Рішення № 81793174, 13.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2019 року Чернігів Справа № 825/2845/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Соломко І.І.

за участю секретаря судового засідання Пархомчука Д.А.,

представників позивача Серкіна К.Ю.,

Тихоновського Д.М.,

представника відповідача Лисиці О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

25.08.2015 ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі -відповідач або ГУ ДФС у Чернігівській області) про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо невчинення заходів, передбачених під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою позивача від 10.08.2015 про скасування грошових зобов`язань в розмірі 25000,00 грн, що є транспортним податком з фізичних осіб, які визначені в податковому повідомленні-рішенні державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 22.05.2015 без номеру форми «Ф».

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не розпочав вчинення заходів, які передбачені під час проведення процедури адміністративного оскарження за її скаргою від 10.08.2015 про скасування грошових зобов`язань в розмірі 25000 грн, що є транспортним податком з фізичних осіб, які визначені в податковому повідомленні-рішенні ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 22.05.2015 без номеру «Ф». Вказує, що податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 вважається отриманим нею 13.07.2015, відповідно, скарга від 10.08.2015 подана з дотриманням 30-ти денного строку адміністративного оскарження, визначеного пунктом 56.12 статті 56 Податкового кодексу України, і повинна бути розглянута відповідачем у встановленому порядку. Вважає, що при поверненні скарги без розгляду відповідач не виконав свого обов`язку доведення правомірності нарахування грошового зобов`язання у процедурі адміністративного оскарження та не прийняв вмотивованого рішення по суті скарги від 10.08.2015, чим допустив протиправну бездіяльність. Крім того, позивач покликається на норми статті 55 Конституції України щодо права на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади, та просить суд, у разі необхідності, вийти за межі позовних вимог і забезпечити повний і належний захист прав позивача згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 03.09.2015 відкрите провадження у справі та призначено судовий розгляд на 23.09.2015 о 13:30.

Представник відповідача надав заперечення проти позову, в якому позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні, з огляду на таке. Відповідач вважає свої дії правомірними, вказує на право контролюючого органу самостійно визначати суму грошового зобов`язання з транспортного податку відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України. З урахуванням норм статей 3, 6, 8, 10 і 267 Податкового кодексу України визначає транспортний податок як частину податкової системи України, що в даному випадку був розрахований на виконання фіскальним органом своїх функцій, а не у зв`язку з будь-якими порушеннями з боку позивача. В порядку статті 58 Податкового кодексу України вважає 13.07.2015 датою отримання позивачем податкового повідомлення-рішення від 22.05.2015. При цьому застосовує пункти 56.3 і 56.7 статті 56 Податкового кодексу України, якими передбачений 10-ти денний строк на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення та залишення без розгляду скарги, поданої з пропуском цього строку. Крім того, покликається на пункти 3.1 розділу ІІІ і 5.2 розділу V Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 № 848.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення про визнання неправомірною бездіяльності ГУ ДФС у Чернігівській області та розподілити судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 відкрите апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду на 03.11.2015.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2015 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 та прийнято нове рішення, яким визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області щодо невчинення заходів, які передбачені під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою ОСОБА_1 від 10.08.2015 про скасування грошових зобов`язань.

05.11.2015 позивач до Київського апеляційного адміністративного суду подав заяву про вирішення питання щодо судових витрат.

Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 153,47 грн.

18.03.2016 позивач до Київського апеляційного адміністративного суду подав заяву про вирішення питання щодо судових витрат - витрат на правову допомогу.

Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено, стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

19.11.2015 відповідачем подана касаційна скарга, у якій він просить відкрити касаційне провадження, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2015 та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2015. Одночасно відповідач просив розглянути клопотання та звільнити від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.11.2015 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу залишено без руху, наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2015 відкрите провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Чернігівській області.

Позивачем надано заперечення, у якому він просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

04.09.2018 відповідач подав клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, закінчено підготовку справи та призначено касаційний розгляд на 31.01.2019.

Постановою Верховного Суду від 31.01.2019 касаційна скарга ГУ ДФС у Чернігівській області задоволена частково, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 і постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2015 скасовані, як ухвалені за неповного з`ясування обставин справи, а справа направлена на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Обґрунтовуючи скасування рішень Верховний Суд, зокрема, зазначив, що позивачем і судами фактично ототожнено спірну бездіяльність з оскарженням рішення (рішення про залишення скарги без розгляду), що вказує на не з`ясування судами належним чином змісту позовних вимог та предмету спору, що призвело до обрання неправильного способу захисту. Під час нового розгляду вказав на необхідність встановлення обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, та надання їм правильної юридичної оцінки, а також обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права у разі задоволення позову.

21.03.2019 Чернігівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.04.2019 представник позивача подав до суду заяву, в якій остаточно просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, що полягає в тому, що не було розпочато вчинення заходів, які передбачені під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою позивача від 10.08.2015 про скасування грошових зобов`язань в розмірі 25000,00 грн, що є транспортним податком з фізичних осіб, які визначені в податковому повідомленні-рішенні державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015 без номеру форми «Ф»;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області вчинити заходи, які передбачені законом під час проведення процедури адміністративного оскарження, за своєчасно поданою скаргою ОСОБА_1 від 10.08.2015 про скасування грошових зобов`язань в розмірі 25000,00 грн, що є транспортним податком з фізичних осіб, які визначені в податковому повідомленні-рішенні державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015 без номеру форми «Ф».

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив, в якому вважає свої дії правомірними, позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї правової позиції наводить аргументи, ідентичні з тими, що були викладені ним у запереченні на позов.

Крім того, ГУ ДФС у Чернігівській області надало заперечення на заяву про уточнення позовних вимог. Вважає, що змінені позовні вимоги виходять за межі позову, і тому не підлягають розгляду в даному судовому процесі, а доводи позивача про своєчасне подання скарги від 10.08.2015 не ґрунтуються на нормах закону враховуючи скасування Верховним Судом попередніх рішень у цій справі.

Ухвалою суду від 15.04.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, судом прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог.

08.05.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду вже стягнуто з ГУДФС у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. Крім того, розмір заявлених до відшкодування витрат не є розумним з огляду на те, що вимоги є немайнового характеру, а також завищено кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

Заслухавши представників сторін, дослідивши документи, надані сторонами, з`ясувавши всі фактичні обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, перевіривши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2015 № 3159 форми «Ф» ДПІ у м. Чернігові визначила позивачу грошове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. (а.с. 185)

Податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 відправлено ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення 11.06.2015 та повернуто поштою 13.07.2015 до ДПІ у м. Чернігові у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

10.08.2015 ОСОБА_1 подала відповідачу скаргу на податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015, яким їй визначено суму транспортного податку.

Листом від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 відповідач повідомив ОСОБА_1 про залишення її скарги без розгляду у зв`язку з пропуском нею 10-ти денного строку для подання скарги, встановленого пунктами 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 Податкового кодексу України.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась з позовом до адміністративного суду.

Визначаючи зміст спірних правовідносин у цій справі суд, керуючись частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2019.

Предметом змінених позовних вимог є визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо залишення скарги позивача від 10.08.2015 без розгляду та зобов`язання відповідача вчинити визначені законом заходи з розгляду такої скарги в порядку процедури адміністративного оскарження.

Підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду став лист ГУ ДФС у Чернігівській області від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 про залишення без розгляду скарги позивача від 10.08.2015.

У розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) така відмова відповідача є індивідуальним актом - рішенням про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 10.08.2015, прийнятим суб`єктом владних повноважень - ГУ ДФС у Чернігівській області на виконання владних управлінських функцій, оформленим у формі листа від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15, яке стосується права позивача на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення і дія якого вичерпується його виконанням.

Отже, позивач помилково ототожнив спірну бездіяльність суб`єкта владних повноважень з оскарженням рішенням про залишення скарги без розгляду.

Фактично зміст спірних правовідносин становлять вимоги про визнання протиправним (неправомірним) індивідуального акту - рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 18.08.2015 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 10.08.2015, та зобов`язання відповідача вчинити заходи, які передбачені законом під час проведення процедури адміністративного оскарження, за скаргою ОСОБА_1 від 10.08.2015 на податкове повідомлення-рішення від 22.052015 щодо визначення суми грошового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. Такі правовідносини регулюються податковим законодавством України.

Установивши, що предметом оскарження є рішення суб`єкта владних повноважень, суд відповідно до частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи прийняте воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок оскарження рішення контролюючого органу визначений у статті 56 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У пункті 56.2 статті 56 ПК України встановлено право платника податків, який вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 55.2 статті 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Відповідно до пункту 56.3 статті 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

У разі порушення платником податків вимог пункту 56.3 статті 56 ПК України подана ним скарга не розглядається та повертається йому із зазначенням причин повернення (пункт 56.7 статті 56 ПК України).

В той же час згідно з пунктом 56.12 статті 56 ПК України якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов`язання платника податків за причинами, не пов`язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

З аналізу вказаних норм вбачається, що у пункті 56.12 статті 56 ПК України встановлений спеціальний строк для оскарження податкового повідомлення-рішення про суму грошового зобов`язання платника податків, визначеного контролюючим органом самостійно за причинами, не пов`язаними із порушенням податкового законодавства.

