Ухвала суду № 81648324, 11.05.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

йСправа № 304/729/19 Провадження № 1-кс/304/290/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2019 року м. Перечин

Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Чепурнов В.О., за участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В., прокурора Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури Демківа Р.О., старшого слідчого СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області Сочки А.Я., підозрюваного- ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Плиски В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області Сочки А.Я., погоджене прокурором Демківим Р.О. на підставі матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070130000199 від 08 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, розлученого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И В :

Старший слідчий СВ Перечинського відділення Ужгородського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Сочка А.Я. звернувся до слідчого судді з клопотанням на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070130000199 від 08 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 . Клопотання мотивує тим, що 08 травня 2019 року слідчим відділенням Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12019070130000199 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , діючи за попередньою змовою зі своїми знайомими ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканцем АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканцем АДРЕСА_3 , будучи обізнаним у явищі нелегальної міграції, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, сприяв незаконному переправленню нелегальних мігрантів через державний кордон України та потрапляння в країни Євросоюзу, а саме 07 травня 2019 року, отримавши по АДРЕСА_4 від невстановленої досудовим розслідуванням особи для перевезення нелегальних мігрантів чотирьох громадян Народної Республіки Бангладеш, а саме: 1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 2. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 3. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; 4. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на автомобілі марки «KIA SEPHIA», д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 з м. Київ до с. Поляна Свалявського району Закарпатської області, а згодом на територію Перечинського району Закарпатської області разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що особи, яких вони повинні перевезти, перебувають на території України незаконно та мають намір незаконно потрапити до країн Євросоюзу. В подальшому, 07 травня 2019 близько 22.00 год вищевказаних громадян посадили в автомобіль марки «KIA SEPHIA», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , а вісім інших громадян Народної Республіки Бангладеш посадили в автомобілі марки «Chevrolet Lacetti», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та марки «Volkswagen Passat», д/н НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та направились в сторону Закарпатської області, групою із вищезазначених трьох автомобілів автодорогою Київ-Чоп, при цьому тримаючи зв`язок між собою. 08 травня 2019 року об 11.00 год працівниками поліції у с. Тур`я-Пасіка Перечинського району, в рамках проведення оперативно-профілактичних заходів під умовною назвою «Мігрант» було зупинено вищевказані автомобілі. Однак зупинився лише автомобіль марки «Volkswagen Passat», д/н НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , а автомобілі марки «Chevrolet Lacetti», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та марки «KIA SEPHIA», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , різко розвернулися та почали втікати від працівників поліції, однак були зупинені на території Свалявського району Закарпатської області. 08 травня 2019 року о 21.40 год ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ст. 208 КПК України було затримано. 09 травня 2019 року ОСОБА_1 органом досудового розслідування за погодженням із процесуальним керівником повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, а саме: організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а також сприяння його вчиненню наданням засобів вчинене щодо кількох осіб та за попередньою змовою групою осіб. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортом начальника ВБЗПТЛ ГУНП в Закарпатській області, протоколами оглядів місця події від 08 травня 2019 року, протоколами допиту свідків, а саме: громадян Народної Республіки Бангладеш 1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 2. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , протоколом впізнання від 08 травня 2019 року. Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів, які підтверджують існування окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема того, що підозрюваний ОСОБА_1 може намагатись уникнути кримінальної відповідальності, оскільки усвідомлює неминучість покарання за скоєне, знаючи про тяжкість самого покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення з метою уникнення відповідальності, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), а також усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення даного злочину може незаконно впливати на співучасників вчинення даного злочину та невстановлену досудовим розслідуванням особу, яка була замовником перевезення нелегальних мігрантів, шляхом їх підкупу або залякування (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України); вчинити інші кримінальні правопорушення (п. 5 ст. 177 КПК України), а також існує ризик його протиправної поведінки. Існування зазначених ризиків обґрунтовується встановленими фактичними обставинами кримінального правопорушення, зокрема тим, що ОСОБА_1 офіційно ніде не працює, проживає за межами Закарпатської області та є добре знайомим з співучасниками вчинення злочину, а також може бути знайомим з невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка була замовником перевезення нелегальних мігрантів, що може в подальшому негативно вплинути на хід досудового розслідування. Оскільки з огляду на вищевикладене особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту, тому слідчий просить клопотання задовольнити.

У судовому засіданні прокурор Демків Р.О. та старший слідчий СВ Сочка А.Я. подане клопотання підтримали повністю та просили його задовольнити, посилаючись на обставини викладені у ньому.

Підозрюваний ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Плиска В.В. проти заявленого клопотання заперечили та просили застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Слідчий суддя, заслухавши учасників процесу, вивчивши надані матеріали кримінального провадження, приходить до такого висновку.

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Водночас, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, у слідчого судді наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 08 травня 2019 року матеріали досудового розслідування за вищевказаним фактом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070130000199 (а. с. 7).

Також встановлено, що 09 травня 2019 року підозрюваному ОСОБА_1 було оголошено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України (а. с. 31-34).

Відповідно до наявних у матеріалах клопотання доказів ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, про що свідчать докази, зібрані органом досудового слідства та надані слідчому судді, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, поряд з положеннями кримінального процесуального законодавства України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007 р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (п. 55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Як встановлено в судовому засіданні, громадянин ОСОБА_1 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, потребує динамічного спостереження при погіршенні стану здоров`я, співпрацює зі слідством.

Оцінюючи доводи слідчого та прокурора про необхідність обрання відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через ризики незаконного впливу ним на співучасників, свідків чи невстановлену особу, яка була замовником перевезення нелегальних мігрантів, слідчий суддя констатує, що їх можливе настання прокурором жодним доказом не доведено. Також прокурором не доведено те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Як роз`яснено у п. 3 абз. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 року, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв`язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз`яснено, що обов`язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв`язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов`язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі № 1-23/2003 тяжкість злочину законом не визначається як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

При цьому, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваної під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м`якшого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 р. у справі «Хайредінов проти України»).

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

З врахуванням сукупності викладених висновків, а також даних про особу підозрюваного, за відсутності обґрунтованої впевненості в тому, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної поведінки, суд вважає, що в силу характеру діяння, в якому підозрюється ОСОБА_1 , наслідків, які настали внаслідок злочину, та потреби у встановлені істини у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, а тому в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід відмовити.

При цьому, приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, тобто є обґрунтовані підстави вважати, що останній, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, чи іншим способом перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, слідчий суддя вважає за потрібне застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту, із застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки достатнім буде саме такий запобіжний захід, який зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Згідно ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Тому, керуючись ст. 5 п. 1 підпункт «с» Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 29 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», статтями 177, 178, 181, 183, 186, 194, 195, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського ВП ГУ НП в Закарпатській області Сочки А.Я., погодженого прокурором Демківим Р.О. на підставі матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070130000199 від 08 травня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, на строк до 07 липня 2019 року включно, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 07 липня 2019 року наступні обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; заборонити йому покидати місце проживання без дозволу слідчого, прокурора, або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця роботи та/або проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалу для організації виконання направити начальнику Перечинського відділення Ужгородського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.

Контроль за організацією виконання даної ухвали покласти на процесуального керівника в даному провадженні - прокурора Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури, юриста 1 класу - Демківа Р.О.

Дата закінчення дії ухвали - 07 липня 2019 року.

Роз`яснити підозрюваному, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків, використовувати електронні засоби контролю. В разі невиконання вищевказаних зобов`язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: Чепурнов В. О.