Постанова № 81749349, 14.05.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа F 22-ц/793/790/19

Головуючий у 1-й інстанції

ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_2

Категорія: 308030000

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідач ОСОБА_2

судді Сіренко Ю.В., Пономаренко В.В.

секретар Попова М.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3,

відповідач (скаржник) – ОСОБА_4,

третя особа – Городищенська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13.03.2019 (ухвалене о 19 год. 13 хв. у залі судових засідань Городищенського районного суду, повний текст складено 19.03.2019, суддя в суді першої інстанції ОСОБА_1М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Городищенська міська рада Черкаської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, :

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду 26.06.2018 з даним позовом, яким просив визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням по вул. Залізнична, 19 у м. Городище Черкаської обл., що належить позивачу, мотивуючи про те, що у вказаному будинку зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_4, яка там не проживає з травня 2015 року. Дана обставина позбавляє позивача можливості належним чином реалізовувати його право власності.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 13.03.2019 позов у справі задоволено з посиланням на те, що відповідач втратила право на користування житловим приміщенням, яке належить позивачу, оскільки понад рік там не проживала. Також суд вказав, що ним не вирішується питання про поділ спільного майна подружжя.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано 15.04.2019 апеляційну скаргу, в якій вона, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позовних вимог у справі. В обґрунтування вказано на те, що житло набуто сторонами справи під час шлюбу, отже воно є їх спільною сумісною власністю. Таким чином позбавляти відповідача права користування її власністю є протиправним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, скільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.02.1999 по 27.04.2015. Під час шлюбу позивач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а саме 08.07.2003 року, придбав недобудований житловий будинок по вул. Залізнична, 19 у м. Городище Черкаської обл. Право власності на добудоване будинковолодіння позивачем зареєстровано 08.09.2008 року.

Вказані обставини учасниками справи під сумнів не ставляться.

Позивач у справі стверджує про те, що відповідач понад рік не проживає у вказаному будинку, отже в силу ст.405 ЦК України є такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Правовідносини, які виникли між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають наступне правове регулювання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Одночасно, згідно ст. 60 СК України (у редакції на момент набуття у власність позивачем житла, про втрату відповідачем права на користування яким порушено питання в цій справі) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тобто у даній справі – на позивача.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно стороною позивача належними та допустимим доказами, зокрема рішенням суду, не спростована.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (що також відображено в ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином із системного аналізу встановлених у справі фактичних обставин та вищевикладених норм права слідує, що визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, є протиправним, адже вказане житло є об‘єктом спільної сумісної власності сторін у справі (відповідачу належить 1 / 2 ідеальна частка будинку в силу ч.2 ст.370 ЦК України) і протилежне суду не доведено, отже співвласника не може бути позбавлено права на користування її майном без законних на те підстав.

Відсутність фактичного проживання особи в належному їй житлі не позбавляє її права власності на нього. Та обставина, що суд не вирішує питання про поділ спільного майна подружжя, не свідчить про наявність підстав для обмеження особи у праві власності шляхом позбавлення її права на користування майном.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13.03.2019 у даній справі слід скасувати у зв‘язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права - ст. 41 Конституції України, ст. 321, ч.3 ст.368 ЦК України, та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв‘язку із відмовою у задоволенні позову з позивача на користь відповідача (скаржника) слід стягнути 1057,20 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу – задовольнити.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13.03.2019 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Городищенська міська рада Черкаської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1057,20 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 15.05.2019 року.

Суддя-доповідач

Судді