Аналогічні положення містить і Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 № 848. Зокрема, у пункті 3.3 розділу ІІІ вказаного Порядку встановлений 30 денний строк на оскарження.

Отже, законом (пунктом 56.12 статті 56 ПК України) визначені наступні умови застосування спеціального строку для оскарження податкового повідомлення-рішення: грошове зобов`язання платнику податків визначене за причинами, не пов`язаними з порушенням податкового законодавства; таке грошове зобов`язання визначене контролюючим органом самостійно.

Транспортний податок був уведений Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, та регламентується статтею 267 ПК України.

Згідно з пунктом 6.3 статті 6 ПК України сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Як вбачається зі змісту статей 8, 10 ПК України, хоча вони і не містять прямої норми щодо транспортного податку, проте у взаємозв`язку зі статтею 265 ПК України, яка визначає транспортний податок у складі місцевого податку на майно, дають підстави для висновку, що транспортний податок є місцевим податком.

З урахуванням наведеного суд погоджується з аргументами відповідача, що транспортний податок з фізичних осіб є частиною податкової системи України. Проте ці доводи жодним чином не спростовують твердження позивача про визначення йому суми транспортного податку за причинами, не пов`язаними з порушеннями податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове /податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

У підпункті 267.6.3 пункту 267.6 статті 267 ПК України встановлений обов`язок органів внутрішніх справ подавати контролюючим органам за місцем реєстрації об`єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку.

З огляду на положення підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України обов`язок сплатити транспортний податок у фізичної особи виникає з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням наведених норм закону суд дійшов висновку, що сума грошового зобов`язання зі сплати транспортного податку позивачу була визначена контролюючим органом самостійно і не пов`язана з порушенням податкового законодавства.

Отже, в такому випадку для адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 форми "Ф", яким позивачу визначено грошове зобов`язання з транспортного податку у сумі 25000,00 грн, необхідно застосовувати спеціальний строк, установлений у пункті 56.12 статті 56 ПК України, а саме - 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Як вже встановив суд, податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 відправлено ОСОБА_1 поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення 11.06.2015. Вказане поштове відправлення повернуто поштою 13.07.2015 до ДПІ у м. Чернігові із зазначенням причин невручення - «за закінченням терміну зберігання». Відтак, у розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 вважається врученим ОСОБА_1 . 13.07.2015.

Відповідно до пункту 56.12 статті 56 ПК України позивач, починаючи з 14.07.2015 протягом 30-ти календарних днів мала право оскаржити вказане рішення в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня.

Скарга до відповідача подана ОСОБА_1 10.08.2015, тобто протягом строку, установленого пунктом 56.12 статті 56 ПК України строку. Отже, доводи позивача щодо своєчасного подання скарги на податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 форми "Ф" відповідають закону та фактичним обставинам справи.

Крім того, за змістом пункту 56.7 статті 56 ПК України скарги не розглядаються та повертаються із зазначенням причин повернення у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3, 56.6 статті 56 ПК України.

Як видно із рішення ГУ ДФС в Чернігівській області, оформленого листом від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15, відповідач повідомив ОСОБА_1 про залишення її скарги без розгляду у зв`язку з пропуском нею 10-ти денного строку для подання скарги, встановленого пунктами 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 Податкового кодексу України.

Однак пунктом 56.7 статті 56 ПК України передбачено повернення скарги у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3, 56.6 статті 56 ПК України, а не залишення її без розгляду.

Згідно з пунктом 56.4 статті 56 ПК України обов`язок доведення правомірності будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом, або будь-якого іншого рішення контролюючого органу під час процедури адміністративного оскарження покладається на контролюючий орган. Залишаючи заяву позивача без розгляду відповідач такий обов`язок не виконав.

Безпідставно застосовуючи загальний - 10 денний строк на оскарження, відповідач не урахував усі обставини справи та діяв усупереч закріпленому у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципу презумпції правомірності рішення платника податків, відповідно до якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків (пункт 56.21 статті 56 ПК України).

У свою чергу пунктом 56.21 ст.56 ПК України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, враховуючи імперативність правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, суд вважає, що контролюючий орган був зобов`язаний прийняти рішення на користь платника податків.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

У пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки відповідачем за результатами скарги позивача прийнято рішення, яке викладене у листі від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15, то таке рішення не є бездіяльністю в розумінні закону, відтак в частині вимог позивача про визнання неправомірною бездіяльності ГУ ДФС у Чернігівській області щодо не вчинення заходів, передбачених під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою ОСОБА_1 від 10.08.2015 про скасування грошового зобов`язання в сумі 25000,00 грн з транспортного податку з фізичних осіб, визначеного у податковому повідомленні-рішенні ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015 № 3159 форми «Ф», необхідно відмовити.

