Рішення № 81789724, 14.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року м. Київ № 320/5694/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Волощук В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Антохов Я.С.,

від відповідача – не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»

до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного

управління ДФС у Київській області

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (далі по тексту – позивач, ТОВ – «ВІТАПОЛІС») з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі- відповідач, Києво-Святошинська ОДПІ ГУДФС у Київській області), у якому позивач просить суд:

- рішення Києво-Святошинської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 13.03.2018 вих.№ 421/10/10-13-11-02 визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Києво-Святошинську ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2018 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з веденням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 13.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що подав до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за лютий 2018 року, яку податковий орган відмовився приймати посилаючись в оспорюваному рішенні на те, що з 18.11.2016 ТОВ «ВІТАПОЛІС» не є платником ПДВ, у зв`язку з чим не повинно подавати податкову звітність з ПДВ.

Позивач стверджує, що рішення контролюючого органу, яким йому відмовлено у прийнятті податкової звітності з ПДВ, є незаконним, оскільки будь-яких визначених законом підстав для відмови у її прийнятті немає. Зокрема позивач зазначає, що складена ним звітність містить усі обов`язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.

Щодо обставин анулювання реєстрації ТОВ «ВІТАПОЛІС» платником ПДВ позивач зазначає, що стан платника податків, зокрема наявність у нього реєстрації платником ПДВ, під час опрацювання податкової звітності і вирішення питання про її прийняття дослідженню не підлягає. Разом з тим, позивач вказав, що 03.01.2017 ними було направлено до ГУ ДФС у Київській області скаргу на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ, після одержання рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги 06.03.2017 ТОВ «ВІТАПОЛІС» надіслав до ДФС скарги на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ та на рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги від 03.01.2017.

Проте, на час звернення з даним позовом до суду позивачу рішення ДФС України за результатами розгляду скарги на рішення ДПІ від 18.11.2016 № 63 та на рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача не надіслано, отже це означає, що оскаржуване у порядку адміністративного оскарження рішення ДПІ № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ є скасованим, а подана до ДФС скарга задоволена.

Крім того позивач вважає, що наявність або відсутність у платника податків реєстрації платником ПДВ не належить до передбачених у законі вичерпних підстав для відмови у прийнятті податкової звітності з цього податку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не є платником податку на додану вартість, що виключає можливість прийняття від нього податкової звітності з ПДВ, про що позивача було повідомлено листом № 421/10/10-13-11-02 від 13.03.2018 (том І, а.с. 193-194).

Позивач, спростовуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву подав до суду відповідь на відзив. Так, ТОВ «ВІТАПОЛІС» вказує про те, що контролюючий орган одержавши податкову декларацію з ПДВ позивача обмежився лише листом-відповіддю з ознаками податкової консультації, при цьому Податковий кодекс України не передбачає відмови у прийнятті належним чином заповненої податкової декларації платника податків та іншої дії контролюючого органу, окрім перевірки наявності, достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 пункту 48 ПК України.

23.04.2019 до суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «ВІТАПОЛІС», відповідно до змісту яких позивач вказав, що 18.11.2016 № 63 він оскаржив у досудовому порядку до Головного управління ДФС у Київській області та до ДФС України рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ та на рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги від 03.01.2017.

Позивач звертав увагу, що як вбачається з листа від 05.04.2018 вих. №12187/6/99-99-03-01-01-15, скаргу позивача від 06.032017 № 79/17 на рішення ДПІ від 18.11.2016 № 63 Державна фіскальна служба України отримала 09.03.2017 за вх.№5479/6, однак протягом 20 (двадцяти днів) з моменту отримання скарги ДФС України не прийняла жодного вмотивованого рішення за результатами її розгляду, тому в силу положень абз. 2 п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України з 30.03.2017 скарга позивача від 06.03.2017 вих. №79/17 вважається повністю задоволеною, а рішення ДПІ від 18.11.2016 № 63- скасованим.

