Рішення № 81813651, 16.05.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/12250/18

Провадження № 2/201/3361/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019р. суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору надання споживчого кредиту №388/08-ФЛ від 15.08.2008р. та додаткових угод до нього недійсними, визнання іпотечного договору від 07.04.2011р. недійсним, зобов`язання вчинити певні дії по виключенню запису про обтяження на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА :

12.11.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ПАТ “Фінанси та кредит” про визнання договору надання споживчого кредиту та додаткових угод до нього недійсними, визнання іпотечного договору недійсним, зобов`язання вчинити певні дії по виключенню запису про обтяження на нерухоме майно (а.с.№ 2-10).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 16.11.2018р. було відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч.2,3 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (а.с.№ 25).

26.12.2018р. до суду надійшла заява ОСОБА_2 про заміну сторони відповідача на правонаступника, з посиланням на те, що до неї на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.10.2018р. перейшло право вимоги за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., іпотечним договором від 07.04.2011р., укладеними між ПАТ “Фінанси та кредит” і ОСОБА_1 (а.с. №58-59).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 28.12.2018р. було залучено до участі у цивільній справі №201/12250/18 правонаступника ПАТ Фінанси та кредит - ОСОБА_2 . (а.с. №80).

В обґрунтування позовних вимог, позивач в позовній заяві з урахуванням додаткових пояснень викладених у відповіді на відзив, посилався на те, що 15.08.2008р. між ним та ПАТ “Фінанси та кредит” був укладений кредитний договір №388/08-ФЛ, згідно якого позивач отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності кредитні кошти в розмірі 30 500 дол.США зі строком повернення 10.11.2008р. та сплатою відсотків за користування кредитом 14% річних. В подальшому між сторонами укладалися Додаткові угоди до кредитного договору, якими вносилися зміни до умов договору щодо строку повернення кредиту. 07.04.2011р. між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру. Позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору банком всупереч ч.2 ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів” йому не була надана інформація про сукупну вартість кредиту, що позбавило його як споживача свідомо здійснити вибір при укладенні кредитного договору. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було виконано вимоги закону щодо повідомлення його, як споживача, в письмовій формі перед укладенням кредитного договору про кредитні умови, в самому кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту, тим самим, на думку позивача, відповідач ввів його в оману щодо істотних умов кредитування, приховав від нього повну та достовірну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав в кредитному договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів в оману щодо реальної ціни кредиту та фінансової послуги. Лише у листопаді 2016р., після отримання консультації адвоката, позивачу стало відомо, що умови кредитного договору не відповідають положенням закону, а оскільки порушене право позивача носить тривалий характер, строк позовної давності за звернення з даним позовом до суду не порушено. Позивач зазначив, що на час укладення кредитного договору не мав спеціальних знань для належного розуміння умов кредитного договору, які йому пропонувалися, а отже при укладенні договору не міг знати, що його права порушені. З урахуванням викладеного, просив суд визнати недійсним кредитний договір №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., застосувати наслідки визнання договору недійсним та визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 10.11.2008р., Додаткову угоду №2 від 10.02.2009р, Додаткову угоду №3 від 10.08.2009р., Додаткову угоду №4 від 10.12.2009р., Додаткову угоду №5 від 05.05.2010р., Додаткову угоду №6 від 04.01.2012р. до кредитного договору №388/08-ФЛ, визнати недійсним іпотечний договір від 07.04.2011р., зобов`язати виключити з Державного реєстру обтяжень запису про обтяження на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 .

25.02.2019р. до суду надійшов відзив ОСОБА_3 .В на позовну заяву (а.с. № 90-94), в якому відповідачка просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем у позові безпідставно зазначається, що при укладенні кредитного договору йому не було надано всю необхідну інформацію щодо істотних умов кредитування, а саме реальну проценту ставку та сукупну вартість кредиту, оскільки кредитний договір №388/08-ФЛ був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо роз`яснення йому умов та в подальшому виконував їх. Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: суму кредиту, строк кредитування, розмір процентної ставки, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, можливість дострокового повернення кредиту, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. Крім того, між сторонами неодноразово укладалися Додаткові угоди до кредитного договору в яких погоджувалися зміни умов кредитування щодо строків та порядку погашення заборгованості, з підписанням яких, позивач жодного разу не намагався внести зміни або взагалі виключити умови, які на його думку протирічать умовам чинного законодавства, чи навіть розірвати договір. Позивачем не надано належного доказу, що під час укладення кредитного договору банк ввів його в оману щодо істотних умов кредитування і це при тому, що у разі незгоди позивача з умовами договору він мав можливість скористатися своїм правом, визначеним ч.6 ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів» та протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту, натомість позивач отримав кредитні кошти, підписував в подальшому додаткові угоди до договору, здійснював погашення заборгованості. Також, відповідачкою було зроблено заяву про застосування строків позовної давності, враховуючи, що кредитний договір укладено в 2008 році, а із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся лише у 2018 році, тобто через 10 років після його підписання, про поважність причин пропуску позивач не зазначає, як і не просить суд їх поновити.

Згідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Вивчивши матеріали справи, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами, вважаю, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлено, що 15.08.2008р. між ВАТ Банк “Фінанси і кредит” (правонаступник ПАТ “Фінанси і кредит”) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №388/08-ФЛ, за умовами якого позичальник отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності кредитні кошти в розмірі 30 500 дол.США зі строком повернення 10.11.2008р. та сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14% річних (а.с. № 16).

Згідно пунктів п.п.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 6.1 кредитного договору сторони погодили умови, що позичальник зобов`язався повністю повернути кредитні кошти, отримані за договором по 10.11.2008р. Позичальник сплачує банку % за користування кредитом в валюті кредиту за відсотковою ставкою 14% річних. Нарахування процентів здійснюється за період з моменту списання кредитних ресурсів позичкового рахунку до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Нарахування % за день видачі кредиту здійснюється за повний день, а за день повернення здійснюється. Нарахування % здійснюється один раз на місць на залишок заборгованості на позичковому рахунку позичальника за період з 1 по останній день. Нарахування здійснюється по методу “факт/360” за кожний день користування кредитом. Позичальник сплачує % щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця. У визначений строк сплачуються % за попередній місяць. Проценти сплачуються шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 . Позичальник сплачує % за останній звітний період не пізніше строку повернення кредитних коштів. У випадку зміни вартості кредитних ресурсів на ринку судного капіталу чи інших показників характеризуючих кон`юнктуру фінансових ринків, процента ставка за користування кредитними ресурсами підлягає зміні за вимогою банка. Банк має право змінити розмір % ставки, попередивши про це письмово позичальника не менше ніж за 5 днів. За прострочення терміну повернення кредиту чи сплати %, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочки. Пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених договором.

В подальшому, між ОСОБА_1 та банком неодноразово укладалися Додаткові угоди до кредитного договору №388/08-ФЛ, якими вносилися зміни до порядку та строків повернення кредитних коштів, всі інші умови кредитного договору залишені без змін:

10.11.2008р. укладена Додаткова угода №1, якою сторони погодили викласти пункти 3.2, 3.3. договору в наступній редакції: “3.2.Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані по договору до 10.02.2009р.”. “п.3.3. Позичальник зобов`язується щомісячно в строк з “1” по “10” грудня 2008р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 500 дол.США, в строк з “1” по “10” січня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 500 дол.США, в строк до 10.02.2009р. здійснити погашення залишку суми поточної заборгованості (а.с. №17).

10.02.2009р. укладена Додаткова угода №2, якою сторони погодили викласти пункти 3.2, 3.3 договору в наступній редакції: “3.2. Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані по договору до 10.08.2009р.”. “п.3.3. Позичальник зобов`язується щомісячно в строк з “1” по “10” квітня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 200 дол.США, в строк з “1” по “10” травня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 100 дол.США, в строк з “1” по “10” червня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 100 дол.США, в строк до 10 серпня 2009р. здійснити погашення залишку суми поточної заборгованості (а.с. №18).

10.08.2009р. укладена Додаткова угода №3, якою сторони погодили викласти пункти 3.2, 3.3 договору в наступній редакції: “3.2. Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані по договору до 10 грудня 2009р”. “п.3.3. Позичальник зобов`язується щомісячно в строк до “15” серпня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 161,93 дол.США, в строк з “1” по “10” вересня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 100 дол.США, в строк з “1” по “10” жовтня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 100 дол.США, в строк з “1” по “10” листопада 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам в розмірі 100 дол.США, в строк до 10.12.2009р. здійснити погашення залишку суми поточної заборгованості (а.с. №19).

10.12.2009р. укладена Додаткова угода №4, якою сторони дійшли згоди викласти преамбулу кредитного договору в новій редакції: “3.3.Позичальник зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., укладений між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30500 дол.США зі сплатою 14 % річних, позичальник зобов`язується щомісячно в термін з “1” по “10” січня 2009р. здійснювати погашення поточної заборгованості за виданим кредитними ресурсами у розмірі 100 дол.США, в строк з “1” по “10” лютого 2009р. здійснювати погашення поточної заборгованості виданим кредитними ресурсами у розмірі 100 дол.США у строк з “1” по “10” березня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості виданим кредитними ресурсами у розмірі 100 дол.США, в строк з “1” по “10” квітня 2009р. здійснити погашення поточної заборгованості виданим кредитними ресурсами у розмірі 100 дол.США. Повністю повернути кредитні ресурси отримані за договором до 10.05.2010р. Погашення здійснюється шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок (а.с. №20).