В той же час суд наголошує, що саме ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень є одним з основних завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України.

У частині другій статті 9 КАС України передбачене право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Одним із способів судового захисту є, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2 частини 1 статті 5 КАС України).

Отже, з метою ефективного захисту права ОСОБА_1 на оскарження податкового повідомлення-рішення від 22.05.2015 № 3159 у адміністративній процедурі, встановивши протиправність рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 , суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ДФС у Чернігівській області, викладене в листі від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 10.08.2015 про скасування грошового зобов`язання у розмірі 25000,00 грн з транспортного податку, визначеного у податковому повідомленні-рішенні № 3159 форми "Ф".

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

За законом (пункт 56.4 статті 56 ПК України), під час процедури адміністративного оскарження саме на контролюючий орган покладається обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним.

У пункті 56.8 статті 56 ПК України встановлений обов`язок контролюючого органу, який розглядає скаргу платника податків, прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Отже, законом чітко визначені повноваження та механізм дій контролюючого органа у процедурі адміністративного оскарження, і це є дискреційними повноваження суб`єкта владних повноважень, в які суд не має права втручатися.

З огляду на встановлену судом протиправність рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 10.08.2015, приписи частини 3 статті 245 КАС України та визначену у статті 56 ПК України процедуру адміністративного оскарження, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача вчинити дії, які передбачені законом під час проведення процедури адміністративного оскарження, за скаргою позивача від 10.08.2015 про скасування грошового зобов`язання в розмірі 25000,00 грн з транспортного податку, визначеного у податковому повідомленні-рішенні державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015 № 3159 форми «Ф» та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні суду.

Враховуючи викладене, позов слід задовольнити частково.

Визначаючись щодо питання відшкодування позивачу судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно частин першої та другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону.

Так, представник позивача адвокат Серкін К.Ю. просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. На підтвердження надання такої допомоги надає: договір про надання правової допомоги від 01.01.2017, ордер на надання правничої допомоги, акт прийому-передачі виконаних робіт від 15.04.2019, квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 15.04.2019.

Судом встановлено, що 01.01.2017 між ОСОБА_1 та адвокатом Серкіним К.Ю., що діє відповідно до Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 636 від 18.05.2012, укладено договір про надання правової (правничої) допомоги.

Відповідно до Акту про здачу - прийняття послуг від 15.04.2019 до Договору про надання правової допомоги визначено перелік дій на виконання вказаного договору які надає адвокат, вартість яких становить 3500,00 грн.

В силу статті 132 і частини 3 статті 139 КАС до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами у цій справі, належать судовий збір за подання позову та витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Ухваленими у цій справі додатковими постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 і від 24.05.2016, стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати відповідно: у сумі 153,47 грн на оплату судового збору (за подання позову 73,08 грн та апеляційної скарги - 80,39 грн), а також у сумі 1 000,00 грн - на правничу допомогу. Вказані судові рішення виконані, судові витрати стягнуті у повному обсязі (а.с. 107, 108, 155, 156), що визнається представником позивача. Перерозподіл вказаних витрат не передбачений.

У свою чергу, представником відповідача заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду вже стягнуто з ГУДФС у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. Таким чином, зазначене в акті прийому - передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги витрачений час для написання апеляційної скарги вже було стягнуто з відповідача.

При визначенні співмірності наданих послуг позивачу з сумою заявленою до відшкодування, суд зауважує, що дана адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження (підготовче засідання не передбачено), відповідь на відзив представником позивача не подавалась у даній справі).

Враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, надані представником позивача докази, підтверджуючі здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової (правничої) допомоги, опис наданих послуг та складність справи, на переконання суду, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Чернігівській області підлягають стягненню суми витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову частково, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути пропорційно до розміру задоволених вимог витрати на професійну правничу допомогу, а саме 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 9, 241-246, 250, 251, 255, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, викладеного в листі від 18.08.2015 № 2240/н/25-01-10-04-15 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 10.08.2015 про скасування грошового зобов`язання у розмірі 25000,00 грн з транспортного податку, визначеного у податковому повідомленні-рішенні № 3159 форми "Ф".

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області вчинити дії, які передбачені законом під час проведення процедури адміністративного оскарження, за скаргою позивача від 10.08.2015 про скасування грошового зобов`язання в розмірі 25000,00 грн з транспортного податку, визначеного у податковому повідомленні-рішенні державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівський області від 22.05.2015 № 3159 форми "Ф" та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області судові витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду у строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 17.05.2019.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183).

Суддя І.І. Соломко