Рішення № 81700565, 07.05.2019, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/16/19

Провадження № 2/307/643/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2019 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сойми М.М., за участю секретаря с/з Цех Г.М., з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача - адвоката Габор Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, де третя особа, що не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем шлюб укладено 08 травня 2015 року та зареєстровано у відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівського РУЮ в Закарпатській області, за актовим записом № 77. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею та перебуває на її утриманні та вихованні. Сімейні відносини в них не склалися, позаяк відповідач неодноразово застосовував до неї фізичну силу. Вже тривалий час вони разом не проживають, не ведуть спільне господарство та не підтримують подружніх відносин. Весь свій час вона проводить з їх донькою Ніколеттою, дбає про її здоров’я, виховання та утримання, а відповідач своїх обов’язків щодо виховання дитини не виконує, а тому вважає, що проживання дитини разом з нею відповідає інтересам доньки. Крім того, вона має можливість забезпечити доньці належні умови проживання та повною мірою займатися її вихованням, позаяк відповідач забезпечити такі умови для дитини не взмозі, оскільки немає власного житла та його часто не буває вдома. Подальше сумісне життя і збереження сім'ї вважає недоцільним та неможливим, а тому, просить шлюб, укладений між нею та відповідачем, розірвати, а також визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився по невідомій суду причині, хоч належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд розглянув справу у його відсутності на підставі письмових доказів, що є у матеріалах справи.

Представник третьої особи органу опіки і піклування Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилася, позаяк подала заяву про розгляд справи у відсутності представника.

Заслухавши думку учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2015 року між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано у відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівського РУЮ в Закарпатській області, за актовим записом № 77 (а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про народження дитини: доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір’ю значиться позивач у справі ОСОБА_2, а батьком - відповідач у справі ОСОБА_4 (а. с. 6).

Згідно статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого звязку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.

За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося. Про це свідчать ті обставини, що вони тривалий час сімейних стосунків не підтримують та разом не проживають.

Враховуючи наведене, з’ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім’я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.

Як встановлено в судовому засіданні від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мають малолітню дитину: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на даний час проживає разом з матір’ю та перебуває на її утриманні та вихованні.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 04 березня 2019 року рекомендовано визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою АДРЕСА_1 Даний висновок мотивовано тим, що у вихованні та навчанні малолітньої дитини безпосередньо активну участь приймає мама, яка по місцю проживання характеризується позитивно, під час обстеження умов проживання встановлено, що нею створено всі умови для проживання та виховання доньки, а батько дитини ОСОБА_4 по місцю проживання відсутній, виїхав на заробітки за кордон (а.с.31,32).

Частина 1 ст. 160 Сімейного кодексу України визначає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Відповідно до ст. 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд, при вирішенні спору щодо місця проживання дитини, бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, вік дитини, стан її здоров'я, наявність власного житла сторін та інші обставини, що мають істотне значення, а також наявність позитивного висновку з цього приводу органу опіки і піклування.

З врахуванням вказаного та враховуючи те, що на даний час дитина проживає з матір'ю ОСОБА_2, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, 26 червня 2016, з матір'ю є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим, суд зауважує, що батько дитини не обмежений у своєму праві на спілкування з донькою, турботу відносно останньої та участь у вихованні дитини, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір’ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати у сумі 1409,60 гривень.

Керуючись ст. ст. 247, 258, 259, 263-265, ЦПК України, ст. ст. 56, 105, 110, 112, 115, 160, 161 СК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 08 травня 2015 року та зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівського РУЮ у Закарпатській області за актовим записом №77 - розірвати.

Місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити по місцю проживання матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 1409,60 гривень (Одну тисячу чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканка АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, місце проживання АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації в Закарпатській області, місце знаходження: м.Тячів, вул.. Незалежності, 30, Закарпатської області, ЄДРПОУ 04053832.

Повний текст рішення складено 08 травня 2019 року.

Головуюча суддя : М. М. Сойма