за виконанням якісного та своєчасного ремонту військової техніки для потреб Української армії. Також вказує, що фінансовий стан відповідача залежить від процедур перевірки розрахунково-калькуляційних матеріалів, процесу зарахування витрат за поставлену продукцію контрагентами до ціни договорів, укладених з Міністерством оборони. Крім того, відповідач зауважує, що збитки ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин не завдано.

Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає, що майновий стан суб`єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов`язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (ч. 1 ст. 145 Господарського кодексу України).

Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2001, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі - Положення).

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Натомість відповідачем не надано жодних доказів існування виключних обставин, які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, у тому числі у період наявності прострочки платежу та нарахування штрафних санкцій.

Той факт, що підприємство відповідача є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим, тому відмовляє в його задоволенні.

Згідно з частинами 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 606816,62 грн, з яких: 215383,03 грн пені, 86809,07 грн. 3 % річних, 304 624,10 інфляційних. В решті позову суд відмовляє за безпідставністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 966529,02 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби народів, буд. 1, код ЄДРПОУ 07620094)

на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес" (62459, Харківська область, смт.Високий, вул. Трудова, буд.1В, код ЄДРПОУ 30291640)

- 215383,03 грн пені;

- 86809,07 грн 3% річних;

- 304624,10 грн інфляційних;

- 9102,25 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 20.05.19

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати: 1 - в справу

2 - позивачу - ПВКП "Прогрес" (62459,Харківська обл., смт.Високий, вул.Трудова 1В) - рек. з пов.

3 - відповідачу - ДП "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., смт.Новогуйвинське, вул.Дружби народів, 1) - рек. з пов.