Ухвала суду № 81812456, 15.04.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9582/19

Провадження № 2-з/761/227/2019

У Х В А Л А

15 квітня 2019 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/9582/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТІС УКРАЇНА» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, заявник) про забезпечення позову по справі № 761/9582/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТІС УКРАЇНА» (далі по тексту - відповідач) про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до вказаної заяви просить заборонити здійснювати нарахування процентів за користування кредитом за кредитним договором, укладеним на суму 1800 грн. невстановленою особою від імені ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТІС УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 41078230, яке надає кредити за допомогою веб-сайту https://creditplus.ua та будь-які інші дії, що стосуються даного кредиту, до прийняття остаточного рішення по справі.

Заява обґрунтована тим, що позивач звернулась до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, укладеним між нею та відповідачем. Однак саме звернення до суду з вказаним позовом не зупиняє дії кредитного договору. При цьому, позивач заперечує ту обставину, що нею з відповідачем укладались будь-які кредитні договори, відтак вважає зазначений договір недійсним. Невжиття зазначених заходів забезпечення позову робить неефективним захист порушених прав позивача.

Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Так, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу визнання кредитного договору недійсним.

Разом з тим, заявником не обґрунтовано та до матеріалів справи не надано доказів того, що види забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірним із майбутніми заявленими позовними вимогами та в майбутньому зможуть реально забезпечити виконання рішення суду чи сприятимуть ефективному способу захисту прав заявника.

При цьому, в разі задоволення позову та в силу положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а відтак заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач за змістом є частково тотожними заявленим позовним вимогам.

Крім того, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість невиконання чи утруднення виконання рішення суду відповідачем без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. При цьому, вказані в заяві заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами та чаково є тотожними позовним вимогам.

Відтак, заявник належним чином не обґрунтував доцільність забезпечення позову визначеними у заяві способами, а тому заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.149, 150, 153 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/9582/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТІС УКРАЇНА» про визнання кредитного договору недійсним, - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: