Рішення № 81711358, 15.04.2019, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3322/14-ц

Провадження № 2/488/208/19 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

15.04.2019 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі - Тузові Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_11 та ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку, та її витребування із незаконного володіння ,-

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та ДП «Миколаївське лісове господарство» до відповідачів - Миколаївської міськради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, уточнивши який просив:

- визнати незаконним та скасувати п. 29 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 23/39 від 25.04.2008 року;

- визнати незаконними та скасувати пункт 11 та 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 33/48 від 25.03.2009 року;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 05.08.2010 р., який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 15.05.2009 року, який був виданий на ім'я ОСОБА_2;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 000 кв.м., з кадастрови номером НОМЕР_5, яка розташована по АДРЕСА_4 з подальшею передачею її у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

В обгрунтування позову прокурор вказав наступне.

Пунктом 29 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 23/39 від 25.04.2008 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_4

Пунктом 11 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 33/48 від 25.03.2009 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв.м., зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_4

На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_2 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 15.05.2009 року, з кадастровим номером НОМЕР_5, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100826.

05.08.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки за реєстр. № 1982, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. Згідно цього договору власником спірної земельної ділянки стала ОСОБА_3, яка згодом отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 від 05.10.2010 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800799.

11.10.2011 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстр. № 3405, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. Згідно цього договору власником спірної земельної ділянки стала ОСОБА_4, яка згодом отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 13.04.2012 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001002061.

08.05.2012 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстр. № 1100, на підставі якого ОСОБА_5 став власником спірної земельної ділянки, та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8 від 05.07.2012 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001002322.

Прокурор вважає, що зазначені рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, та із перевищенням повноважень Миколаївської міськради, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється виключно органами державної виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування. Крім цього, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних рішень відносилась до складу земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", не вилучалась у нього в установленому законом порядку, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався, і обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою не проводилась.

Посилаючись на викладене, прокурор просив позов задовольнити.

У судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі з вищезазначених підстав, просив його задовольнити, а також вказав, що позовна давність при зверненні до суду із даним позовом не була пропущена, оскільки позивачі дізналися про порушення їх прав лише після проведення відповідної прокурорської перевірки. Вимогу щодо поновлення позовної давності прокурор просив залишити без розгляду.

Представник позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник позивача - ДП "Миколаївське лісове господарство" подав заяву про слухання справи у його відсутність та письмові пояснення, в яких позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову через його необгрунтованість, просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Письмові заперечення долучені до матеріалів даної справи.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_11 та ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися, причини неявки суду невідомі.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законом встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право

якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Виходячи із такого, суд робить висновок, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16.

Докази, надані представником відповідача, та інші зібрані по справі письмові докази жодним чином не доводять того, що Миколаївська обласна державна адміністрація чи ДП "Миколаївське лісове господарство" довідались або могли довідатись про наявність оскаржуваних ними рішень Миколаївської міської ради раніше, ніж до проведення прокурорської перевірки у жовтні 2013 року.

Крім цього, відповідно до положень статті 19 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагаються прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Положення зазначеного Закону не зобов'язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що доводи представника відповідача ОСОБА_5 щодо можливості прокурора довідатись про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку в момент винесення оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою грунтуються виключно на його припущеннях, що суперечить положенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України .

Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація не наділена наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, то у суду відсутні підстави вважати, що вона могла довідатись про порушення права державної власності раніше, ніж до проведення відповідної перевірки прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва.

За таких обставин суд приходить до висновку, що прокурором не пропущено позовну давність для звернення до суду із даним позовом, а через це не вбачає підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності та розглядає справу по суті спору.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із наявної у матеріалах справи копії рішення Миколаївської міськради № 23/39 від 25.04.2008 року (а.с. 22 тому І) вбачається, що пунктом 29 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 23/39 від 25.04.2008 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_4

Пунктами 11 та 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 33/48 від 25.03.2009 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв.м., зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_4

На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_2 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 15.05.2009 року, з кадастровим номером НОМЕР_5, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100826.

Судовим розглядом встановлено, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища "Жовтневе", квартал 43, та перебувають у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами: висновком Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 640 від 01.04.2008 р. (а.с. 28); листом управління Держкомзему у м. Миколаєві № 243 від 28.01.2009 р. (а.с. 29); матеріалами проектної документації з землеустрою (а.с. 30-32); інформацією ВО "Укрдержліспроект" № 131 від 08.05.2014 р. (а.с. 45); листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 666 від 07.05.2014 року; викопіюванням з чергового кадастрового плану та витягом з планшету лісовпорядкування тощо.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Стаття 1 ЛК України визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території країни, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та подальша передача їх у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України передача земельної ділянки в оренду чи у власність допускається лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 6 ст. 149 ЗК України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.

Проте, судовим розглядом встановлено, що питання про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" спірної земельної ділянки зі складу урочища "Жовтневе" Миколаївською обласною державною адміністрацією не розглядалось та відповідне розпорядження з цього приводу не приймалось.

Крім цього, зі змісту листа ДП «Миколаївське лісове господарство» № 214 від 01.04.2014 р. вбачається, що це підприємство як належний користувач спірної земельної ділянки, не надавало свою згоду на вилучення у нього спірної земельної ділянки, також не нараховувались та не відшкодовувались втрати лісогосподарського виробництва.

Виходячи із такого, суд приходить до висновку, що Миколаївською міськрадою було передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично зі зміною її цільового призначення.

Частиною 4 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства.

Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_2 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, то проект відведення мав би бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Однак, за інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 639 від 01.04.2008 р. (а.с. 28) проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки погоджувався за умови відшкодування збитків ДП «Миколаївське лісове господарство» згідно з проведеним розрахунком. Проте судом встановлено, що такі збитки відповідачем не відшкодовувались, про що суд зазначав вище.

Крім того, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Із наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не проводилась.

Також, судом встановлено, що відповідно до генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986 року, який був містобудівною документацією, діючою на момент прийняття відповідачем вказаних рішень, - обов'язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста, та Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викуп) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що Миколаївською міськрадою в односторонньому порядку, всупереч діючому законодавству, з порушенням своїх повноважень, та за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, було вилучено у законного землекористувача - ДП "Миколаївське лісове господарство", спірну земельну ділянку поза волею останнього, та прийнято рішення про розпорядження цією земельною ділянкою, то суд вважає, що оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Крім цього, відповідно до п. 2.3. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із внесеними змінами) - державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Враховуючи викладене, а також те, що державний акт був виданий ОСОБА_2 на підставі рішень міськради, які суд вважає незаконними, то даний державний акт підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Судовим розглядом також встановлено, що 05.08.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки за реєстр. № 1982, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. Згідно цього договору власником спірної земельної ділянки стала ОСОБА_3, яка згодом отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 від 05.10.2010 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800799.

11.10.2011 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстр. № 3405, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. Згідно цього договору власником спірної земельної ділянки стала ОСОБА_4, яка згодом отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 13.04.2012 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001002061.

08.05.2012 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстр. № 1100, на підставі якого ОСОБА_5 став власником спірної земельної ділянки, та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8 від 05.07.2012 р., який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001002322.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки вищевказані рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог законодавства, то укладений на їх підставі договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05.08.2010 р. в силу положень ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, є недійсним.

Відповідно до приписів ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Норма статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчудження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіннявласника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

На підставі ст. 388 ЦК України суд знаходить такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1 000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, та передання її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з подальшою передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Доказів, які б спростовували вищевикладені висновки, судом не здобуті.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь держави належить стягнути судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 29 розділу першого рішення Миколаївської міськради № 23/39 від 25.04.2008 р.

Визнати незаконним та скасувати пункти 11 та 11.3 розділу четвертого рішення Миколаївської міськради № 33/48 від 25.03.2009 р.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 05.08.2010 р., який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., за реєстр. № 1982.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, з кадастровим номером НОМЕР_5, який був виданий 15.05.2009 року на ім'я ОСОБА_2 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100826.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 000 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_4 з кадастровим номером НОМЕР_5, з подальшею передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Стягнути в прибуток держави з Миколаївської міськради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судовий збір у розмірі - по 1 517 грн. із кожного.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Миколаївська обласна державна адміністрація, 54009 м. Миколаїв, вул. Адміральська 22, код ЄДРПОУ 00022579.

Позивач - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», 54007 м. Миколаїв, вул. Г.Дивіної 2-в, код ЄДРПОУ 33437380.

Прокурор - Прокуратура Корабельного району м. Миколаєва, 54050 м. Миколаїв, пр. Жовтневий 314.

Відповідач - Миколаївська міська рада, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 04056612.

Відповідач - ОСОБА_2, АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач -ОСОБА_3, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Відповідач - ОСОБА_4, АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_5, АДРЕСА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.

Третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_11, АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_7, АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Суддя Л.І. Селіщева