Судове засідання призначене у справі на 29.11.2018 знято розгляду у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, наступне судове засідання призначене на 22.01.2019.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2019, у зв`язку з неявкою позивача у судове засідання з причин визнаних судом поважними, суд відклав розгляд справи на 12.02.2019.

12.02.2019, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 01.03.2019.

У наступному судовому засіданні, призначеному у справі на 01.03.2019 судом за обґрунтованим клопотання позивача оголошено перерву до 28.03.2019.

У судовому засідання призначеному у справі на 28.03.2019, з метою витребування у відповідача документів, суд оголосив перерву до 23.04.2019.

23.04.2019 суд на підставі статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України оголосив перерву до 14.05.2019. Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежної сторони, а саме Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на Головне управління державної фіскальної служби у Київській області.

У судове засідання призначене у справі на 14.05.2019 з`явився представник позивача, який підтримав доводи позову, з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у передбачений законодавством строк, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою представника відповідача. Явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, будь-яких заяв чим клопотань не надав.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (код ЄДРПОУ: 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) зареєстроване в якості юридичної особи 25.05.2006, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.01.2018 №1003460554.

Як платник податків позивач взятий на податковий облік в Києво-Святошинській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області з 30.05.2004 за № 2241.

13.03.2018 позивач подав до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2018 року разом з додатками та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 у формі листа від 13.03.2018 вих. № 64/18 (т.І, а.с. 126).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2018 року (том І, а.с. 121), на ній проставлено штамп відповідача із відміткою «Отримано з попередженням про можливість невизнання».

При цьому, листом від 13.03.2018 №421/10/10-13-11-02 Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, посилаючись на положення пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, відмовила у прийнятті податкової звітності позивачу, мотивуючи це тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «ВІТАПОЛІС» не є платником ПДВ, а відтак і таким, що не зобов`язане подавати податкову звітність з ПДВ (т.І, а.с. 139).

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за травень 2018 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

За визначенням, наведеним у пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пунктів 48.1- 48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;

- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов`язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.

Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16.

Як вбачається з оспорюваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2018 року не встановив.

Оскільки матеріалами справи підтверджується і не було спростовано відповідачем, що реквізитів податкової декларації з ПДВ за лютий 2018 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України податковий орган не співставляв, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно.

Щодо посилань відповідача в оспорюваному рішенні на положення пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, суд зазначає наступне.

Так, статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов`язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов`язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб`єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.

Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.

При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.

Згідно з пунктом 184.3 статті 184 Податкового кодексу України контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.

Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Пунктами 184.5-184.6 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов`язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД.

Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ.

Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше – не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге – не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ.

Також в ході судового розгляду справи судом було встановлено, що 18.11.2016 Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення № 63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (код ЄДРПОУ 34439389) (том І, а.с. 214-215).

Як вбачається з пояснень представника позивача, викладених у позові, підпиємством було оскаржено в адміністративному порядку рішення ДПІ від 18.11.2016 № 63 про анулювання реєстрації платника податку до ГУ ДФС у Київській області та до Державної фіскальної служби України.

Проте, як вказує позивач рішення за результатами розгляду вказаної скарги Державної фіскальної служби України до них не надходило.

У свою чергу, представник відповідача надав до суду під час розгляду справи лист Державної фіскальної служби від 03.07.2017 №1433/16/99-99-12-03-01-15 «Про розгляд скарги».

Зі змісту вказаного листа вбачається, що Державна фіскальна служба України на скаргу позивача від 03.01.2017 №3/17 (вх. ДФС №324/6 від 05.01.2017) на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 № 63 Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області залишило скаргу ТОВ «ВІТАПОЛІС» від 03.01.2017 №3/17 без розгляду (том І а.с. 212-213).

