Ухвала суду № 81709458, 13.05.2019, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1238/19

УХВАЛА

13 травня 2019 року м.Вінниця

Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Карпінська Ю.Ф., розглянувши клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору по справі № 128/1238/19 за позовом ОСОБА_1 до Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

УСТАНОВИВ:

11 травня 2019 року в провадження Вінницького районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

До позовної заяви позивачем також було долучено клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 136 ЦПК України.

Дане клопотання мотивоване тим, що позивач є непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку та отримує мінімальну пенсію за віком, а судовий збір, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною 3 статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року (зі змінами).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, ставка судового збору становить 0,4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 768,40 грн.

Положенням частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Як вбачається, даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Разом з тим, пунктом 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року, єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання (що може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або в окремому документі), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року викладено позицію, відповідно до якої «обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».

Таким чином, у вказаному рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до ксерокопії довідки з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01 кварталу по 4 квартал 2018 року ОСОБА_1 отримала дохід від продажу власної продукції тваринництва та надання майна в лізинг в розмірі 7 737,76 грн. Згідно ксерокопії довідки про отримання пенсії за віком ОСОБА_1, яка надана за 6 місяців, вбачається, що ОСОБА_1 з вересня 2018 року по лютий 2019 року отримала пенсію в сумі 9641,22 грн.

Оцінюючи надані ОСОБА_1 докази, які вона вважає такими, що підтверджують її право на звільнення від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що розмір судового збору, який необхідно сплатити ОСОБА_1 за подання позову про визнання заповіту недійсним в сумі 768,40 грн, не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік.

З вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 не відноситься до жодної категорії осіб, визначених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на вищезазначене та враховуючи те, що несплата судового збору веде до втрат відповідного бюджету, приходжу висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Керуючись ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 133, 136 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору по справі № 128/1238/19 за позовом ОСОБА_1 до Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ Ю.Ф.Карпінська