Рішення № 81804950, 08.05.2019, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4631/18

2/583/120/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді Ільченко В.М.

за участю секретаря Верби Н.О.

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нікчемною позичальної боргової розписки, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2018 відкрито провадження в даній справі. Позивач свої вимоги мотивує тим, що 17.12.2015 він надав ОСОБА_2 позику в сумі 5200 доларів США з умовою сплати за надання позики 300 доларів США кожного місяця 4 числа до повного погашення боргу, про що остання власноручно написала розписку. Проте, відповідач ні суму позики, ні проценти за користування кредитом не повернула, на неодноразові прохання в період часу з 2016 року по 01 лютого 2017 року повернути кошти відмовляла. Крім того, 01.02.2017 в темну пору доби, близько 18 години відповідач разом зі своїм сином та ще чотирма невідомими чоловіками приїхали до нього додому. Побачивши, що вони налаштовані агресивно, на їх вимогу вийти до них поговорити позивач замкнув хвіртку та побіг в будинок, щоб викликати на допомогу працівників поліції. Відповідач та інші особи втекли. З цього приводу він звертався до Охтирського відділу поліції ГУНП в Сумській області. Вказує, що відповідач повинна повернути йому 15400 доларів США, з них 5200 доларів США - тіло позики та 10200 доларів США – проценти за 34 місяці користування коштами (з 04.01.2016 по 04.10.2018), що станом на 01.11.2018 в гривневому еквіваленті складає 433029,52 грн. Тому просить стягнути з відповідача на свою користь 433029,52 грн, судові витрати просить покласти на відповідача.

01.02.2019 від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява, вмотивована тим, що в червні 2015 року між сторонами була досягнута домовленість про позику у сумі 4000 доларів США на строк до кінця року зі сплатою 30% від суми позики на місяць, що склало 1200 доларів США додатково. За пропозицією ОСОБА_1 та під його диктовку вона власноруч склала розписку про отримання позики, після чого дійсно отримала 4000 доларів США. Однак на кінець 2015 року вона була позбавлена можливості повернути позику разом з процентами. 17.12.2015 за пропозицією ОСОБА_1 та під його диктовку вона склала нову позичальну розписку на суму 5200 доларів США (4000 доларів США + 1200 доларів США), але вже під гарантійними зобов`язаннями про проценти у твердій грошовій сумі на відміну від суми позики додатково по 300 доларів США кожного місяця, хоча дана позика фактично їй не передавалася. Отже, сума 1200 доларів США включена у зміст розписки як проценти від суми 4000 доларів США за період з червня по грудень 2015 року без фактичної передачі грошей у позику. 01.01.2017 близько 18 год. вона разом зі своїм сином прибула до місця проживання ОСОБА_1 з метою повернення 4000 доларів США та припинення боргових зобов`язань, проте останній відмовився отримувати гроші, вимагаючи повернення всієї суми за розпискою від 17.12.2015, тобто 5200 доларів США та по 300 доларів США за кожен місяць. Вважає, що 17.12.2015 між ними не було укладено договору позики на суму 5200 доларів США, так як вказані кошти їй фактично не передавалися, а позивач приховує розписку за червень 2015 року на суму 4000 доларів США. Крім того зазначає, що розписка від 17.12.2015 не відповідає вимогам закону, в тому числі в частині стягнення процентів, які повинні визначатися як похідні від суми позики, а не окремо визначеної твердої грошової суми, як договору на стягнення грошей у іноземній валюті, сплата процентів по 300 доларів США щомісячно, починаючи з 17.12.2015, є занадто несправедливою грошовою умовою і з місячними умовами курсів НБУ не розрахована. Тому просить поновити строк звернення до суду з позовом про визнання нікчемною позичальної боргової розписки від 17.12.2015; визнати нікчемність розписки від 17.12.2015, написаної, складеної та підписаної нею власноручно під диктовку про позику у ОСОБА_1 5200 доларів США, в тому числі із зобов`язанням повернення процентів по 300 доларів США в місяць до кінця повернення боргу, внаслідок невідповідності даної позичальної боргової розписки та її умов вимогам чинного законодавства; в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про стягнення 433029,52 грн відмовити за необґрунтованість та безпідставністю.

08.02.2019 від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_2 позичила у нього саме 5200 доларів США, а не 4000 доларів США, як це зазначено у зустрічному позові, з умовою, що вона щомісяця до дня повернення всієї суми боргу буде давати по 300 доларів США як відсотки за користування грошима. На той час між сторонами були гарні та дружні стосунки, вона сама виявила бажання написати боргову розписку, а він не заперечував. З 17.12.2015 він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою повернути суму позики з обумовленими під час позики зобов`язаннями, остання обіцяла повернути вказані кошти. Вказує, що ОСОБА_2 мала можливість в межах строку позовної давності звернутися до суду, якщо вважала свої боргові зобов`язання протизаконними, однак вона цього не зробила, тобто погоджувалася зі змістом даної боргової розписки. Також зазначає, що ОСОБА_2 неодноразово казала, що віддавала йому борг, коли приїжджала зі своїм сином та іншими незнайомими для нього чоловіками, однак він цей приїзд вважає вимаганням від нього боргової розписки без повернення боргу. Просив відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви в повному обсязі.

