Рішення № 81751469, 22.04.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14501/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним (нікчемним),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним (нікчемним) та стягнення з відповідача суми переплачених відсотків у розмірі 1 116, 76 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 грудня 2018 року сторонами у справі укладено кредитний договір № 0100-0977, на підставі якого позивачем отримано суму 8 000 грн строком на 14 днів із сплатою 2 % від суми кредиту за кожний день користування та 2 % річних від залишку суми кредиту за кожний день прострочення терміну повернення кредиту. Разом з тим, позивач вважає, що усі пункти договору їй не були роз’яснені, на сайті інформація є прихованою, сам сайт зроблено із хитрощами, таким, що збиває споживача з пантелику, використано терміни з договору, що не зрозумілі людині, що не знається у юридичних питаннях, договору у друкованому вигляді немає — не дотримано письмової форми його укладення, сторонами не підписувався, при видачі кредитних коштів працівники відповідача не ознайомили її з умовами кредитування та усіма ризиками. Позивач зазначила, що відповідач, скориставшись необізнаністю позичальника, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини другої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що є істотними і необхідними для даного виду договорів, а позивач під впливом тяжких обставин: є багатодітною матір’ю, чоловік звільнений з роботи і перебував на обліку трудової біржі, наймолодша дитина потрапила до реанімаційного відділення з діагнозом зневоднення, на лікування якої пішли заощадження, власне позивач також була хвора ангіною, родина проживає в орендованому будинку, з якого власник обіцяв виселити у разі несплати за проживання, не усвідомлюючи усіх ризиків по кредиту, погодилася на невигідних умовах укласти договір з відповідачем. Позивач вказала у позовній заяві, що після звернення до гарячої лінії відповідача з приводу існування форс-мажорних обставин, телефонували з компанії з погрозами, у кредитному договорі не передбачено, форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання цього договору у разі скрутного становища. Окрім того, інформація у договорі суперечить інформації на сайті відповідача про те, що кредит надається на будь-які цілі, а у договорі потрібно підтвердити, що кредит не у споживчих цілях. Позивач зазначила, що вважає несправедливими умовами те, що сума компенсації за пунктом 1.6 договору становить більш ніж 100 %, що не передбачено право позичальника відкликати згоду на обробку персональних даних, що вона була обмежена у часі для повного ознайомлення з сайтом компанії, оскільки гроші потрібні були терміново, щоб сплатити орендну плату за будинок. Також позивач повідомила, що неодноразово була позичальником ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і завжди повертала грошові кошти, вона не очікувала погроз збоку відповідача і дізналася про порушення своїх прав та безліч порушень у договорі лише звернувшись до юриста. Позивач вважає, що кредитний договір є нікчемним, тому підлягає застосуванню двостороння реституція, і відповідач повинен повернути їй сплачені проценти у розмірі 1 116, 76 грн, оскільки вона сплатила 9 116, 76 грн, у тому числі тіло кредиту — 8 000 грн.

Ухвалою судді від 27 березня 2019 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін /а. с. 23-24/.

18 квітня 2019 року представником відповідача до суду подано клопотання щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, яке суд вважає необґрунтованим, і тому відхиляє, оскільки предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 1 116, 76 грн, і характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи — клопотання з процесуальних питань, як-то про забезпечення, витребування доказів, допит свідків тощо, надання пояснень особисто сторонами, як передбачено пунктами 1, 2 частини шостої статті 279 ЦПК України /а. с. 29/.

22 квітня 2019 року до суду подано відзив на позов, у якому відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що договір укладено з дотриманням Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про захист персональних даних», в електронній формі, позивач вже двічі укладала кредитні договори з відповідачем, що підтверджує її вільне волевиявлення, умови договорів вона не сприймала як невигідні для себе, наявність тяжких обставин, звернення до відповідача у позасудовому порядку, на що вона посилається, не доказано нею.

Суд, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

14 грудня 2018 року сторонами укладено кредитний договір № 0100-0977 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, на підставі якого позивачем був отриманий кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок у розмірі 8 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2 % від суми кредиту за кожний день користування та до 2 % за кожний день користування кредитом у разі порушення позичальником умов договору (невиконання або неналежного виконання його умов), строком дії на 14 днів /а. с. 13-17/.

Сім’я позивача є багатодітною, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_2, виданого 16 березня 2017 року Управлінням соціального захисту населення Рахівської РДА, оскільки на утриманні перебувають неповнолітні діти: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_5) та ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_6) /а. с. 20, 21/.

