Ухвала суду № 81798135, 14.05.2019, Вишгородський районний суд Київської області

"14" травня 2019 р. Справа № 363/1888/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Баличевої М.Б..

за участю секретаря Гавриленко Ю.С.,

прокурора – Пасічник Ю.Ю.

захисників Браславської Л.З., Чиркіної С.І..,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 42014000000001709 від 19.12.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 365 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 42014000000001709 від 19.12.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 365 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні висловила думку про можливість призначення справи до судового розгляду.

Захисник Браславська Л.З. заявила клопотання про повернення обвинувального акту, який не відповідає вимогам КПК України, містить неконкретне обвинувачення, яке є незрозумілим. Не дивлячись на неодноразове повернення обвинувального акту судом, систематичні недоліки обвинувальних актів встановлені судами залишилися не усунутими, вказаний обвинувальний акт належних виправлень порівняно з попередніми не зазнав, будь-яких процесуальних дій взагалі не проведено, розслідування не здійснювалося, строки якого в спосіб передбачений законом не продовжувалися і сплили. Суб`єктивну та об`єктивну сторони інкримінованого злочину обвинувальний акт не містить.. Не містить обвинувальний акт і розмежування дій обвинувачених та інших осіб, що згадуються в ньому, які безпосередньо причетні до злочину, проте, не маючих процесуального статусу, що свідчить про неконкретність обвинувачення і позбавляє визначити законні межі судового розгляду згідно ст.ст. 337, 370 КПК України.

Захисник Чиркіна С.І. та обвинуваченні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 клопотання підтримали в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_4 та його представник – адвокат Сидоренко Д.І. в підготовче судове засідання не з`явилися, надали заяву про здійснення розгляду справи без їх участі.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, вивчивши обвинувальний акт та долучені до нього документи у відповідності до положень ст.314 КПК України, яка регламентує порядок та межі підготовчого судового засідання, приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.

Згідно ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, тощо.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року звернув увагу на вказівку у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції щодо необхідності приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (п. 79 рішення у справі «Камасінскі проти Австрії» від 19 грудня 1989 року).

Також, Європейський суд з прав людини вказує про необхідність аналізувати положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п. 52 рішення у справі «Гіелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року; п. 58 рішення у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року; п. 34 рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії» від 20 квітня 2006 року).

Разом з тим статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Судом встановлено, що в змісті обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сформульовано також і обвинувачення щодо інших осіб екс-міністра МВС ОСОБА_5 та колишнього начальника ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 у вчиненні інших злочинних діянь. При цьому ці діяння кримінально-правової кваліфікації не отримали, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з огляду на викладені фактичні обставини в обвинувальному акті, всупереч вимог ст. 62 Конституції України та ст. 337 КПК України фактично мають захищатися не тільки від висунутого їм обвинувачення, а також і від обвинувачення, яке стосується інших осіб.

При цьому з кримінально-процесуальної та кримінально-правової точки зору інкриміновані обвинуваченим діяння з діянням вказаних вище осіб, крім посилання на саме тільки виконання злочинного наказу, не пов`язуються.

Згідно вимог чинного КК України злочин може бути вчинений або одноособово, або у співучасті, форми і види якої визначено Розділом VI КК України. Співучастю у злочині згідно ст.26 КК України є умисна спільна участь декількох субєктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 27 КК України співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб`єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Частинами 3 і 4 цієї статті передбачено й більш складні форми організованої співучасті (організованої групи чи злочинної організації).

З обвинувального акту не можна дійти висновку, чи вчинено злочини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно між собою та спільно з іншими особами, групою осіб чи за попередньою змовою групою осіб, або в іншій більш складній формі співучасті.

При цьому, чи були обізнані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про злочинні дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про які йдеться в обвинуваченні, чи охоплювалися всі ці дії їхнім спільним умислом в той чи іншій формі співучасті в обвинуваченні не викладено, не викладено в обвинуваченні й того, що така співучасть була відсутня. Водночас в обвинуваченні стверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усвідомлювали злочинність наказу.

