Вирок № 81720344, 14.05.2019, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа F636/511\19

Провадження F1-кп/636/490/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Дьоміної О.П., за участю: секретаря судового засідання Шилової І.В., прокурора Саєнко Т.Л., потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілого F адвоката ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження F12018220440001635 від 07.11.2018 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, українки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3, молодшої медичної сестри з догляду за хворими хірургічного відділення в КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня F17», розлученої, раніше не судимої, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2018 року близько 18 години, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3, перебуваючи навпроти будинку F24А по вул. Перемоги в с. Велика Бабка, Чугуївського району, Харківської області, на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, штовхнула ОСОБА_1, від чого останній упав на землю та коли намагався піднятися, ОСОБА_3 нанесла потерпілому ОСОБА_1 два удари правою ногою в область обличчя, після чого ОСОБА_3 самостійно припинила свої протиправні дії та відійшла від потерпілого. Таким чином своїми умисними протиправними діями ОСОБА_3 спричинила потерпілому тілесні ушкодження відповідно до висновку судово-медичної експертизи за F12-17-1-Ч/19 від 11.01.2019 року, а саме - закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, підшкірних гематом повік праворуч, субконFюктивального крововиливу праворуч, опущення правого верхнього повіку травматичного ґенезу (птозу), контузії правого ока. За ступенем тяжкості вищезазначені тілесні ушкодження кваліфікуються: закрита черепно-мозкова травма та травма правого ока F за критерієм тривалості розладу здоровFя, як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровFя F більше 6 днів, менше 21 дня; підшкірні гематоми повік правого ока F за критерієм тривалості розладу здоровFя, як легкі тілесні ушкодження F менше 6 днів.

Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 125 ч. 2 КК України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровFя.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у висунутому їй обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченому ст. 125 ч. 2 КК України, визнала частково. Зокрема, пояснила, що 20.10.2018 року додому прийшов її неповнолітній син ОСОБА_5 та повідомив, що придбав у потерпілого велосипед за 420 грн. Обвинувачена разом з сином пішли до ОСОБА_1 з метою повернути гроші та віддати велосипед, оскільки він не коштував таких грошей. Так, підійшовши до будинку потерпілого, обвинувачена побачила біля двору самого ОСОБА_1 та чоловіка на імFя ОСОБА_6, обидва сиділи біля будинку та були в стані алкогольного спFяніння. Обвинувачена запропонувала забрати велосипед та повернути гроші, але потерпілий почав її ображати, став підійматися та намагався вдарити сина, а ОСОБА_3 в цей момент відштовхнула його лівою ногою в праве око, а потім разом з сином пішла додому. Обвинувачена не оспорює факту спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень, але вважає, що спричинила їх не навмисно.

Позов прокурора, заявлений в інтересах держави в особі КНП «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» ОСОБА_3 визнала в повному обсязі, позов потерпілого лише частково, погодилася в частині стягнення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3124,85 грн., що стосується вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу - заперечувала.

Потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що 20.10.2018 року в нього цікавився його товариш ОСОБА_6 кому можливо продати велосипед. Потім потерпілий зустрів сина обвинуваченої ОСОБА_5 та повідомив йому, що ОСОБА_6 пропонує продати свій велосипед. Вже ввечері він разом з ОСОБА_6 йшов додому та знову зустрів ОСОБА_7, який віддав ОСОБА_6 гроші та забрав велосипед. При цьому потерпілий та ОСОБА_6 пішли додому до потерпілого погодувати собаку і вже майже підійшли до хвіртки, як зустріли обвинувачену. Потерпілий намагався зайти до двору будинку, як обвинувачена штовхнула його в плече і він впав, намагався піднятися, але обвинувачена вдарила його два рази правою ногою в праве око, обличчя залило кровFю та до потерпілого підбігли жінки, працівники медичного пункту, але ОСОБА_1 відмовився від допомоги, а вже наступного дня йому стало погано, він викликав швидку допомогу та потім проходив лікування.

Допитаний в присутності психолога неповнолітній свідок ОСОБА_8 показав, що він є сином обвинуваченої. Так, 20.10.2018 року він купив у потерпілого велосипед за 420 грн. Коли прийшов додому, мати сказала, що велосипед в поганому стані та не вартий таких грошей, вирішили повернути велосипед та пішли до потерпілого. ОСОБА_1 разом з іншим чоловіком сиділи біля огорожі будинку, були в стані алкогольного спFяніння, на прохання матері повернути гроші та забрати велосипед, потерпілий почав підійматися та погрожувати свідку, а матір вдарила його ногою в голову один раз, після чого свідок з матірFю пішли додому.

Свідок ОСОБА_9 показала, що працює завідувачкою ФАП в с. Велика Бабка. 20.10.2018 року вона була на роботі та побачила у вікно потерпілого, який сидів на землі, поруч з ним стояли ОСОБА_6, обвинувачена та її син. У потерпілого з носу йшла кров, свідок запропонувала допомогу, але останній відмовився. Свідок додала, що потерпілий та ОСОБА_6 були в стані алкогольного спFяніння.

Свідок ОСОБА_10 показала, що разом з ОСОБА_9 20.10.2018 року була на роботі та побачила потерпілого, який сидів біля будинку, його обличчя було в крові. Поруч з потерпілим стояли ОСОБА_6, обвинувачена та її син. Свідок з ОСОБА_9 запропонували допомогу, але ОСОБА_1 відмовився.

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що 20.10.2018 року він продав сину обвинуваченої велосипед, потім зустрів потерпілого та пішов з ним і вже біля будинку вони зустріли обвинувачену, яка штовхнула потерпілого за плече, той впав, а коли намагався піднятися, вона вдарила його два рази правою ногою в око. В цей час підійшли дві жінки F медичні працівники та запропонували допомогу, ОСОБА_1 відмовився та всі розійшлися.

З показів свідка ОСОБА_11, наданих суду відомо, що 20.10.2018 року остання бачила потерпілого, який сидів біля будинку, поруч стояли обвинувачена з сином та ОСОБА_6 ОСОБА_1 намагався різко піднятися та схопити обвинувачену чи її сина, але ОСОБА_3 вдарила його ногою один раз в голову, він впав.

04.12.2018 року потерпілий під час проведення за його участю слідчого експерименту повністю підтвердив покази, надані під час розгляду справи в суді.

Довідка в.о. голови комісії з реорганізації КЗОЗ «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» від 27.11.2018 року за F3767 та копія картки стаціонарного хворого за F6958 свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні за F1 з ліжками для хворих неврологічною і терапевтичною патологією з 21.10.2018 року по 31.10.2018 рік з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, птос правої верхньої вії, склеральне крововиявлення праворуч.

Результат токсилогічного дослідження за F2923 від 24.10.2018 року вказує на те, що у потерпілого при токсикологічному дослідженні виявлений етанол у крові 0,59 г\л.

Згідно висновку експерта за F12-17-1-Ч\19 від 11.01.2019 року у потерпілого виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, підшкіряні гематоми повік праворуч, субконFюктивального крововилива праворуч, опущення правого верхнього повіку травматичного ґенезу (птозу), контузії правого ока. Ушкодження утворилися від ударної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні властивості якого в ушкодженнях не відобразилися, можливо в час та при обставинах, вказаних потерпілим під час слідчого експерименту. За ступенем тяжкості вказані тілесні ушкодження кваліфікуються: закрита черепно-мозкова травма та травма правого ока F за критерієм тривалості розладу здоровFя, як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровFя F більше 6 днів, менше 21 дня; підшкіряні гематоми повік правого ока F за критерієм тривалості розладу здоровFя, як легкі тілесні ушкодження F менше 6 днів. Отримання тілесних ушкоджень внаслідок падіння з висоти власного зросту, надання тілу прискорення виключене.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ст. 125 ч. 2 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровFя.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 КК України - кримінальна відповідальність настає за умисле легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровFю. СубFєктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом.

Так, доводи захисника ОСОБА_3 про те, що з урахуванням подій, які передували вчиненому злочину, зокрема відмови потерпілого повернути гроші за велосипед та його лайку і подальше наближення до сина обвинуваченої, остання сприйняла як реальну загрозу життю і здоров'ю її сина, і саме з цієї причини, з метою захисту, завдала удару потерпілому ногою в область обличчя, завдавши йому таким чином легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоровFю, ретельно перевірені судом та не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 37 КК України - уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Посилання захисника обвинуваченої на те, що ОСОБА_3 лише відмахнулася від ОСОБА_1 ногою, попавши при цьому в область обличчя, ґрунтуються виключно на показаннях самої обвинуваченої та спростовуються дослідженими судом доказами, у тому числі показаннями потерпілого ОСОБА_12, свідка ОСОБА_6 та висновком експерта, відповідно до якого, ушкодження у потерпілого утворилися від ударної дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні властивості якого в ушкодженнях не відобразилися, можливо в час та при обставинах, вказаних потерпілим під час слідчого експерименту, що свідчить про направленість умислу обвинуваченої в момент конфлікту на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