Як встановлено із змісту кредитного договору № 0100-0977 від 14 грудня 2018 року, оспорюваний договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаним договором № 0100-0977 від 14 грудня 2018 року передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

Відповідно до п. 1.5 договору, протягом строку кредиту, що складає 14 днів, тобто до 27 грудня 2018 року, розмір процентів складає 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, а за пунктом 1.6 договору, у разі порушення позичальником виконання зобов’язань щодо погашення суми кредиту за цим договором, він зобов’язується сплатити на користь фінансової установи до 2 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення повернення кредиту.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору, невід’ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов’язується і погоджується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на веб-сайті кредитодавця (https://creditkasa.com.ua), як зазначено у пункті 7.2. договору.

Відповідно до п. 4.24. Правил надання грошових коштів у кредит, затверджених Наказом Директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» № 35-П від 06 грудня 2018 року, у редакції, яка діяла на час укладення договору сторонами, у випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором протягом 3 календарних днів з дати прийняття рішення про надання кредиту, кредитодавець має право скасувати це рішення. При цьому заявник не позбавляється права знову подати заявку на отримання кредиту в загальному порядку». Згідно з умовами зазначеного пункту 4.24 вбачається, що у позичальника для укладення договору, а відповідно і для детального ознайомлення та вивчення всіх його умов є три календарні дні /а. с. 39-49 [43]/.

Укладаючи договір, позичальник підтвердив, як зазначено у Розділі 7 договору, у пункті 7.5, що до укладення цього договору він отримав від кредитора інформацію, що визначена частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; що позичальник повідомлений про свої права згідно з статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних», інформація надана позикодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав’язування її придбання, до укладення цього договору надав згоду, усвідомлюючи її правові наслідки, на використання в якості аналога власноручного підпису, для підписання цього договору електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надається кредитодавцем, надав згоду на передачу та обробку кредитодавцем своїх персональних даних з метою оцінки стану фінансового стану позичальника та його спроможність виконати зобов’язання за договором позики, надав згоду на те, що кредитодавець має право звернутися за інформацією про фінансовий стан позичальника до третіх осіб, які пов’язані з починальником особистими, сімейними, професійними, діловими або іншими стосунками; надав згоду на те, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань позивальника перед кредитодавцем, на підставі цього договору кредитодавець має право передати персональні дані позивальника третім особам (включаючи, але не обмежуючись, Бюро кредитних історій, кредитним установам, колекторським компаніям) для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за цим договором, збитків та інших засобів правового захисту, надав згоду на передачу кредитодавцем інформації про стан заборгованості позичальника за цим договором, шляхом відправлення кредитодавцем СМС на номер мобільного телефону позичальника та електронних листів на його e-mail адресу. Позичальник розуміє, що спосіб передачі інформації, зазначений в цьому пункті договору не дає достатній рівень захисту такої інформації від можливості розголошення третім особам. Крім того, позичальник надає згоду на передачу кредитодавцем інформації, яка носить рекламно-інформаційний характер щодо умов надання кредитодавцем інших послуг, у спосіб, який зазначений у цьому пункті договору або іншим шляхом на власний розсуд кредитодавця.

У відповідності до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статей 626—628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов’язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п’ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов’язкові реквізити документа.

Також, відповідно до частини першої, другої ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор — алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб’єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв’язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Договір, відповідно до п. 1.2. договору, укладався з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи відповідача — веб-сайту (https://www.creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем відповідача, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

За правилами надання грошових коштів у кредит, затверджених наказом № 35-П від 06 грудня 2018 року, позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Підписанням кредитного договору позивач погодив всі його істотні умови кредитного договору, як то предмет (п. 1.1—1.8), ціну (п. 1.5—1.7) та строк (п. 1.3 та додаток №1 — Графік платежів). Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, а як зазначалось вище має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не погоджував деякі пункти договору є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до отриманих ліцензій, які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Фінансові послуги з надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту відповідач здійснює через мережу Internet. Відповідно до пп. 6) п. 19 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913, відповідач, як фінансова установа, здійснює свою діяльність на підставі розміщених на сайті відповідача https://creditkasa.com.ua Правил надання грошових коштів у кредит /а. с. 57-58/.

Згідно визначення наданого частиною першою статті 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництвом є безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно, як суб’єкт підприємницької діяльності, відповідач здійснює діяльність щодо надання фінансових послуг на власний ризик та з метою отримання доходу, шляхом кредитування за рахунок власних коштів.

