Ухвала суду № 81731143, 13.05.2019, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/7/19

н/п 2/174/67/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 травня 2019 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря F Заіки А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в заочному порядку в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що відповідно до укладеного договору F б/н від 05.03.2012 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис в заяві. Відповідно до п. 2.1.1.5.5, 2.1.1.7.6 ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, позичальник зобовFязався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, та штрафи при порушенні строків платежів по кожному з грошових зобовFязань. Позивач свої зобовFязання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. В звFязку з порушенням зобовFязань за кредитним договором, відповідач станом на 22.11.2018 року має заборгованість у розмірі 12713,44 грн., яка складається з наступного: 1684,76 грн. F тіло кредиту; 1463,11 грн. F нараховано відсотків за користування кредитом; 8483,98 грн. F нараховано пені; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 581,59 грн. - штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та понесені ними судові витрати в розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22.02.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам розFяснені їх процесуальні права та обовFязки.

В судове засідання представник позивача не зFявилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи. (а.с. 35)

Відповідач в судове засідання не зFявився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 87, 95), у відповідності до вимог п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, тому суд, відповідно до ч.8 ст.178, ст.ст. 280-281 ЦПК України, вирішує справу у заочному порядку за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.

Так, на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору, позивачем надано до суду завірену анкету F заяву відповідача про приєднання до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 надання банківських послуг в ПриватБанку від 05.03.2012 року, яку він підписав у неповнолітньому віці, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з ПамFяткою клієнта, Умовами и ОСОБА_4 надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг та зазначив, що бажаний кредитний ліміт по платіжній карті кредитка «Універсальна»/GOLD становить 500 грн. Відомостей про те, що відповідач отримав від позивача кредит, його розмір та відомості про отримання кредитної картки чи кредитних коштів вказана заява не містить (а.с. 8) та доказів на підтвердження даного факту позивачем не надано.

На підтвердження досягнення згоди щодо істотних умов цього договору між сторонами позивачем надано копію витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.9) та витяг з ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що підписані головою Правління ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 (а.с. 10-24)

На підтвердження розміру заборгованості відповідача ОСОБА_2 позивачем надано розрахунок (а.с. 6-7,), згідно якого останній станом на 22.11.2018 року має заборгованість у розмірі 12713,44 грн. із них: 1684,76 грн. F тіло кредиту, 1463,11 грн. F нараховані відсотки, 8483,98 грн. F нарахована пеня, 1081,59 грн. F заборгованість по судовим штрафам.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог F відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимогами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі F 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа F 6-2320цс16).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки у заяві від 05.03.2012 року не зазначено яку саме послугу відповідач погодився отримати від банку, до того ж, позивачем не надано доказів того, що відповідач отримував кредитну картку та кредитні кошти у розмірі 2000,00 грн. і користувався ними, а надані позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання заяви-анкети про приєднання до ОСОБА_3 і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ОСОБА_2 був ознайомлений саме з цими Умовами та ОСОБА_4.

Крім того, позивачем не доведено, що відповідач має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що становить 12713,44 грн., оскільки сам по собі розрахунок заборгованості, здійснений банком, не може бути єдиним та безумовним доказом розміру наявної заборгованості за кредитним договором, крім того позивачем на підтвердження розміру заборгованості надано розрахунок, який є незрозумілим (а.с. 6-7), так як зазначення складових заборгованості у відповідних графах не співпадають з сумами та назвами складових заборгованості, вказаних в підсумковій частині розрахунку після таблиці, що унеможливлює визначення як складових цієї заборгованості, так і її загальної суми.

До того ж, вказаний розрахунок не містять достатніх даних про особу, яка їх здійснила, оскільки крім підпису цієї особи, інші ідентифікуючі дані відсутні (прізвище, посада).

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі F 315/353/17.

Також, суд не приймає у якості допустимого доказу по справі довідку про отримання ОСОБА_2 згідно кредитного договору б/н кредитних карток, які відкриті 05.03.2012 року, 19.09.2014 року, 12.11.2014 року, 18.01.2016 року, 24.01.2016 року, 15.06.2016року, 08.12.2016 року, 01.03.2017 року (а.с. 47), та довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с. 46), оскільки вони не містять відомостей про те, за яким саме договором отримано ці картки, доказів того, що ці картки є саме кредитними позивачем також не надано.

Крім того, суд не приймає на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості по кредитному договору у якості допустимого доказу виписку по картковим рахункам відповідача (а.с. 48-80), оскільки дана виписка підтверджує лише факт здійснення відповідачем платіжних операцій по банківським карткам, а дані про наявність у останнього заборгованості, її розміру та часу виникнення, ця виписка не містить, тому не має доказового значення по справі.

До того ж, довідки (а.с. 46, 47) та виписка (а.с. 48-80) не містять даних про особу, яка їх склала, оскільки крім підпису цієї особи, інші ідентифікуючі дані відсутні (підпис, посада).

Відповідно до ч.1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 F14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява F 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява F21037/05;п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява F38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява F 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява F12167/04).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем поза розумним сумнівом, не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, тому підстави для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту у розмірі 12713,44 грн., про що просить позивач, відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст. 525, 526, 554, 610, 611, 612, 615, 625, 651, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263- 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором F відмовити.

Судові витрати у виді сплаченого судового збору віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий - суддя: підпис ОСОБА_6