Саме тільки посилання на існування «злочинних наказів» про конкретність і визначеність обвинувачення свідчити не може та від необхідності встановлення й викладення в обвинувальному акті всіх обставин вчинення злочину з точки зору викладених вище вимог Закону не звільняє.

Також, слід зазначити, що судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

У зв`язку з вищевикладеним, суд звертає увагу на те, що розгляд кримінального провадження за відсутності належним чином сформульованого обвинувачення та не викладених у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинувачених, в тому числі і право їх на захист.

За таких обставин обвинувачення в обвинувальному акті сформулювано без дотримання вимог ст. 337 КПК України.

Інкриміновані обвинуваченим дії зводяться лише до того, що вони в тому чи іншому випадку, виконуючи злочинні накази, організували силами підлеглих працівників ту чи іншу злочинну дію, яка складає об`єктивну сторону інкримінованих їм злочинів.

Вказане твердження є неконкретним і невизначеним, не містить обов`язкових для доказування об`єктивної сторони злочину обставин. Зокрема, не визначено в чому полягали такі організаційні дії, коли, де, в який спосіб та за яких обставин, яким саме конкретним підлеглим особам та які саме вказівки, накази тощо, в якій формі давалися, наказувалися або інше. Хто саме за таких обставин є організатором, а хто виконавцем злочину.

Щодо твердження в обвинувальному акті про виконання злочинних наказів й усвідомлення цього, то суд зазначає, що за такого викладу обставин, вказане є невизначеним і неконкретним.

Так, поняття злочину дано в ст. 11 КК України, яким є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.

Тобто злочином є лише те діяння, яке щонайменше має певну кримінально-правову кваліфікацію. Хоча твердження в обвинувальному акті про те, що певний наказ є злочинним, а тому і є злочином, викладено за відсутності кримінально-правової кваліфікації саме цього діяння, без встановлення всіх обставин його вчинення та доведеності вини у його вчиненні в передбаченому законом порядку.

Згідно ст. 62 Конституції України діє презумпція невинуватості, тобто особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, які саме накази маються на увазі, ким і коли вони видані, які їх реквізити, дата, час, номер, спосіб оформлення, доведення до відома підлеглих тощо, які вони конкретно містять цитати тощо в обвинувальному акті не викладено. За змістом обвинувачення незаконні, злочині накази надавалися ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Не дано в обвинувальному акті й правої оцінки постанові слідчого Вжиги В.В. про застосування заходів безпеки ОСОБА_4 , що стало підґрунтям для звинувачення в незаконному позбавленні волі останнього. Скільки таких постанов мало місце, чи продовжувався такий захід безпеки слідчим, якими без винятку слідчими приймалися такі постанови, чи були такі постанови законними або незаконними, коли і на підставі чого вони втратили чинність, коли, ким і яким чином встановлено їхню незаконність, якщо така мала місце, в обвинувальному акті не встановлено.

У той же час в обвинувальному акті зазначено тільки про те, що законною така постанова була лише на думку слідчого Вжиги В.В.

За відсутності кваліфікації дій обох обвинувачених групою осіб згідно ч. 2 ст. 146 КК України й відсутності тверджень, що злочинне діяння вчинено спільно, в обвинуваченні водночас одноосібні в такому випадку дії кожного з них не розмежовуються.

При цьому в обвинувальному акті викладено обставини, які містять в собі істотні суперечності та взаємовиключні висновки, які за своїм змістом вказаним вимогам КПК України не відповідають. Зокрема, обвинуваченим інкримінується, що вони діяли з прямим умислом, який згідно ст. 24 КК України характеризується, тим що особа передбачає і бажає настання суспільно небезпечних наслідків. Не дивлячись на це, в обвинуваченні одночасно стверджується про необережне ставлення до незаконного позбавлення волі потерпілого, що вимогам Закону не відповідає.