При нанесенні ударів потерпілому ногою в область обличчя, обвинувачена, маючи відповідні знання, оскільки працює медичною сестрою, не могла не передбачити, що з такої відстані, майже впритул, своїми діями спричинить останньому тілесні ушкодження. При цьому, матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_3 перед нанесенням ударів попереджала про такі наміри. Не намагалася обвинувачена здійснити й будь-яких інших дій, для запобігання нібито нападу з боку ОСОБА_1, до нанесення йому тілесних ушкоджень.

За таких обставин, фактичні умови обстановки, що склалася, за відсутності у матеріалах справи відповідного вироку суду про встановлення факту нанесення потерпілим ОСОБА_1 20.10.2018 року тілесних ушкоджень обвинуваченій чи її неповнолітньому сину, не свідчать про існування чи можливість існування реального посягання на життя чи здоров`я ОСОБА_3 та ОСОБА_8, так як саме по собі наближення потерпілого до сина обвинуваченої, не є передумовами для виникнення необхідності вдавання до самооборони та заподіяння тілесних ушкоджень. Суд приходить до висновку про недоведеність вчинення з боку потерпілого дій, які б свідчили про наявність дійсного, реального і об`єктивного суспільно небезпечного посягання, яке б за своїм характером і ступенем суспільної небезпечності могло реально заподіювати чи створити загрозу заподіяння шкоди правам та інтересам неповнолітнього ОСОБА_8 Визначальним у поведінці обвинуваченої у даному випадку було не відвернення нападу чи захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому.

Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб вчинення злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винної і потерпілого, що передувала події, суд доходить до обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_3 саме на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень та кваліфікацію її дій за ч. 2 ст. 125 КК України, а тому ОСОБА_3 повинна нести кримінальну відповідальність за скоєння вказаного кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства).

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду цого кримінального провадження.

Відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України обставин, що помFякшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд, згідно з вимогами ст. ст. 65 та 68 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, відсутність обставин, що помFякшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченої, а саме те, що вона офіційно працює, позитивно характеризується як за місцем мешкання, так і за місцем роботи, розлучена, має на утриманні двох неповнолітніх синів, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, тому вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання за ст. 125 ч. 2 КК України у межах санкцій цієї статті.

Таким чином, враховуючи вище приведене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, згідно якої особі, що скоїла злочин повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, суд вважає, що обвинуваченій необхідно обрати покарання у виді громадських робіт, оскільки таке покарання, на думку суду, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.Призначення даного покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Будь яких обмежень, встановлених ч. 3 ст. 56 КК України судом не встановлено.

Розглядаючи заявлений прокурором в інтересах держави в особі КНП «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» цивільний позов до обвинуваченої про відшкодування коштів, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_1 у розмірі 2 631,42 грн., суд приходить до наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду предFявити цивільний позов до обвинуваченого. Цивільний позов в інтересах держави предFявляється прокурором. В частині 5 цієї статті зазначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звFязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений предFявляти цивільний позов в інтересах держави в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як слідує зі змісту позовної заяви, прокурор просить стягнути з обвинуваченої матеріальну шкоду в розмірі 2 631,42 грн., а саме F витрати на лікування внаслідок заподіяння потерпілому ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровFя. На підтвердження заявлених вимог суду надано копію довідки директора КНП «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» від 21.01.2019 року за F01-13/233, згідно з якою під час лікування ОСОБА_1, державою в особі зазначеної лікарні затрачено грошові кошти на загальну суму 2 631, 42 грн., до теперішнього часу зазначена сума обвинуваченою ОСОБА_3 не відшкодована.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частина 2 цієї статті зазначає, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

З аналізу вище приведених норм закону слідує, що особою, яка вчинила злочин, відшкодовуються витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Відповідно до матеріалів кримінального провадження потерпілим від злочину, вчиненому ОСОБА_3 є ОСОБА_1 Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, а відтак з обвинуваченої необхідно стягнути на користь медичного закладу витрати на лікування потерпілого, що становить 2 631,42 грн., оскільки винуватість обвинуваченої в заподіянні йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровFя встановлена під час розгляду справи в суді, сума понесених затрат в розмірі 2 631,42 грн. на лікування підтверджується наданою суду довідкою.