12.03.2019 від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій зазначено, що вона наполягає на тому, що первісно за пропозицією ОСОБА_1 та під його диктовку нею було власноручно складено розписку про отримання позики в сумі 4000 доларів США, які вона дійсно отримала, а оригінал розписки був переданий ОСОБА_1 01.02.2017 вона намагалася повернути позивачу 4000 доларів США в рахунок погашення боргу, але це закінчилося викликом поліції. Вказує, що ОСОБА_1 проводить розрахунок валютної заборгованості починаючи з 2015 року по 2018 рік за курсом долара США станом на листопада 2018 року. Вважає такий розрахунок неправильним, так як курс долара постійно змінювався, показник необхідно застосовувати та визначати помісячно, а не загалом у листопаді 2018 року за 3 роки. Також не підлягає застосуванню комерційний курс АТ КБ «Приватбанк». Крім того, зазначає, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання і повернення коштів, а також при укладенні договору позики та відібранні розписки від позичальника необхідно правильно зазначати вид валюти, в якій надається така позика. Символ «$» використовується для позначення не тільки долара США, а й валют інших країн, які мають назву долар. Отже констатує, що відзив ОСОБА_1 є наміром заплутати суд та її у фактичних обставинах та розвитку подій, не дотримання при цьому норм і вимог чинного законодавства та намаганнях ухилитися від чесного та справедливого розгляду цивільної справи за ініційованими та заявленими позовними вимогами.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, заперечив проти зустрічного позову та просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі відповідача.

Свідок ОСОБА_3 , яка доводиться позивачу дружиною, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 - її подруга, просила позичити кошти. Чоловік взяв 5200 доларів США та поїхав на зустріч з ОСОБА_2 Остання кошти не повертала, вона телефонувала їй з проханням повернути гроші, але ОСОБА_2 кинула слухавку.

Суд проаналізував матеріали справи, вислухав пояснення позивача, покази свідка, врахував позицію відповідача, дослідив письмові докази, дійшов наступного висновку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що 17.12.2015 ОСОБА_2 власноручно написана розписка, в якій остання вказала, що вона позичає у ОСОБА_1 5200 доларів, зобов`язується віддавати проценти по 300 доларів в місяць (кожного 4 числа місяця) до кінця повернення боргу. Строк повернення позики у розписці не визначений.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 №6-1967цс15.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Розписка, на підставі якої позивач просить стягнути заборгованість, містить сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник), грошову суму, яка позичена, визначений сторонами розмір і порядок одержання процентів за користування позикою, зобов`язання повернути позикодавцеві борг та дату отримання коштів, тобто відповідає вимогам статей 1046-1048 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 факт отримання позики від ОСОБА_1 визнає, проте не погоджується із визначеним позивачем її розміром 5200 доларів США, стверджуючи, що сума позики становила 4000 доларів США, про що нею була написана розписка в червні 2015 року, а по розписці від 17.12.2015 вона фактично гроші не отримувала. Проте стороною відповідача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, що є її процесуальним обов`язком.

За таких обставин, вимога про визнання нікчемною позичальної боргової розписки не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Ст. 527 ЦК України передбачає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

Відповідачем не надані докази в спростування твердження позивача щодо неповернення суми позики та процентів. Натомість, наявність у позивача оригіналу розписки свідчить про не виконання відповідачем умов договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договором позики від 17.12.2015, а саме стягнення 15400 доларів США, з них: 5200 доларів США – сума позики, 10200 доларів США – проценти за користування кредитом за період з 04.01.2016 по 04.10.2018 (300 доларів США, які визначені в договорі як проценти за користування позиченими коштами, х 34 місяці).

Стороною відповідача заявлено про застосування строків позовної давності до даних правовідносин.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи, що дата повернення коштів у розписці відсутня, звернення до суду з позовною вимогою є тотожним направленню письмової вимоги згідно ч. 2 ст. 1049 ЦК України, пред`явлення вимоги (подання позову) свідчить про закінчення строку договору позики та настання строку для повернення коштів (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №127/1853/17, провадження № 61-31023св18), суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

З огляду на викладене, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів, а саме те, що він просить стягнути заборгованість в національній валюті, а також те, що на день ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України курс гривні до долара США складає 26,34 грн за 1 долар США, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 405636 грн (15400 доларів США х 26,34 грн).

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову (93,7%), на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, в розмірі 4056,36 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 202, 204, 207, 215, 256, 257, 261, 267, 524, 526, 527, 533, 1046-1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 405636 ( чотириста п`ять тисяч шістсот тридцять шість) грн. за борговою розпискою від 17 грудня 2015 року та 4056,36 грн. (чотири тисячі п`ятдесят шість грн. 36 коп. ) у відшкодування судових витрат.

В задоволенні решти вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нікчемною позичальної боргової розписки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 17 травня 2019 року.

Суддя Охтирського міськрайсуду

Сумської області В.М. Ільченко