05.05.2010р. укладена Додаткова угода №5, якою сторони погодили викласти пункт 3.2 договору в новій редакції: “3.2. Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані по договору до “10” травня 2019р. Позичальник зобов`язується щомісячно в строк з “1” по “10” кожного місяця здійснювати погашення поточної заборгованості по кредитним ресурсам та нарахованим процентам за звітний період згідно Графіка зменшення заборгованості від 05.05.2010р. Графік зниження заборгованості отриманий позичальником 05.05.2010р. (а.с. № 21зв).

07.04.2011р. між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання своїх грошових зобов`язань перед банком за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р. надав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. №22-24).

03.10.2018р. між ПАТ «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги до ОСОБА_1 (як позичальника та іпотекодавця) та поручителів за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., іпотечним договором від 07.04.2011р., договорів поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них (а.с. №61-64).

09.10.2018р. між ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги до ОСОБА_1 (як позичальника та іпотекодавця) та поручителів за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., іпотечним договором від 07.04.2011р., договорів поруки зазначених у Додатку №1 до договору (а.с. №68-71).

Згідно до Додатку №1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 09.10.2018р. сума заборгованості за кредитним договором №388/08-ФЛ від 15.08.2008р. станом на дату відступленням права вимоги становила 8135,45 дол.США (заборгованість по тілу кредиту 7194,45 дол.США, заборгованість по % - 941 дол.США) заборгованість по пені 404465,66 грн. (а.с. №72).

Згідно ч.1,3 ст. 626, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ст.3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 14 Постанови №5 Пленуму ВССУ від 30.12.2012р. “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до ч.1,2 ст.11 ЗУ №1023-XII “Про захист прав споживачів" (в редакції від 13.01.2006р., яка діяла на час укладення кредитного договору) п.2.1 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затверджені Постановою НБУ від 10.05.2007р. №168 (в редакції від 12.11.2007р., яка діяла на час укладення кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15 і 23 Закону. Остання передбачає штрафні санкції, а згідно ст.15 ч.7 Закону, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей,-споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров`ю або майну споживача - споживач має право пред`явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені ст.16 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об`єктам, що перебувають у його володінні на праві власності аб інших підставах, передбачених законом чи договором.

Відповідно до пункту 3.1 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (в редакції від 12.11.2007р.) банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Так, за змістом ст.1054 ЦК України та ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів” істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Проаналізувавши зміст умов укладених між сторонами договорів (кредитний договір №№388/08-ФЛ від 15.08.2008р. Додаткові угоди №1-5) приходжу до висновку, що вони містять всі істотні умови кредитування, а саме кредитним договором визначено: пунктом 2.1 - суму кредиту 30 500 дол.США, пунктом 3.1 - порядок видачі кредиту, пунктом 3.2. - строк та порядок погашення кредиту, позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси до 10.11.2008р., тобто, строк кредитування становить три місяці, кредитні кошти повинні бути повернути позичальником однією сумою в кінцеву дату, пунктом 4.1,4.2,4.3,4.4, 4.5 – розмір, порядок нарахування та сплати процентів, пунктом 6.1 - відповідальність за прострочення строків повернення кредиту, сплати процентів, з якими погодився позичальник ОСОБА_1 , що засвідчив власноручним підписом. Крім того, укладеними в подальшому між сторонами Додатковими угодами вносилися зміни до порядку та строків повернення кредитних коштів, зокрема, були чітко погоджені суми та періоди погашення кредиту.

Згідно ч.5 ст.11 Закону №1023-XII (в редакції від 13.01.2006р.) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5, 6, 7 ст.18 Закону №1023-XII, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнано недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

В постанові від 02.12.2015р. справа №6-1341цс15 ВСУ висловив правову позицію про те, що за змістом статей 11,18 ЗУ "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. ЗУ "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові % ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору.