Розглядаючи позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченої про стягнення з останньої матеріальної, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного:

Відповідно до ст. 128 КПК України F особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду предFявити цивільний позов до обвинуваченого. В частині 5 цієї статті зазначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звFязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як слідує із обставин поданої позовної заяви, потерпілий просить стягнути з обвинуваченої на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 7 653,26 грн., а саме F витрати на лікування внаслідок заподіяння йому обвинуваченою тілесних ушкоджень в сумі 7 035,26 грн. та витрати на проїзд до медичних закладів в сумі 618 грн. Крім того моральну шкоду в сумі 3 000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн. В підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надав суду копії відповідних чеків на придбання медикаментів в розмірі 7024,99 грн. та на проїзд в розмірі F 618 грн.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частина 2 цієї статті зазначає, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону F передбачено ст. 1177 ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_1 в частині стягнення з обвинуваченої витрат на його лікування та на проїзд до лікарень, в загальній сумі 7 642,99 грн. підлягають задоволенню, оскільки винуватість обвинуваченої в причинені потерпілому тілесних ушкоджень встановлено під час розгляду справи в суді, сума понесених потерпілим затрат на лікування та на проїзд в розмірі 7 642,99 грн. підтверджується наданими суду чеками.

Вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченої на користь потерпілого моральної шкоди в сумі 3 000 грн. суд виходить з наступного:

Зі змісту ст. 23 ЦК України слідує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в тому числі і у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звFязку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звFязку з ушкодженням здоровFя.

Згідно ППВСУ за F4 від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - під маральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Суд вважає, що потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено спричинення йому протиправними діями обвинуваченої страждань у звFязку з протиправною поведінкою щодо нього з боку ОСОБА_3, у душевних стражданнях, яких потерпілий зазнав із-за спричинення йому обвинуваченою тілесних ушкоджень, провина ОСОБА_3 в скоєнні дій відносно потерпілого, що потягли вказані наслідки судом встановлена.

Між тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно яким розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як слідує з розFяснюючих положень п. 9 ППВСУ за F4 від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, знов таки F суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням викладеного, виходячи з душевних страждань, перенесених потерпілим, зміни на певний період часу його життєвого укладу, порушення його спокою, додаткових зусиль, необхідних для організації свого життя у вказаний період, суд вважає розумним та справедливим стягнути з обвинуваченої на користь потерпілого в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди F 2 000 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно ст.ст. 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Закон не обмежує розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу за умови дотримання вимог ст. 137 ЦПК України. Згідно з даною статтею - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, відповідно до вимог діючого законодавства єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар адвоката за надання правової допомоги, має бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром. При визначенні обгрунтованого розміру гонорару беруть до уваги такі фактори: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання дорученням; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта щодо строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката. Жоден з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв"язку щодо обставин кожного конкретного випадку.

Склад та розмір витрат, повFязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повFязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу). До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати. Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату. Відповідно до вимог діючого законодавства витрати, повFязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілим та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання останньому правової допомоги, та згідно угоди адвокат отримала за свої послуги суму у розмірі 3 000 грн., що підтверджується документально, а саме квитанцією від 15.02.2019 року, зазначене відповідає ст. 124 КПК Українита ст. 137 ЦПК України. Наявність наданого потерпідим доказу, який міститься у матеріалах справи, дає можливість суду визначити відповідність понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу. З урахуванням наведеного та вимог діючого законодавства суд приходить до висновку про наявність підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченої на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався, речові докази відсутні, інших процесуальних витрат не має.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, F

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України, та призначити їй покарання у виді 150 (ста пFятдесяти) годин громадських робіт.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КНП «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» до ОСОБА_3 про відшкодування коштів, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_1 F задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3на користь держави в особі КНП «Чугуївська центральна районна лікарня імені ОСОБА_7» (р/р35433033254709 в ГУДКСУ Харківської області, МФО 851011, код 02002380) кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1, у розмірі 2 631,42 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди F 7 642,99 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди F 2 000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Головуюча -