Крім того, листом від 07.08.2017 за №17185/6/99-99-12-03-01-15 ДФС України у відповідь на лист ТОВ «ВІТАПОЛІС» на № 79/17 від 06.03.2017 ( вх.ДФС № 5479/6 від 09.03.2017) щодо рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 № 63 Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області аналогічний листу від 03.01.2017 №3/17 (вх. ДФС №324/6 від 05.01.2017), на який надано відповідь листом ДФС від 03.07.2017 №14331/6/99-999-12-03-01-15 (том І а.с.211).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2018 ТОВ «ВІТАПОЛІС» звернулося до Державної фіскальної служби України із запитом на інформацію, у якому просили надати інформацію про дату складання та надіслання, номер та зміст прийнятого Державною фіскальною службою України рішення за результатами розгляду скарги ТОВ «ВІТАПОЛІС» №79/17 від 06.03.2017, яка була надіслана на адресу ДФС цінним листом Ц0303112781270 і одержана ДФС 09.03.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том І , а.с.236).

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 суд витребував у відповідача інформацію щодо надання відповіді ДФС України за результатами розгляду скарги позивача на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ та на рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги від 03.01.2017.

Проте, представником ГУ ДФС у Київській області не було надано до суду докази направлення листа позивачу за результатами розгляду вказаної скарги ТОВ «ВІТАПОЛІС», тобто не спростовано доводи позивача про те, що позивач не отримувало рішення за результатами розгляду ДФС скарги на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ та на рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги від 03.01.2017.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п.56.9 ст. 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Таким чином, враховуючи викладені обставини та вимоги п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуваням того, що відповідач не довів суду протилежного, твердження відповідача, що скарги позивача були розглянуті не приймаються судом до уваги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами пунктів 3, 5, 6 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно та розсудливо.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не дотримано вказаних принципів, та відмовлено у прийнятті податкової накладної з підстав анулювання платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що оспорюване рішення містить помилку технічного характеру, а саме у лівому верхньому куті вказано дату прийняття рішення 13.02.2018 (том І, а.с.139).

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ТОВ «ВІТАПОЛІС» у прийнятті податкової звітності з ПДВ за лютий 2018 року, у зв`язку з чим рішення відповідача, яке оформлене листом від 13.02.2018 № 421/10/10-13-11-02 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів, суд зазначає таке.

Як було встановлено судом, за умови відповідності форми та змісту податкової декларації вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, податковий орган зобов`язаний прийняти її.

Приписами пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 № 1503/12/13-12 резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Оскільки судом встановлено факт протиправної відмови контролюючим органом у прийнятті декларації з податку на додану вартість за лютий 2018, суд дійшов висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання податковим органом за місцем, тобто 13.03.2018.

В той же час, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області внести до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 13.03.2018 є такою, що задоволенню не підлягає, адже є передчасною.

Так, відповідно до пунктів 49.8. та 49.9 статті Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

За наведених правових норм вбачається, що податкова декларація реєструється та приймається саме контролюючим органом, щодо відомостей зазначених у ній, суд не може брати на себе повноваження контролюючого органу – податкового органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 810/1710/16.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) вказано про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки». Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд не надає правової оцінки іншим доводам позивача, що були викладені у позовній заяві на обґрунтування протиправності оспорюваного рішення, оскільки встановлені під час розгляду справи та викладені у цьому рішенні суду обставини та надана їм правова оцінка є достатніми для висновку про факт порушення охоронюваних законом прав позивача та необхідність їх захисту.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, зокрема з приводу того, що відповідач у справі не є контролюючим органом у розумінні закону і не має відповідних повноважень взагалі приймати, відмовляти чи іншим чином обробляти податкову звітність, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення, як і не призведе до захисту порушених прав позивача.

При цьому суд враховує роз`яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, враховуючи ту обставину, що позивачем заявлено вимоги немайнового характеру, та суду не надається за можливе встановити розмір судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений відповідно до платіжного доручення № 1598 від 22.10.2018 в сумі 1762 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2018 № 421/10/10-13-11-02.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТАПОЛІС” (код ЄДРПОУ 34439389; місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, територія технікуму, буд. 16) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39471029; місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 17 травня 2019 р.