Дослідивши зміст кредитного договору №388/08-ФЛ від 15.08.2008р., вважаю, що відсутні підстави для висновку, що договір містить умови, які згідно до положень ч.5 ст.11 Закону №1023-XII визначені як несправедливі в цілому, крім того, позивачем в позовній заяві змістовно не обґрунтовано, які ж саме умови кредитного договору, на думку позивача, є несправедливими та виконання яких є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, в свою чергу, могло б бути підставою для визнання договорів недійсними.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011р. №15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

При цьому, вважаю, що при укладанні кредитного договору було волевиявлення позивача на укладення саме на умовах визначених в договорі (з урахуванням отриманої від банку інформації) отримання кредиту в іноземній валюті зі сплатою процентів за ставкою визначеною договором та іншими умовами договору і відповідне має своє підтвердження виконанням позичальником протягом тривалого часу умов кредитного договору. Як встановлено вище станом на 09.10.2018р. заборгованість по тілу кредиту, процентам становила 8 135,45 дол.США, чим позивач фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при укладенні договору.

Підписуючи кредитний договір, Додаткові угоди, а у подальшому і іпотечний договір іпотеки, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, порядку встановлені кредитним договором. У разі незгоди позивача з умовами кредитного договору або відсутності на його думку інших істотних умов, позивач мав можливість звернутися до банку за будь-якими роз`ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до договору.

Однак з часу його укладання, а саме з 15.08.2008р. та до часу звернення з позовом до суду, що в дійсності відбулося після отримання 30.10.2018р. ОСОБА_1 від нового кредитора вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та іпотечного договору, своєї незгоди з кредитним договором не висловлював.

Також, в позовній заяві, позивач посилався на те, що при укладенні кредитного договору банк використав нечесну підприємницьку практику, оскільки внаслідок ненадання йому інформації про сукупну вартість кредиту, його було введено в оману щодо дійсних умов кредитування, що в свою чергу позбавило його можливості здійснити свідомий вибір при укладанні кредитного договору.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності є недійсними.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. №9 визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що обман насправді мав місце, тобто надати докази, які б свідчили про істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Доводи позивача про введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту оцінюю критично, оскільки, на підтвердження відповідної обставини позивачем не надано належних та допустимих доказів, крім того, перед підписанням позивач мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав.

Враховуючи встановлені під час розгляду фактичні обставини укладення спірного кредитного договору та його зміст, вважаю, що у відповідності до вимог ст.ст.203, 215, 1054, 1055 ЦК України, а також наведених вище нормативно-правових актів, при укладанні спірного кредитного договору між його сторонами були дотримані істотні умови даного виду договорів, які узгоджені сторонами та прийняті до виконання, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору. На момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину. Таким чином, викладене виключає можливість визнання спірного кредитного договору недійсним як правочину повністю, зокрема і на підставі ст.230 ЦК України.

Вимога позову щодо визнання недійсними додаткових угод, іпотечного договору, зобов`язання виключити з Державного реєстру обтяжень запису про обтяження на предмет іпотеки в порядку застосування реституції обґрунтована позивачем недійсністю кредитного договору. Оскільки не вбачається підстав для визнання недійсним кредитного договору, то відсутні і підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину.

При винесенні рішення не вирішуються питання про застосування до позовних вимог строків позовної давності з урахуванням заяви відповідачки (а.с. № 112-116), оскільки в задоволенні позову відмовлено у зв`язку з безпідставністю, а в межах строків позовної давності підлягає захисту тільки порушене право.

Підводячи підсумок викладеному, вважаю, що при розгляді справи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору надання споживчого кредиту та додаткових угод до нього недійсними, визнання іпотечного договору недійсним, зобов`язання вчинити певні дії по виключенню запису про обтяження на нерухоме майно не знайшли свого підтвердження, отже не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України з урахуванням відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позовних вимог, які були вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 05.12.2018р. у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти певні дії, а саме: будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. № 50).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України, приймаючи до уваги те, що позивача відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» було звільнено від сплати судового збору та відмову в задоволені позовних вимог, судові витрати у розмірі 2 114грн. 40коп. відносяться на рахунок держави (по 704грн.80коп. за кожну з позовних вимог за ставками 2018р., оскільки позов подано 12.11.2018р.).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 5, 6, 11, 202-204, 215-217, 230, 236, 524, 526, 530, 610-612, 625-627, 629, 638, 651, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.2.1.3.1. Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №168, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, ч.9 ст. 158, ст. ст. 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суддя,

В И Р І Ш И Л А:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору надання споживчого кредиту №388/08-ФЛ, від 15.08.2008р. та додаткових угод до нього недійсними, визнання іпотечного договору від 07.04.2011р. недійсним, зобов`язання вчинити певні дії по виключенню запису про обтяження на нерухоме майно - відмовити.

Заходи забезпечення позовних вимог, які були вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 05.12.2018р. по справі № 201/12250/18 (провадження № 2з/201/355/2018), у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти певні дії, а саме: будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) - скасувати.

Судові витрати по справі по сплаті судового збору у розмірі 2 114грн. 40коп. - віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.