Позивачем не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору вона не була ознайомлена з усіма його умовами, передбаченими законом, або діяла на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе: не надано підтвердження існування тяжких обставин, на які вона посилається, власне факт багатодітної сім’ї не є самостійною тяжкою обставиною.

Відповідно до суті та змісту ст. 233 Цивільного кодексу України, для визнання правочину вчиненим особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах мають бути наявні дві обставини: а) наявність у однієї сторони тяжких обставин, які примушують укласти правочин на завідомо вкрай невигідних умовах; б) усвідомлення іншою стороною безвихідної ситуації контрагента і навмисне її використання з метою збагачення або отримання іншої вигоди.

Відповідно відсутні підстави для застосування ст. 233 Цивільного кодексу України, як до правочину, вчиненого під впливом тяжких обставин.

Окрім того при цьому доводи позивача, на те, що вона дізналася про порушення своїх прав тільки 15 березня 2019 року після звернення до юриста, зверталася до відповідача і повідомляла про зміну суттєвих умов, які впливають на погашення кредиту, як і те, що отримувала погрози збоку працівників відповідача, також не підтверджено жодними доказами.

У позовній заяві позивач також посилалася на порушення відповідачем пункту 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо встановлення неправомірної суми компенсації за невиконання зобов’язань.

Проте, пунктом 1.6 договору передбачено право кредитодавця нараховувати до 2 % від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення процентів за користування кредитом після закінчення строку договору, що є верхньою межею розміру, а не фіксованою, що підтверджується розрахунком наведеним відповідачем у відзиві.

Згідно з частиною четвертою ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», згода суб’єкта персональних даних — це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки».

Відповідно до пункту 3 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних», підставою для обробки персональних даних, зокрема є укладення та виконання правочину. стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних.

Відтак, слушними є доводи відповідача про те, що він зобов’язаний, відповідно до спеціального Закону, обробляти персональні дані позивача до моменту припинення договірних відносин.

Посилання позивача на невідповідність укладеного договору положенням Закону України «Про споживче кредитування» є безпідставним, оскільки, по-перше, пунктом 7.6 позичальник підтвердив, що отримав кредит не на споживчі цілі, а по-друге, вказаний спеціальний Закон не поширюється на кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця, як передбачено пунктом 1 частини другої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином зазначений Закон не може бути застосований для регулювання правовідносин позивача та відповідача, що виникли внаслідок укладення кредитного договору, строк дії якого складає 14 днів.

Окрім того, дійсно стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містить частини другої, на яку посилається позивач, на підставі прийняття Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.

До того ж, як зазначено обома сторонами у своїх заявах по суті, спірний кредитний договір не є першим, який ними було укладено спільно, тобто на однакових умовах на строк, що не перевищує 1 місяць: окрім оспорюваного договору, було укладено ще два: № 0083-8578 від 30 жовтня 2018 року — на суму 6 900 грн строком на 14 днів, який було погашено достроково 31 жовтня 2018 року, і № 0084-6357 від 01 листопада 2018 року — на суму 7 000 грн, також строком на 14 днів, що також погашено достроково 10 грудня 2018 року.

Тобто позивач неодноразово отримувала всю необхідну інформацію щодо умов договору, і беручи до уваги те, що позивач зверталася до відповідача тричі, то обсяг, повнота та доступність наданої інформації та документів у неї не викликали зауважень чи додаткових запитань, інформація, отримана від відповідача була повною та достатньою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір №0100-0977 від 14 грудня 2018 року, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», існування тяжких обставин, нібито під впливом яких позивач уклала договір на завідомо вкрай невигідних умовах, як і усвідомлення іншою стороною безвихідної ситуації контрагента і навмисне її використання, нею не доказано, відтак відсутні підстави для задоволення позову про визнання кредитного договору № 0100-0977 від 14 грудня 2018 року недійсним.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до частини першої ст. 141 Цивільного процесуального України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з позивача, яка на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» була звільнена від слати судового збору, підлягає стягненню в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 537 грн, оскільки позовна заява містила дві позовні вимоги: немайнового і майнового характеру — 768, 40 грн х 2.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 233, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про проведення розгляду справи у спрощеному порядку з повідомленням сторін залишити без задоволення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним (нікчемним).

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_7, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1, поштовий індекс адреси проживання АДРЕСА_1) в дохід Держави судовий збір 1 537 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова