Ухвала суду № 81779932, 15.05.2019, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"15" травня 2019 р. м. Чернігів справа № 927/382/19

Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали позовної заяви №14-1691 вих-19 від 08.05.2019

За позовом: Військового прокурора Чернігівського гарнізону,

вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, 14030 в інтересах держави в особі

Позивачів: 1. Державного концерну «Укроборонпром»,

вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 04119

2. Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод»,

код ЄДРПОУ 07978157, вул. Кошового, 1, м. Чернігів, 14029

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Соя Продукт»,

код ЄДРПОУ 39302105, вул. Шевченка, 20-Б, с. Новоселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15502

Предмет спору: про стягнення 14000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Військовим прокурором Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Соя Продукт», у якому просить суд стягнути з відповідача 14000,00 грн заборгованості за надані послуги з відповідального зберігання матеріальних цінностей за лютий-квітень 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Еко Соя Продукт» зобов`язань перед ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» за договором відповідального зберігання №07/2016 від 29.03.2016.

Згідно з положеннями статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Прокурором подано позов в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод».

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме ДК «Укроборонпром», прокурором зазначено, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Прокурор вказує, що саме ці повноваження є делегованими повноваженнями держави у сфері ефективного управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Інтереси Держави України, за твердженнями прокурора, полягають у розвитку оборонно-промислового комплексу України, одним із спеціальних суб`єктів якого є Державний концерн «Укроборонпром», до компетенції якого віднесені повноваження, визначені у Законі України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

Як зазначає прокурор у позовній заяві, як уповноважений державний орган – ДК «Укроборонпром» з управління об`єктами державної власності в обороно-промисловому комплексі не вживає заходів щодо стягнення коштів на користь ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод», так і саме Державне підприємство позовну роботу, спрямовану на стягнення коштів, не здійснює.

Оскільки позивачі упродовж тривалого часу не здійснюють захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не звертаються до суду із відповідним позовом, прокурор вважає, що в даному випадку наявні всі підстави для виправдання забезпечення представництва інтересів держави саме прокурором відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Оцінюючи наявність у прокурора підстав для представництва порушених інтересів держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» у даному спорі, судом встановлено наступне.

З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Кабінет Міністрів України постановою від 29.12.2010 за № 1221 утворив Державний концерн «Укроборонпром» з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком до цієї постанови.

Законом України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» визначено особливості та правові основи управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Статтею 3 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України та Державний концерн «Укроборонпром».

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.

Учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади.

Концерн діє на підставі цього Закону та Статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради Концерну.

З наведеного вбачається, що Державний концерн «Укроборонпром» може здійснювати управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Саме ці повноваження є делегованими повноваженнями держави у сфері ефективного управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Таким чином, прокурор може звернутись до суду в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» у разі необхідності захисту інтересів держави, які полягають у розвитку оборонно-промислового комплексу України, одним із спеціальних суб`єктів якого є Державний концерн «Укроборонпром», до компетенції якого віднесені повноваження, визначені у Законі України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», у разі, якщо захист інтересів держави не здійснює Державний концерн «Укроборонпром».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 21.01.2019 у справі №909/516/18.

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви, підставою для звернення прокурором до суду з позовною заявою є неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань перед ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» за договором відповідального зберігання №07/2016 від 29.03.2016, відповідно до умов якого Зберігач (ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод») зобов`язався прийняти на відповідальне зберігання матеріальні цінності Поклажодавця (ТОВ «Еко Соя Продукт») та повернути їх по закінченню зобов`язань по зберіганню, а Поклажодавець зобов`язався прийняти їх по закінченню зобов`язань по зберіганню та проводити оплату наданих Зберігачем послуг в розмірі та строки, передбачені умовами цього договору.

Отже, взаємовідносини між ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» та ТОВ «Еко Соя Продукт» є лише цивільними правовідносинами саме між двома юридичними особами при здійсненні ними своєї господарської діяльності (надання послуг з відповідального зберігання матеріальних цінностей) і направленні на досягнення лише майнового інтересу юридичної особи, а не здійсненням загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, розвитку оборонно-промислового комплексу, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» до об`єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну «Укроборонпром»; майно, передане в установленому порядку Державному концерну «Укроборонпром»; пакети акцій, що належать державі в статутних капіталах акціонерних товариств, що провадять діяльність в оборонно-промисловому комплексі, та передані в установленому порядку в управління Державного концерну «Укроборонпром».

Статтею 7 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» визначено, що у процесі управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн:

1) здійснює регулювання, контроль та координацію діяльності учасників Концерну;

2) створює підприємства, спільні підприємства та інші юридичні особи, засновані на державній власності в оборонно-промисловому комплексі, приймає рішення щодо їх реорганізації та ліквідації;

3) затверджує статути (положення) учасників Концерну та нормативні документи щодо внесення змін до них, здійснює контроль за дотриманням їх вимог;

4) призначає на посаду та звільняє з посади керівників учасників Концерну, укладає і розриває з ними контракти та здійснює контроль за їх виконанням;

5) розробляє стратегію розвитку Концерну та його учасників;

6) затверджує річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) учасників Концерну та здійснює контроль за їх виконанням у встановленому порядку;

7) проводить моніторинг фінансової діяльності учасників Концерну;

8) надає згоду на відчуження та списання об`єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну;

9) здійснює управління корпоративними правами держави стосовно пакетів акцій, що належать державі у статутних капіталах акціонерних товариств та передані в управління Концерну;

10) ініціює проведення корпоратизації учасників Концерну;

11) приймає рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації учасників Концерну;

12) погоджує укладення учасниками Концерну договорів про спільну діяльність, згідно з якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

13) забезпечує проведення щорічних аудиторських перевірок діяльності учасників Концерну;

14) здійснює контроль за діяльністю учасників Концерну;

15) веде облік об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів;

16) бере згідно із законодавством участь у підготовці міжнародних договорів України щодо об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну;

17) забезпечує приведення у відповідність із законодавством установчих та інших нормативних документів учасників Концерну;

18) виявляє державне майно, яке тимчасово не використовується Концерном та його учасниками, та вносить пропозиції щодо його подальшого використання;

19) забезпечує в установленому законодавством порядку відрахування учасниками Концерну до Державного бюджету України частини прибутку (доходу);

20) забезпечує надання розпоряднику Єдиного реєстру об`єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, та зміну його стану;

21) забезпечує в установленому порядку проведення інвентаризації майна Концерну та його учасників;

22) забезпечує:

проведення екологічного аудиту учасників Концерну;

збереження установчих документів, наказів та протоколів засідань відповідних виконавчих органів Концерну та його учасників;

оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок учасників Концерну;

23) здійснює щодо учасників Концерну уточнення складу виробничих потужностей мобілізаційного призначення та обсягів запасів мобілізаційного резерву з урахуванням доцільності їх подальшого збереження;

24) надає учасникам Концерну згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які повинні забезпечувати ефективне використання орендованого майна;

25) контролює виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні учасників Концерну, якщо такі програми передбачені договором оренди;

26) організовує контроль за використанням орендованого державного майна, що перебуває в управлінні учасників Концерну;

27) провадить діяльність із залучення інвесторів, зокрема іноземних, розробляє інвестиційні проекти та контролює їх реалізацію, бере участь у залученні коштів з фінансових ринків, зокрема міжнародних, визначає джерела формування та використання фондів інвестиційного та інноваційного розвитку;

28) погоджує з Фондом державного майна України плани реструктуризації та санації учасників Концерну в разі утворення за їх участю нових суб`єктів господарювання;

29) забезпечує визначення умов реструктуризації та санації учасників Концерну, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

30) забезпечує управління і збереження матеріальних носіїв секретної інформації та здійснення заходів щодо охорони державної таємниці;

31) виконує інші функції з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі у випадках, передбачених законодавством.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що грошові кошти за надані державним підприємством – учасником концерну послуги не є майном, яке належить до об`єктів управління державної власності у розумінні Законів України «Про управління об`єктами державної власності» та «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

Крім того, прокурор у своїй позовній заяві посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2019 у справі 909/516/18, щодо можливості звернення прокурора в інтересах ДК «Укроборонпром», проте вказаний висновок зроблений судом за інших обставин, а саме щодо повернення безпідставно набутого рухомого майна, а не стягнення заборгованості за надані послуги і які при цьому безпосередньо не пов`язані з функціями оборонно-промислового комплексу .

Таким чином, суд доходить висновку, що прокурор, звернувшись до суду із позовом до суду в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром», який є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, не обґрунтував у чому саме полягає порушення інтересів держави чи у чому існує загроза інтересам держави, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості з відповідача, що виникла внаслідок цивільних відносин двох юридичних осіб - ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» та ТОВ «Еко Соя Продукт», а спірні правовідносини безпосередньо не стосуються функцій оборонно-промислового комплексу.

