Рішення № 81646454, 11.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1307/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Салюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 21.01.2019 про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, та визнання її такою, що підлягає вилучення на підставі пп.4 п.63 постанови КМУ № 322 від 25.04.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.08.2018 він отримав посвідку на тимчасове проживання на території України серії НОМЕР_1 строком дії до 09.08.2019 на підставі пп.10 п.3.1 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 № 681 у зв`язку з укладенням шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 Однак 21.01.2019 ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області на підставі пп.4 п.64 Постанови КМУ № 322 від 25.04.2018 прийнято рішення про скасування вказаної посвідки, яку визнано такою, що підлягає вилученню. За вказаною нормою посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Однак ОСОБА_1 не здійснено жодного правопорушення, яке можливо було б віднести до таких дій. При цьому будь-яких конкретних підстав для скасування посвідки у спірному рішенні не зазначено, а позивачу не надано можливості надати будь-які пояснення. Отже оскаржуване рішення прийнято відповідачем всупереч чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 07.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на 25.03.2019 о 12:00 год.

22.03.2019 до суду від ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що 09.08.2016 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, в результаті чого 12.08.2016 позивача було документовано посвідкою на тимчасове проживання в України серії НОМЕР_2 строком дії до 11.08.2017 та продовжено до 10.08.2018. Підставою для прийняття оскаржуваного позивачем рішення слугувало клопотання ГУ НП в Одеській області від 03.01.2019 № 2/1-52, в якому містилася вимога про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину РФ ОСОБА_1 У клопотанні зазначено про суспільну небезпечність перебування на території України позивача. Зокрема, діяльність позивача розцінено органом Національної поліції як одну з потенційних загроз національному порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які знаходяться на території України та здійснення впливу на загострення криміногенної обстановки в Одеському регіоні та в Україні в цілому. Відповідач наголошує, що у нього відсутні сумніви у достовірності зазначених обставин, а тому рішення за результатами розгляду клопотання ГУ НП в Одеській області є правомірним. Також відповідач в цьому аспекті посилається на висновок Верховного Суду в постанові від 20.06.2018 по справі № 825/1340/16.

Судове засідання 25.03.2019 за клопотанням представника позивача відкладено на 15.04.2019 о 11:00 год.

Ухвалою суду від 15.04.2019 від ГУ НП в Одеській області витребувано докази вчинення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 ) правопорушень, які погрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян Україні та інших осіб, що проживають в Україні.

В судовому засіданні 15.04.2019 заслухано пояснення позивача, його представника і представника відповідача та у зв`язку із витребуванням судом додаткових доказів відкладено на 25.04.2019 о 11:00 год.

Судове засідання 25.04.2019 у зв`язку з першою неявкою позивача відкладено на 06.05.2019 о 11:30 год.

До суду з`явився позивач, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що 09.08.2016 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою № 1867/13 для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні (а.с. 32), у зв`язку із укладеним шлюбом із громадянкою України ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_3 (а.с.34)).

За результатами розгляду вищезазначеної заяви 12.08.2017 ГУ ДМС України в Одеській області згідно п.14 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивача було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 строком дії до 11.08.2017 та продовжено 10.08.2018.

20.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області зі заявою про обмін посідки із закінченням терміну дії, в результаті чого 09.08.2018 позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання в України серії НОМЕР_4 строком дії до 09.08.2019.

15.01.2019 до ГУ ДМС України в Одеській області надійшло подання ГУ НП в Одеській області про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

За результатами розгляду зазначеного подання головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Мельниковою А.І. складено висновок від 21.01.2019 про скасування посвідки на тимчасове проживання та вважати її такою, що підлягає вилученню.

Рішенням начальника ГУ ДМС в Одеській області від 21.01.2019 № 2730-18ос громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_4 строком дії до 09.08.2019 на підставі пп.4 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої Держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон № 3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI встановлено, що посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 затверджений Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Згідно з пп. 4 п. 19 Порядку № 251 (в редакції на момент прийняття спірного рішення) посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року № 964-IV загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 964-IV основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв`язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Загрози національним інтересам і національній безпеці України визначені у статті 7 Закону № 964-IV, відповідно до якої на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності.

Абзацом сьомим статті 9 Закону № 964-IV (чинного на час внесення подання) передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

В якості правової підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання в оскаржуваному рішенні від 21.01.2019 зазначено пп.4 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322, відповідно до якого посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Отже, предметом дослідження у даній справі є обставини, чи загрожували дії позивача національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України .

В той же час, у поданні ГУ НП в Одеській області від 03.01.2019 № 2/1-52 зазначено, що здійсненою перевіркою діяльності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що він, знаходячись на території України, а саме в м. Одесі та Одеській області, порушує законодавство України.

Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , полягає у тому, що вказана особа є сином «злодія в законі» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кримінальне прізвисько «Орма Уфімський» та представляє його інтереси в Одеському регіоні, користується авторитетом в кримінальному середовищі, підтримує злодійські традиції, організовує та координує злочинну діяльність інших громадян Грузії та РФ і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні та Одеському регіоні, створює загрозу громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб на території України.

Жодного конкретного факту вчинення позивачем будь-якого правопорушення у поданні ГУ НП в Одеській області не зазначено, а також до подання не додано будь-якого доказу.

В результаті опрацювання вищезазначеного подання головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Мельниковою А.І., оформленого висновком від 21.01.2019, співробітник ГУ ДМС в Одеській області констатує, що наведені у поданні ГУ НП в Одеській області обставини є підставами для скасування посвідки на тимчасове перебування згідно пп.4 п.63 Порядку № 322.

Отже під час розгляду подання ГУ НП в Одеській області співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області не оцінювалася та не перевірялася жодна обставина, а висновок від 21.01.2019 та рішення від 21.01.2019 № 2730-18ос фактично прийняті формально - за наявності лише самого факту подання органом Національної поліції відповідного подання.

При цьому такий підхід при прийнятті спірного рішення фактично не заперечувався представником відповідача, який зазначив, що оскаржуване рішення приймалося за відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності зазначених у поданні обставин.

Втім, суд не може погодитися із таким формальним підходом у прийнятті рішень суб`єктом владних повноважень з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафів має саме управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

В ході судового розгляду справи судом ухвалою від 15.04.2019 від ГУ НП в Одеській області витребувано докази вчинення ОСОБА_1 правопорушень, які погрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян Україні та інших осіб, що проживають в Україні.

Станом на 06.05.2019 вимоги ухвали не виконані, будь-які докази вчинення ОСОБА_1 правопорушень, які погрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян Україні та інших осіб, що проживають в Україні, до суду не надано.

При цьому, згідно ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, покладені в основу спірного рішення твердження про те, що дії ОСОБА_1 загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, в ході офіційного з`ясування обставин у справі підтвердження не знайшли.

При цьому суд залишає без уваги посилання представника відповідача на висновок Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 по справі № 825/1340/16, в якому колегія суддів вважала обґрунтованим рішення органу ДМС щодо скасування посвідки на тимчасове перебування в України з огляду на відсутність обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин, наведених у поданні Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, оскільки обставини цих спорів не є подібними.

Зокрема, в означеній справі колегією ВС зазначено, що судовим рішенням, тобто за наявності преюдиційих обставин, було встановлено, що у 2014 р. на особу, яка звернулася за судовим захистом, за порушення ним частини 15 статті 4 Закону № 3773-VI щодо незаконного в`їзду на територію України, накладено адміністративне стягнення та примусово видворено з території України.

Однак за обставин розглядуваного спору позивачеві з 2016 р. неодноразово продовжувався термін дії посвідки на тимчасове перебування в Україні, оскільки він перебуває у шлюбі з громадянкою України. При цьому в ході судового розгляду справи судом з метою повного та всебічного розгляду справи витребувано від ГУ НП в Одеській області докази вчинення позивачем дій, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, тобто безпосередньо тих обставин, з яким законодавство України пов`язує можливість скасування посвідки на тимчасове перебування. Втім, ані відповідачем - суб`єктом владних повноважень ГУ ДМС України в Одеській області, ані ініціатором скасування посвідки на тимчасове перебування - ГУ НП в Одеській області в ході судового розгляду справи жодним доказом не доведено відображені у поданні ГУ НП в Одеській області від 03.01.2019 № 2/1-52 та висновку спеціаліста ГУ ДМС України в Одеській області від 21.01.2019 твердження.

Отже обставини даної справи та справи № 825/1340/16 не є тотожними, а тому висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в розглядуваній справі застосованим бути не може.

Крім того, суд враховує приписи ч.2 ст.62 Конституції України, відповідно до якого ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Роз`яснення суворого додержання, закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, передбачені також у п. 18 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Також суд звертає увагу представника відповідача, що зміст принципу "поза розумним сумнівом" сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України".

Зокрема, він полягає у тому, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Отже ключовими критеріями названого принципу в першу чергу є належні та допустимі відомості, що визнані доказами, але ж ніяк не відсутність взагалі будь-якого оцінювання стверджуваних компетентним суб`єктом обставин. При цьому в спірних правовідносинах органу міграційної служби відведена роль саме суб`єкта прийняття рішення, а не виконавця волі поліції. Прийняттю ж рішення має передувати аналіз відповідних фактичних даних в контексті відповідних приписів законодавства, однак за обставин справи прийняттю оскаржуваного рішення не передувало будь-якої діяльності, результатом якої може бути рішення.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не оскаржувалось подання поліції, а також не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин, оскільки таке подання не є рішенням суб`єкта владних повноважень, так як безпосередньо для позивача не створює та не змінює обсягу прав та обов`язків. Натомість перевірка достовірності викладених у ньому обставин мала б бути здійснена безпосередньо органом ДМС України, в результаті чого останнім повинно було б бути прийнято обґрунтоване та виважене рішення, чого як встановлено судом вище здійснено не було.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути право. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи.

Отже, будь-який публічний орган має враховувати усі складові принципу верховенства права у своїй діяльності.

В свою чергу, за приписами ч. 1, ч. 2 ст. 6 КАС України відповідно до принципу верховенства права людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зазначені вище обставини в своїй сукупності свідчать на користь невідповідності оскаржуваного рішення критеріям, що визначені ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Таким чином, рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 21.01.2019 № 2730-18ос про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , виданої громадянину Російської ОСОБА_1, та визнання її такою, що підлягає вилучення на підставі пп.4 п.63 постанови КМУ № 322 від 25.04.2019 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 21.01.2019 про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , виданої громадянину Російської ОСОБА_7 .

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.05.2019.

Суддя І.В. Завальнюк

.