Посилання в обвинувальному акті про заподіяння злочином істотної шкоди правам людини і громадянина, яке полягає у настанні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, не має під собою критеріїв оцінки істотності такої шкоди, не визначено в чому полягає їхня суспільна небезпечність та істотність, і, що саме собою становить вжите поняття нематеріальна шкода, яке є невизначеним і може тлумачитися розширено. Яку конкретно нематеріальну шкоду заподіяно потерпілому та в чому її істотність в обвинувальному акті не визначено.

Крім того, слід зазначити, що в обвинувальному акті при кваліфікації за ч. 1 ст. 365 КК України не враховано положення ст. 5 КК України, якою передбачено зворотну дію в часі закону, який скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність особи чи іншим чином поліпшує становище особи, з огляду на зв`язку, за змістом якого запроваджено визначення заподіяння істотної шкоди для настання кримінальної відповідальності за вказаним злочином лише у матеріальному вимірі.

Отже, формулюючи обвинувачення в вищезгаданій частині, орган досудового слідства вдався до припущень щодо вчинення об`єктивної і суб`єктивної сторони злочину й всі необхідні для доказування обставини не виклав.

Зазначене в свою чергу унеможливлює дотримання судом вимог ст. 348 КПК України щодо роз`яснення суті обвинувачення в ході судового розгляду.

Крім того, суд звертаю увагу, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.10.2017 року частково задоволено скаргу адвоката Браславської Л.З., яка була подана 20.02.2017 року та полягала у бездіяльності уповноважених процесуальних осіб Генеральної прокуратури України щодо невиконання процесуальних дій по кримінальному провадженню, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000001709.

Вказаною ухвалою від 12.10.2017 року було зобов`язано уповноважених процесуальних осіб Генеральної прокуратури України по кримінальному провадженню, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000001709 виконати дії: з врахуванням положень ст. ст. 90, 113, 114, 219, 220, 221, п. 8 ст. 223, ч. 1 ст 283, п.1 ч. 2, ст. 284, 294, 296, 308 КПК України стосовно доказів, дотримання граничних та розумних процесуальних строків, прийняти мотивовану постанову відповідно вимог до ч.1 ст. 283 КПК України; повідомити про відновлення та продовження процесуальних строків досудового розслідування, їх перебіг та обчислення з врахуванням повідомлення особі про підозру від 20.11.2014; не вручати обвинувальний акт до належного розгляду скарги від 13.02.2017 та клопотання від 15.02.2017; надати повні відомості про всі без винятку слідчі та процесуальні дії відносно руху по кримінальних провадженнях № 42014000000001709, №42014000000000398, №42014000000000416, №42014000000001603.

Слушними є твердження захисту і про приюдиційне значення вказаного судового рішення, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання та врахування при розгляді цієї справи.

Суд зважає і на те, як Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicataпринципу остаточного характеру судового рішення. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення лише через те, що вона переслідує мету домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру" (рішення у справі "Пономарьов проти України", заява №3236/03, п.40; див. також рішення у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99, п.52).

Принцип правової визначеності вимагає, що при розгляді будь-яких справ суди не повинні ставити під сумнів законність ухвалених судових рішень, які набрали законної сили.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

На підставі викладеного та з метою недопущення порушення загальних засад кримінального провадження, стандартів практики Європейського суду з прав людини, стороні обвинувачення слід усунути вказані недоліки, привести у відповідність обвинувальний акт у відповідності до вимог законодавства, а тому суд вважає за необхідне повернути прокурору обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42014000000001709 від 19.12.2014 року відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 365 КК України, оскільки він не відповідає вимогам КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 91, 109, 291, 314-317, 372 КПК України, ст.62 Конституції України, суд, -

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42014000000001709 від 19.12.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 365 КК України – повернути прокурору.

Повний текст ухвали проголошено 17 травня 2019 року о 15 годині 30 хвилин.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Головуючий М.Б. Баличева