При цьому, прокурором не надано жодних доказів, що спірні кошти призначені і мали бути використані безпосередньо на розвиток оборонної промисловості або на проведення конкретних заходів поліпшення обороноздатності країни, а не на використання для приватних, внутрішньогосподарських інтересів самого підприємства.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Отже, зазначена правова норма спеціального законодавчого акта, який визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, чітко врегульовує підстави та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Зазначеним законом прямо заборонено здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Чинне законодавство, у т.ч. Господарський кодекс України, не встановлює такої організаційно-правової форми юридичної особи як «компанія».

Одночасно загальновідомим є застосування такої назви до суб`єктів господарювання різних організаційно-правових форм.

Таким чином, наведену правову норму слід застосовувати щодо усіх суб`єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми, а визначальним у даному випадку є саме належність відповідного суб`єкта до державної власності.

Зазначене підтверджує і судова практика, що склалась при застосуванні цієї правової норми.

Доводи прокурора про те, що ця норма підлягає застосуванню лише до державної акціонерної компанії суд вважає необґрунтованими та довільним застосуванням положень Державного класифікатора України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання».

Відповідно до Переліку державних підприємств - учасників Державного концерну "Укроборонпром", що є додатком до його Статуту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 за № 993, Державне підприємство "171 Чернігівський ремонтний завод" увійшло до його складу як учасник.

Отже, Державне підприємство "171 Чернігівський ремонтний завод" є самостійною юридичною особою та входить до складу ДК «Укроборонпром».

Звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод», прокурор порушив норми ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №915/955/16.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі 909/516/18, на яку посилається прокурор у своїй позовній заяві, відсутні будь-які правові висновки щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі саме державного підприємства, а не концерну «Укроборонпром».

За приписами ч. 5 ст. 120 Господарського кодексу України концерном визнається статутне об`єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об`єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

При цьому прокурором у позовній заяві не обґрунтовано таких підстав звернення до суду, що Державний концерн «Укроборонпром» представляє інтереси ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» відповідно до положень ч. 5 ст. 120 Господарського кодексу України, натомість, останнього зазначено у якості другого позивача як самостійного учасника судового процесу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника.

Таким чином, кожна юридична особа має право звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а також здатна мати та здійснювати процесуальні права та обов`язки.

Отже, визначений прокурором позивач - Державне підприємство « 171 Чернігівський ремонтний завод» є самостійним суб`єктом господарювання з повним обсягом процесуальної дієздатності, який має всі процесуальні можливості для самостійного захисту своїх прав та інтересів у суді.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 17.04.2019 у справі №923/560/18.

Доказів того, що позивачі, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, не мають можливості самостійно захистити права у наведеному випадку, як і неналежності здійснення ними такого захисту, прокурором не надано та, відповідно, матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається з платіжного доручення №2222 від 07.05.2019, доданого до позовної заяви, судовий збір за подання позовної заяви сплачений Державним підприємством « 171 Чернігівський ремонтний завод», що навпаки свідчить про можливість і фактичне вчинення останнім відповідних дій для самостійного звернення до суду із позовною заявою.

Саме лише складання і подання до суду позовної заяви замість ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод», яке при цьому самостійно (у запиті прокурора від 10.04.2019 № 14-1339вих19 мови про відповідача взагалі не йде) повідомило прокурора про спірні правовідносини, надало всі наявні в матеріалах справи докази, сплатило судовий збір, і підпадає під розуміння альтернативності суб`єкта звернення.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Тобто, про намір подати позов прокурор зобов`язаний повідомити відповідного суб`єкта владних повноважень саме попередньо, до звернення до суду, а не одночасно із самим зверненням.

Прокурором не додано доказів того, що ним попередньо, до звернення до суду із позовною заявою, повідомлено ДК «Укроборонпром» та ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» про намір подати позов, натомість, таке повідомлення відбулось одночасно з направленням матеріалів позовної заяви позивачам, а відтак, прокурором порушено встановлений порядок звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки прокурор не довів в чому полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; не надав доказів, якими підтверджується наявність підстав для представництва та дотримання порядку звернення до суду, визначеного ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

За приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

За наведених підстав у їх сукупності, суд дійшов висновку, що подана позовна заява підлягає поверненню.

Згідно з ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись п. 4 ч. 5 ст. 174, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву та додані до неї документи повернути прокурору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 15.05.2019. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Додаток: на 31 арк.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун