Ухвала суду № 81799639, 17.05.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/3409/19

Номер провадження 1-кс/404/2107/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2019 року м. Кропивницький

Слідчий суддя Кіровського районного суду міста Кіровограда Бурко Р.В., при секретарі судового засідання Мороковій І.В., прокурора Чорної А.В., слідчого Балануци О.О., володільця тимчасово вилученого майна – Балашова В.П., представника тимчасово вилученого майна – адвоката Пушкарьова Д.Є. розглянувши в залі судових засідань в місті Кропивницькому клопотання слідчого СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області Балануци О.О., про накладення арешту на тимчасово вилучене майно по матеріалам кримінального провадження №12019120000000097, з попередньою кваліфікацією за ч.2 ст.185, ч.5 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2019 року слідчий СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області, за погодженням з прокурором Кіровоградської місцевої прокуратури, звернувся до слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда з клопотанням, про накладення арешту на речі та документи, вилученні під час особистого обшуку затриманого ОСОБА_1 , згідно переліку зазначеному в протоколі обшуку від 14.05. 2019 року.

Вилучене майно має значення для кримінального провадження в якості речового доказу та відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.167 КПК України.

Мета звернення – збереження речових доказів.

Слідчий та прокурор підтримали вимоги клопотання і просять їх задовольнити.

Володілець тимчасово вилученого майна та його представник не заперечили щодо доводів поданого клопотання про арешт майна, але просять відмовити в задоволенні клопотання в частині накладення арешту на ключ автомобіля «Фольцваген», так як автомобіль належить дружині ОСОБА_1

Під час проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження в порядку статті 208 КПК України, 14 травня 2019 року був затриманий ОСОБА_1 .

Положення ч.3 ст.208 КПК дозволяє уповноваженій службовій особі, слідчому, прокурору здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу.

Під час проведення особистого обшуку ОСОБА_1 працівниками поліції виявлені та вилучені речі та документи, які були оглянуті та постановою слідчого СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області Балануцею О.О. від 15.05.2019 року визнані речовими доказами.

Разом з цим ч.1 ст.168 КПК України чітко вказує, що тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 цього Кодексу.

За таких умов, вилучене майно у підозрюваного вважається тимчасово вилученим. Враховуючи, що вилучені речі визнані слідчим речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, вимога про накладення арешту на них, є цілком обґрунтованою та такою, що узгоджується із положенням пункту 1 частини 2 статті 170 КПК України, як збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Крім того, ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Зважаючи на сукупність наявних доказів, слідчий у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, слідчий правильно звернувся з клопотанням про накладення арешту на речі та документи з тих підстав, що вони є речовими доказами у даному кримінальному провадженні. Майно, яке є речовим доказом та відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу – запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

У даному кримінальному провадженні є розумні підстави вважати, що вищезазначені речі та документи можуть бути приховані, передані, пошкоджені або знищені. Таким чином, арешт на це майно з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна.

Такий правовий висновок узгоджується з практикою застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи. На початковій стадії досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні виправдана потреба у тимчасовому втручанні в права та інтереси власників та володільців майна, шляхом накладення арешту, заборони користування та розпорядження речами, з метою запобігання зникнення, знищення, пошкодження, зміни. Держава гарантує право громадянина на забезпечення проведення ефективного досудового розслідування. Тимчасове обмеження Конституційних прав власника/володільця має незначний строковий характер.

Слідчий надав достатні данні: результати зафіксовані в протоколі обшуку; протоколі огляду місця події, протоколі огляду предметів, протоколи впізнання, допити свідків і потерпілого, на підставі яких доводиться обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування арешту майна (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України). Слідчий суддя, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що факт визнання речовим доказом, необхідність проведення спеціальних досліджень, ризик знищення майна, є достатніми умовами для застосування щодо цього майна співрозмірного заходу забезпечення кримінального провадження, яким є накладення арешту на майно.

Заявлені до арешту речі та документи є носіями важливої інформації. Слідчий обґрунтовано вважає про необхідність в подальшому забезпечити проведення експертиз, при цьому предметом спеціальних досліджень буде речовий доказ – вилучені речі та документи, тому є ризик відчуження/знищення, а відтак і нагальна потреба у забезпеченні належного зберігання речового доказу у кримінальному провадженні, та безперешкодного доступу сторони кримінального провадження до зазначеного майна.

При розгляді поданого клопотання, з наданих матеріалів встановлено, що дії слідчого відповідають вимогам закону. Останній довів наявність розумної підозри про існування ризику умисного знищення доказу, що призведе до втрати значення речового доказу, як такого. Майно, що було тимчасово вилучено слідчим під час проведення обшуку, відповідає вказаним критеріям і підлягає арешту. Негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, не встановлено. Арешт суттєво не позначитися на інтересах власника і третіх осіб.

З урахуванням викладеного і керуючись ст. 170 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СВ Кропивницького ВП ГУ НП в Кіровоградській області Балануци О.О., про накладення арешту по матеріалам кримінального провадження №12019120000000097, з попередньою кваліфікацією за ч.2 ст.185, ч.5 ст. 185 КК України - задовольнити.

Накласти арешт на речі та документи, які були вилученні під час проведення особистого обшуку від 14.05.2019 року підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:

-банківську картку «Приват Банк» НОМЕР_1 ;

-накладну ПАТ «Укрсоцбанк» № НОМЕР_2 за 02.04.2018 ФОП ОСОБА_2 ;

-ключі з брелком для автомобіля «Фольсваген».

Слідчому СВ Кропивницького ВП ГУ НП в Кіровоградській області Балануці О.О., вчинити дії спрямовані на реєстрацію арешту майна. Ухвала про арешт майна виконується негайно (ст.175 КПК України).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали апеляційним судом при відхиленні апеляції.

Суддя Кіровського

районного суду

м.Кіровограда Р. В. Бурко